Слухати

Як адаптуватися до потоку стресових новин і подолати їхній вплив?

28 лютого 2017 - 11:19 493
Facebook Twitter Google+
Стратегію, як ми будемо ставитися до чинників, які потенційно можуть травмувати нас, обираємо ми самі, а не медіа, — пояснює Любов Найдьонова

У студії Любов Найдьонова, психологиня, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології.

Ірина Сампан: Наскільки контент, який подають українські ЗМІ, нагнітає ситуацію, яка й так є напруженою?

Любов Найдьонова: Поза медіа також є життя. Ми живемо і знаходимо, чим підживлювати свій дух сьогодні і щодня. Такі теми є і в медіа. Як на мене, загалом баланс часто втрачається. Але медіа ж мають відображати реальність життя, і ми не можемо не відображати те, що відбувається і замовчувати, що йде війна і гинуть люди. Тому природно, що цей контент висвітлюється в медіа. Інша справа, зайве нагнітання та надто емоційна подача — це чинник, який дає зайві емоції, яких можна було б уникнути.

Ірина Сампан: Декілька днів тому журналіст і тренер з комунікації Дмитро Бачевський опублікував статтю про стан українського інформаційного поля: «Українців цілеспрямовано ламають стресом». Йдеться про те, що «Занурення українців в стан тотального стресу здійснюється декількома інструментами» і перераховуються інструменти: «постійні загострення на фронті, що чергуються з періодами затишшя; створення внутрішнього напруження через заклики до майдану, організацію масових протестів, блокад;  пропаганда з боку «опозиційних» ЗМІ; редакційна політика всіх українських ЗМІ, що приділяють значне місце в ефірі і на сторінках видань кримінальній хроніці». Наскільки ви з цим погоджуєтесь?

dsc03066_1_1500x997.jpg

Любов Найдьонова // «Громадське радіо»
Любов Найдьонова
«Громадське радіо»

Любов Найдьонова: При всій повазі до пана Дмитра Бачевського, я б не називала його публікацію дослідженням. Скоріше, це думка експерта, обізнаного в ситуації. У публікації зараз величезна кількість перепостів, змінюють назву, і він сам пише, що це стало приводом для маніпулювання.

Окрім того, психологічні викладки, якими користується пан Дмитро в цій статті, достатньо поверхові. Є і помилки стосовно імені чеського психолога, до робіт якого він звертається. Це, можливо, крик душі людини, але я б не приймала це як серйозне дослідження, виходячи з якого можна приймати відповідальні рішення.

У якомусь сенсі я підтримую занепокоєність великою кількістю негативу. Зокрема, щодо кримінальних хронік. Коли людина дуже багато і часто про це чує, уявлення про те, наскільки часто це відбувається, змінюється. Це доведений факт. Чим більше людина дивиться кримінальних сюжетів, тим більше вона впевнена, що навколо кримінал. Хоча в своєму житті вона може жодним чином з цим не стикатись.

Таке викривлення дійсно має місце. Звичайно, самим медійникам треба було б думати про те, щоб подача якомога більше збігалась з реальністю в співвідношеннях і тих моментах, які називаємо баланс.

Що стосується війни, ми не можемо собі дозволити не подавати ці новини. У нас є Лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти, і цього року ми розпочали тему вивчення деструктивних інформаційних впливів в контексті війни.

Дослідження і в інших країнах показують, що є ефект медіатравматизації. Коли висвітлення реальних подій, в яких люди не брали участь, погіршує їхнє психологічне благополуччя, інколи викликає стресові розлади. Ми зі свого боку почали розробляти цю концепцію. Завдяки тому, що ми вже довгий час перебуваємо в стані мобілізації. Про теорію стресу Сельє згадує і Дмитро Бачевський, але те, як він ділить це за роками — це якась метафора і ненауково.

Я вважаю (і ми маємо для цього підтвердження), що зараз ми знаходимося в стадії адаптації, опору, коли мобілізація зберігається, але відбуваються зміни. Але насамперед нам треба думати про наше ставлення до реальності та до інформації.

