Слухати

Як Гоголь розвідником був: у Києві презентували книгу «Таємний агент Микола Гоголь»

16 листопада 2016 - 08:31
FacebookTwitterGoogle+
Нова праця Петра Кралюка — спроба перепрочитання Гоголя на тлі маловідомих фактів біографії письменника, наявність яких і обґрунтовує доктор філософських наук та проректор НУ «Острозька академія»

Книга «Таємний агент Микола Гоголь» з’явилася друком у «Видавництві Старого Лева», а 15 листопада відбулася її київська презентація. Що свідчить про те, що Гоголь міг бути агентом і працювати розвідником та як це могло відобразитися у його творах — допомагає з’ясувати автор дослідження Петро Кралюк:

Петро Кралюк: Літературознавці, які займаються біографією та творчістю Гоголя, знають, що  є свідчення з боку письменника Фадея Булгаріна, який у 20-30-ті і пізніше був досить відомою фігурою у Російській імперії, видавав часопис «Северная пчела», написав низку відомих творів (роман «Іван Вижигін», «Іван Мазепа»).

Фадей Булгарін працював у третьому відділенні імператорської канцелярії (це була царська охранка). І після смерті Миколи Гоголя він свідчив про те, що Гоголь прийшов до нього свого часу і попросив, щоб той влаштував його на службу. І Фадей Булгарін влаштував його у третє відділення імператорської канцелярії.

Василь Шандро: Чим займалося це відділення?

Петро Кралюк: Різними справами, але в першу чергу — зовнішньою розвідкою. Воно слідкувало за різного роду крамольниками, а особливо активізувалося після декабристського повстання. Було зрозуміло, що є «врагі імпєрії», з якими треба боротися. Відділення займалося і тим, щоб ми зараз назвали боротьбою з корупцією — різного роду зловживання владою.

Коли був написаний «Ревізор» і його розглядала цензура, вона страшенно не хотіла пропускати цей твір. Деякі чиновники вимагали, щоб Гоголя арештували, бо в «Ревізорі» він по суті розказав, чим займається третє відділення, принаймні, про деякі речі.

На захист Гоголя у цьому випадку став сам цар Микола І, який прийшов на прем’єру вистави, аплодував. І чиновники були теж змушені аплодувати. За цей крамольний твір Гоголю нічого не було. Більше того, після прем’єри «Ревізора» Гоголь їде закордон, отримує від царя-батюшки 5 000 карбованців — на той час досить значна сума.

Василь Шандро: Що свідчить про те, що Гоголь був агентом і міг працювати розвідником?

Петро Кралюк: Як на мене, є прямі і непрямі свідчення. Прямі — свідчення Фадея Булгаріна. Він написав про це у газеті «Северная пчела», у приватній кореспонденції. Звичайно, ставляться до цих свідчень по-різному. Як на мене, їм можна вірити.

Є свідчення непрямого характеру. У повісті «Тарас Бульба» є низка моментів. Наприклад, прихід козаків на Запорізьку Січ, де вони розповідають, як їх гноблять польські шляхтичі, що євреї шиють спідниці для своїх єврейок із попівських ряс. У повісті основного єврейського персонажа звати Янкель. Всі ці сюжети були присутні у пролозі до драми «Богдан Хмельницький», яку почав писати Кондратій Рилєєв.

Кондратій Рилєєв цю драму не дописав. Вона мала бути своєрідною альтернативою «Бориса Годунова» Пушкіна. Але Рилєєв був страчений, через що твір не був закінчений і потрапив у руки третього відділення імператорської канцелярії.

432-2-1.jpg

Петро Кралюк //
Петро Кралюк

Цей твір тоді не був опублікований (уперше опублікували 1956 році). Але Гоголь, очевидно, знав про цей твір, бо запозичення з нього проглядаються у «Тарасі Бульбі». Крім того, у цій та інших повістях є згадки про волинські міста, де нібито Гоголь не був.

Як на мене, його послали туди в 1829 році ( і я це обґрунтовую) і там він спілкувався з польськими шляхтичами, які в той час вели підготовку до повстання. Це відображено у повісті «Страшна помста», в «Тарасі Бульбі».

Василь Шандро: Ці поїздки пов’язані з його діяльністю?

Петро Кралюк: Я думаю, так. По-перше, за що цар-батюшка дав Гоголю 5 000 карбованців? Мені здається, хоча це робилося як благовидний жест, давалися гроші за інші речі. Але Гоголь, опинившись закордоном, багато спілкувався з польськими емігрантами. Зокрема, з Адамом Міцкевичем, Богданом-Юзефом Залеським. Залишилася єдина записка Гоголя українською мовою — саме до Залеського. Є й інші свідчення, що польські мігранти мали контакти з Миколою Гоголем.

lyst_gogolya.jpg

Лист Миколи Гоголя Богданові Залеському // document.wikireading.ru
Лист Миколи Гоголя Богданові Залеському
Авторські права: 
document.wikireading.ru

Василь Шандро: Для чого це було? Чим ці контакти були важливими?

Петро Кралюк: Вони були важливими для Гоголя, очевидно, щоб потім передати відповідну інформацію у третє відділення. Звичайно, відділення цікавилося, що робить польська політична еміграція, адже вона створювала чималі проблеми для тогочасної Російської імперії.

