Слухати

В зоні АТО жінки іноді стають жертвами насильства з боку командирів, — Гавришко

01 липня 2017 - 13:56
FacebookTwitterGoogle+
Кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту українознавства Марта Гавришко, яка досліджувала тему гендерного насильства в зоні АТО

pro_zhenshchyn_v_ato.jpg

Марта Гавришко // Громадське радіо
Марта Гавришко
Громадське радіо

Нещодавно у Берліні Марта Гавришко представляла доповідь на тему «Насильство у зоні АТО», зокрема насильство проти жінок.

Ірина Славінська: Чи є гендерно зумовлене насильство в зоні АТО?

Марта Гавришко: Ця тема є надзвичайно складною для дослідження, і коли ми розпочинали наш дослідницький проект, він стосувався широкого спектру ролей жінок, які втягнуті в збройний конфлікт на сході України. Це жінки, які воюють, жінки-волонтерки, які возять допомогу, які вивозять поранених, полонених, це жінки-переселенки.

Протягом минулого та цього літа ми записали 38 інтерв’ю з різними жінками різного віку, які представляють різні регіони України. Однією з проблем, яку ми намагались дослідити, є проблема гендерного насильства.

Ірина Славінська: Чи говорять жінки відкрито про насильство?

Марта Гавришко: Ні, жінки в переважній більшості мовчать. Ми намагаємось створити для них безпечний простір, тобто не записуємо інтерв’ю безпосередньо в зоні АТО, в місці дислокації їхніх військових підрозділів, адже у більшості випадків жінки стають жертвами насильства з боку командирів різного рівня, а також їхніх безпосередніх колег — чоловіків та жінок.

Коли ми говоримо про насильство, часто там фігурує третя сторона. Одна з жінок розповідала мені, як спала в бліндажі, до неї близько півночі прийшов п’яний солдат, який її домагався. Вона зуміла його виштовхати з бліндажа, але через три години він повернувся, однією рукою схопив її за ногу, другою закрив рота та намагався зґвалтувати. Вона все-таки втікала з бліндажа, та дістала допомоги в хлопців, які були неподалік.

Та ми маємо зауважити, що така допомога стосується лише тих випадків, коли абьюзери не займають високих посад, тобто чоловіки бояться йти проти свої командирів.

Та ми стикаємося і з іншими випадками. Наприклад в нас є розповідь жінки, якій вдалося уникнути насильства свого командира, однак, дівчата, які не уникли насильства, вирішили помститися, і її збили настільки, що вона втратила дитину, якою на той час була вагітна від чоловіка, з яким у неї були відносини. А жінка, яка заявила про це і надала їй медичну допомогу, була покарана своїм командуванням, її вивези на лінію фронту на місяць без продовольства. Вона розповідає, що дуже важко протистояти цьому насильству, тому що це є табуйована тема.

Крім того під час війни права людини і питання особистої недоторканості грають другорядну роль у порівнянні із братерством, із загальними втратами. Тобто накладене неписане табу про негативну інформацію про своїх побратимів, і жінки дуже часто відмовляються навіть рапортувати про це. Також жінки, які хочуть далі робити військову кар’єру, розуміють, що ця заява може надалі стати перешкодою для цього.

Під час війни права людини і питання особистої недоторканості грають другорядну роль у порівнянні із братерством, із загальними втратами

Вікторія Єрмолаєва: Чи є приклади таких офіційних рапортів?

Марта Гавришко: Так, такі приклади є. Йдеться про жорстке зґвалтування жінки. Слід зазначити, що ця жінка зазнала шаленого тиску. Про цю справу знало багато людей, тому що вона одразу подала заяву, і приховати вже цю справу неможливо було, незважаючи на те, що ґвалтівник доклав всі зусилля для того, що цей випадок приховати. Після ґвалтування він просто вимив жінку, щоб не було слідів. Але він її дуже побив, і гематоми на обличчі свідчили, що вона опиралася ґвалтівнику. Вона подала заяву, її підтримав близький друг, якого потім також побили, а її спонукали забрати заяву. Та справа набула розголосу, про неї знали навіть кілька народних депутатів. Однак пройшло більше року, а справа не зрушила з місця, людина не є покараною, навіть до суду справа ще не дійшла.

Дуже важливо, що таким жінкам бракує психологічної допомоги. Ця жінка не може спати, п’є антидепресанти, які не допомагають, психолог їй, на її думку, допомогти не може, стосунки з чоловіком зазнали краху, вона знаходиться в процесі розлучення. Тому я вважаю, що нам потрібно більше про це говорити.

Адже жінки, які знаходяться на війні, є високо мотивованими, які окрім шалених офіційних перепон, гендерної дискримінації, зазнають і інших форм насильства.

Від редакції: Марта Гавришко (1984) — кандидатка історичних наук, молодша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Займалась жіночою історією та гендерною проблематикою в контексті історії Організації українських націоналістів та Української повстанської армії 1940-1950-х років та їхнього протистояння з радянською владою. Сфера наукових інтересів: гендерні аспекти історії ОУН і УПА, націоналізм і фемінізм, гендерне насильство, історія повсякдення, усна історія, сексуальне насильство в часи Другої світової війни. 

Раніше факти насильства були підтверджені звітами ОБСЄ та ООН, а також, представником Омбудсмена. Представники організацій також наголошували, що можуть спиратись лише на інтерв’ю з постраждалими, оскільки, на думку представників, жертви бояться розголосу. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.