Андрій Куликов: І ми можемо адаптуватися до того, що нам це стане байдуже?

Любов Найдьонова: Якась захисна реакція безумовно є. І одна із стратегій адаптації до стресу, коли ми змінюємо наше ставлення до цього. У якомусь сенсі захищаємось цим збайдужінням. Але стратегію, як ми будемо ставитися до тих чинників, які потенційно можуть травмувати нас, обираємо ми самі, а не медіа. Є стратегії, які вважаються неефективними, бо вони продовжують зберігати напруження, і це веде до виснаження. А є і ефективні стратегії.

Ми знаходимося в стадії адаптації, опору, коли мобілізація зберігається, але відбуваються зміни

Ірина Сампан: Коли я приїжджаю до батьків, певним чином цензурую, що вони дивляться. І на «1+1» був сюжет про те, що в прифронтовому селі міна влучила в футбольне поле, де гралися хлопчаки, розірвала вирву. І вони називають це «Матч смерті». Це й так жахливо, гралися діти, здається, одного було поранено. Але навіщо нагнітати і говорити у підводці «Матч смерті». На мою думку, факту, що міна влучила в дитячий майданчик і постраждали діти достатньо. Чи ні?

Любов Найдьонова: На жаль, достатньо часто спостерігається не дуже якісне висвітлення подій. Але тут важливо зрозуміти, що є не тільки медіа. Вир травми, емоції і надриву — це об’єктивна характеристика, ми впливаємо одне на одного.

Але медіа тут — активний суб’єкт, який може змінювати ситуацію більше. Якщо люди вже дуже втомилися від емоцій, щоб викликати їх, потрібен сильніший стимул. І тому більше наголошується на стражданнях, емоціях, щоб викликати відповідник.

Людина, яка втомилася від стресу, не включає телебачення, починає фільтрувати, інакше себе самоорганізувати у ставленні до інформаційного простору. Це нормально.

Андрій Куликов: Якщо людина акцентує увагу лише на добрих новинах, зовсім уникаючи погані?

Любов Найдьонова: Це нормально, коли людина прагне знати добрі новини. На жаль, таких новин на телебаченні ми отримуємо менше. Для подачі негативних не треба великого професіоналізму, а для подачі добрих новин треба докласти більше творчості, прийомів — все те, що ми вкладаємо в поняття фахові і якісні новини.

Я б хотіла, щоб медіа виконували і просвітницьку функцію, щоб розказували, як правильно відреагувати на важкі новини, щоб при цьому не травмуватися. У будь-якій психотерапії, психологічній допомозі є елемент, який називаємо «психоедукація» — просвітництво. Насправді, в медіа цього дуже мало.  

Коли ми робимо добро, допомагаємо тим, кому може бути гірше, ніж нам, фактично зцілюємо себе від стресів

Наприклад, коли ми фіксуємося на своїх неправильних реакціях, це дає нам погіршення. Але і якщо ми повністю тікаємо від цього, відкладаємо реагування на потім, це теж дає нам погіршення.

Але є те, що дає покращення. Наприклад, діти, які травмовані війною, не можуть змінити цю ситуацію в принципі. Але вони можуть її долати психологічно, коли передають щось постраждалим чи на фронт. Отримуючи інформацію, як це допомогло людям, вони психологічно долають війну.

Якщо ми робимо хоч щось, щоб змінити ситуацію, щоб на своєму робочому місті відповідати за свою роботу, також долаємо проблему негативу. Те саме і якщо ми опікуємося здоров’ям та вчасно відпочиваємо, даємо собі розслаблення і хвилини, коли ми сміємося над добрим жартом чи милуємося природою. Це ж не медіа в нас забирають ці маленькі радості, а ми самі.

Про це треба розказувати. Життя не тільки в медіа. Це те, що ми робимо власноруч. Коли ми робимо добро, допомагаємо тим, кому може бути гірше, ніж нам, фактично зцілюємо себе від стресів, в тому числі від інформаційних.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.