Коли Гоголь повернувся в царську Росію, ніхто не притягував його до відповідальності, не тягнув на допити, не питав, чому він контактував з польськими мігрантами. Людина, особливо незаможна, просто так не могла виїхати закордон. Чомусь Пушкіна не випускали, хоча він, я так розумію, прагнув це зробити.

Гоголь виїжджає, спілкується з людьми, які є ворогами російського «отєчєства». В той же час він отримує величезні дотації від царського уряду, йому всіляко сприяють. Це теж одне зі свідчень того, що ця людина була пов’язана з царською розвідкою.

Василь Шандро: Чи є свідчення того, що він здобув важливу інформацію?

Петро Кралюк: Спецслужби не працюють так, щоб залишати після себе інформацію. Звичайно, можна щось знайти, але документа, який би свідчив, що агент Гоголь подав таку-то інформацію, нема. У лютому 1917 року відбувається революція, паляться архіви царської охранки. Багато тодішніх російських агентів не хотіли видавати секрет. Потім були й інші перипетії. Навіть якби записи були, вони могли бути знищені.

Василь Шандро: Спалені «Мертві душі» можуть бути пов’язані з цим?

Петро Кралюк: Так. Що таке «Мертві душі»? По-перше, я б не хотів звинувачувати Гоголя у плагіаті. Але певною мірою цей твір можна так розглядати. Це своєрідне запозичення із роману Фадея Булгаріна «Іван Вижигін». Там теж є проходимець, який займався приблизно тим самим, що й Чічіков.

tajemnyj_agent_mykola_gogol_0.png

Таємний агент Микола Гоголь // starylev.com.ua
Таємний агент Микола Гоголь
starylev.com.ua

Фадей Булгарін, працюючи в третьому відділенні імператорської канцелярії, фактично описував те, що люди там роблять.  Приблизно те саме Гоголь робив у «Мертвих душах». Показував, які є корупціонери і як з ними треба боротися. А чому палив «Мертві душі»? Мені здається, він там багато проговорився. Сказав те, що не повинен був. В інших творах він теж проговорював такі речі. Але це було більш завуальовано.

Василь Шандро: Ваша книжка є способом дискредитації письменника чи, навпаки, вивищення Гоголя і зображення в досі невідомих іпостасях?

Петро Кралюк: Я не хотів скомпрометувати Гоголя як письменника і людину. Я розумію, що в силу певних обставин він був змушений піти на таку співпрацю, хоча цього можна було й уникнути. Але це вже питання етики.

Я хотів пояснити творчість Гоголя, виходячи з цього факту. А цей факт, як на мене, був. І він пояснює багато чого: своєрідне «двоєдушшя» Гоголя і те, що його твори багатошарові. Я вважаю, це справді геніальні твори. Письменник подає інформацію і в той же час створює відповідні контексти, щоб зруйнувати цю позитивну інформацію.

Я це показую на прикладі повісті «Тарас Бульба», яку ми сприймаємо як героїчний твір, а сам Тарас Бульба трактується як позитивний персонаж. Але коли ми починаємо читати твір і заглиблюватися, знаходити відповідні контексти, виявляється, Тарас Бульба не зовсім позитивний персонаж. Його навіть можна трактувати як негативного.

Я часто навожу приклад, що Тарас Бульба їздить на коні, який має ім’я Чорт. А чорт для Гоголя — нечиста сила, а в першому варіанті повісті говориться, що на Запорізьку Січ їхало 13 козаків. Гоголь із самого початку дає читачу зрозуміти, що він пише неправду, що це несерйозно.

Василь Шандро: Це можна пов’язувати із явищем, яке стосується української культури загалом, яку багато хто вважає несерйозною?

Петро Кралюк: Думаю, не зовсім. Якщо говорити про несерйозність у Гоголя, на початку він говорить про те, що події відбувалися у 15 столітті. Але Гоголь прекрасно знав, що у 15 столітті ніякого козацтва не було. Він говорить про Києво-Могилянську академію, Адама Киселя, який був київським воєводою в 40-х рр. 17 століття. Гоголь з самого початку дає зрозуміти, що це не є серйозно.

А стосовно «несерйозності» української культури, я можу десь погодитися, що Гоголь спочатку теж намагався подавати свою літературу як несерйозну. Фадей Булгарін у першій рецензії на «Вечори на хуторі біля Диканьки» говорив, що Гоголь — малоросійський письменник, не російський. Дехто спочатку сприймав Гоголя як жартівника, хоча за цими жартами стояли дуже серйозні речі.

Василь Шандро: Чи є вже критика на вашу книжку?

Петро Кралюк: Є і позитивна, і негативна критика. Але мене шокувало те, що надзвичайно велику увагу моєму твору приділили російські ЗМІ. І тільки книжка вийшла — про неї з’явилася інформація. Я допускаю, очевидно, росіяни її ще не читали. Але коли вони дізналися, про що я пишу, це викликало надзвичайно бурхливу реакцію. З’являлася інформація, що я намагаюся скомпрометувати образ Гоголя. Бо для росіян Гоголь — святе. А тут виявляється, що російська література вийшла із «Шинелі» агента третього відділення.

Але я не звертаю увагу на подібну критику. Хай люди прочитають і розберуться. Були позитивні відгуки від наших літературознавців. Михайло Слабошпицький сам мені говорив, що він багато зрозумів у творчості Гоголя, прочитавши мою книгу. Іван Драч сказав, що пару днів не міг спати після того, як її прочитав. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.