Слухати

Ветеран АТО і учасник Іловайського котла запускає телепроект «Додому»

12 березня 2017 - 12:22 740
Facebook Twitter Google+
Наша телепередача не є чиїмось партійним, комерційним проектом. У нас всі приходять і працюють. Бо болить, — говорить Всеволод Стеблюк, «Айболит»

vsevolo.jpg

Всеволод Стеблюк // «Громадське радіо»
Всеволод Стеблюк
«Громадське радіо»

Для ветеранів є такий принцип: свій до свого по своє. Тому виникла ідея зібрати команду професіоналів, але тих, хто має життєвий досвід, щоб максимально скоротити ветеранам шлях для вирішення проблем. Будемо виходити з квітня на телеканалі «Телевсесвіт», на YouTube-каналі в Інтернеті. Раз на тиждень буде прямий ефір з повтором наступного дня, час ще будемо визначати, — анонсує Всеволод Стеблюк.

 

Ірина Сампан: Розкажіть, що за телепроект «Додому»?

Всеволод Стеблюк: Доводиться стикатися з багатьма проблемами тих, хто повертається з війни. Як з’ясувалося, повернутися додому — не значить повернутися з війни. Залишаються невирішені проблеми, виникають нові. Хлопці не знають, куди звернутися. У той же час виникає багато організацій підприємливих людей, які стали «професійними патріотами та волонтерами».

Виникла ідея зібрати команду професіоналів, але тих, хто має життєвий досвід, щоб максимально скоротити ветеранам шлях для вирішення проблем

Знайти істину, найкоротший шлях до вирішення своєї проблеми нам, ветеранам, досить складно. Є величезна кількість громадських організацій і незрозуміло, чим вони замаються, так само і фондів, реабілітаційних центрів. Ми вирішили зробити власну телепередачу, щоб допомогти розібратися в тому, що відбувається.

Для ветеранів є такий принцип: свій до свого по своє. Тільки той, хто пережив війну, — чи на фронті, чи очікуючи рідних, чи лікували і рятували поранених — можуть зрозуміти ці проблеми і реально допомогти.

Тому виникла ідея зібрати команду професіоналів, але тих, хто має життєвий досвід, щоб максимально скоротити ветеранам шлях для вирішення проблем.

У нашій команді є і учасники бойових дій, які змогли знайти в собі сили після тяжких поранень, ампутацій піднятися на ноги в прямому і переносному значенні, повернутися до активного життя. Хто, як не вони, допоможе хлопцям, які зараз вважають, що через поранення чи каліцтво вони втратили сенс майбутнього життя?

У нас є юристи з Юридичної сотні, які вирішили сотні справ по захисту прав ветеранів. Є лікарі, які займаються реабілітацією в державних установах, просто про це ніхто не говорить, але вони можуть допомогти не гірше, ніж закордонні центри, є психологи, які працюють з родинами. Безумовно, це і повернення до мирного життя, потрібно себе в ньому знайти. І є успішні ветерани, які розпочали свій бізнес.

Ми об’єдналися в одну команду, дякуючи Іванові Сливці, телеканал «Телевсесвіт» запросив мене, щоб робити таку передачу. Ми об’єднались і починаємо працювати.

Ірина Сампан: Інформаційне наповнення — це поради, чи не тільки?

Всеволод Стеблюк: Я сподіваюся, передача буде цікава за рахунок того, що вона буде дискусійна. Ми будемо запрошувати представників органів влади, громадських організацій, тримати зворотній зв’язок із нашими глядачами і реально допомагатимемо вирішувати якісь питання та проблеми. 

Анастасія Багаліка: Який типовий «набір» проблем, з яким стикаються ветерани?

Всеволод Стеблюк: На сторінці у Фейсбуці я вже проанонсував найближчі випуски передачі. Наприклад, одна буде присвячена такому питанню, як контузія. Якщо спитати бійців, які повернулися з війни, кожен другий може сказати: мене контузило.

Важливо розібратися, що це, як зафіксувати, щоб не зникли відомості, що було таке ушкодження, де пройти лікуванні і провести реабілітацію. У випадках контузії все залежить від самого бійця, вона не потребує особливих лікувальних заходів, це повинен бути певний спосіб життя. Мало хто знає про віддалені наслідки контузії — постконтузійний синдром, а це серйозна проблема. Як оформити це в історії хвороби, як потім звертатися на військово-лікарську комісію, проводити медико-соціальну експертизу — це все досить складні питання.

Друге питання — протезування. Буде гість — директорка науково-дослідного інституту протезування протезобудування і відновлення працездатності Антоніна Салєєва, ветерани, які пройшли протезування, ведуть активне життя і займаються спортом. Адже з цим не так все погано в нашій Україні, а інформаційний вакуум заповнюють негідники, які на цьому наживаються. Попри всі негативи і настрої суцільної зради, в нас є позитиви і є про що розказати.

Наша телепередача не є чиїмось партійним, комерційним проектом. У нас всі приходять і працюють. Бо болить. Політика телеканалу така, що сегмент, який іде під соціальну рекламу, вони віддали нам і цей ефірний час наданий нам безкоштовно.

Ірина Сампан: Багато радіостанцій та телеканалів говорять про реабілітацію, про повернення після війни. Наскільки це робиться якісно, і чи це безпечно, коли психолог чи реабілітолог може радити речі як універсальні і для всіх?

Ми будемо запрошувати представників органів влади, громадських організацій, тримати зворотній зв’язок із нашими глядачами і реально допомагатимемо вирішувати якісь питання та проблеми

Всеволод Стеблюк: Питання медичної, фізичної, психологічної реабілітації — це дуже індивідуально, не можна транслювати з екрану чи в мікрофон, що це «панацея, яка підійде для всіх». Є дуже багато теле- та радіопроектів, які розказують про реабілітацію. Чим більше ми будемо про це говорити, тим більше буде можливостей вибрати для людини щось своє. Єдине, що тривожить, у нас тенденція останнім часом показувати все через призму негативу. Але ми будемо робити по-іншому.

Ірина Сампан: Назва проекту «Додому». І зараз вже третій рік війни. Це повернення додому таке ж саме, як у 2014 році? Чи ми впоралися з поверненням, після Іловайського котла, важких битв? Яке повернення зараз, а яке було тоді?

Всеволод Стеблюк: Ми будемо говорити про це, запитуватимемо наших ветеранів. Мені важко казати за інших, в будь-якому випадку, 2014 і початок 2015 — періоди найбільших битв, трагедій в історії сучасної України. А зараз фактично стоять на блокпостах, тримають лінії розмежування. Але для дружини чи матері не має значення, коли загинув чоловік чи дитина: в Іловайському котлі чи сьогодні. Найстрашніше, ми перестали це сприймати як трагедію. Я пам’ятаю початок війни — звістка про кожну смерть викликала колосальний відгук. Сьогодні ми сприймаємо це як статистику. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.