Слухати

Як невеличкому місту стати туристично привабливим?

15 листопада 2016 - 15:00 146
Facebook Twitter Google+
Як у Генічеську, Жмеринці та Бучачі урізноманітнюють життя та приваблюють туристів за рахунок культурних проектів?

Проект Культурно-освітньої академії, започаткований Ґете-Інститутом з 2014 року сприяє професіоналізації українських культурних установ та ініціатив.  За допомогою спільних програм з підвищення кваліфікації, візитів та дискусійних майданчиків проект підтримує об’єднання активних дійових осіб державного та недержавного секторів. Підсуски проекту підбиває референт з питань культурних програм та педагогічної кооперації Ґете-Інституту в Україні Фредеріке Мьошель (перекладає Валерій Бублик). 

Фредеріке Мьошель: Ми почали два роки тому з проектом Культурно-освітня академія. Це проект, котрий ми могли здійснювати за спеціальні кошти МЗС Німеччини. Мета — звести разом акторів, культурних діячів з вільного ринку та культурних діячів з установ та організацій. Також — запропонувати платформу за допомогою якої могли б зустрітися усі культурні діячі України, а також запропонувати підвищення кваліфікації для культурних діячів.

Євген Павлюковський: Ґете-Інститут цим проектом передбачає впровадження принципів сталого розвитку культури. Що передбачає собою цей принцип?

Фредеріке Мьошель: Для нас сталий розвиток — це підтримка проектів, котрі тривають довгий час — більше року. Це підтримка не проектів, котрі раз вистрілили і зникають, а довгострокових проектів. Ми також ставимо за мету побудову мережі, щоб культурні діячі з усієї України могли обмінюватися контактами, а потім займатися справами та мати контакти один одного після закінчення наших проектів. Також ми маємо на меті давати культурним діячам інструменти та показувати актуальні міжнародні тенденції розвитку культури.

Минулого року ми разом з експертами розробили дорожню карту для культурної політики України, а також на основі цієї розробки зробили публікацію, щоб діячі культури, котрі не мали змоги взяти участь у наших заходах, мали можливість познайомитися з напрацюваннями.

Євген Павлюковський: Чому в ситуації, яка є зараз в Україні, зв’язки і схеми, які діють в культурі, недостатні для її подальшого сталого розвитку?

Фредеріке Мьошель: Коли ми почали два роки тому, провели першу конференцію, запросили діячів культури з усієї України. І декого ми вже знали з інших проектів, хтось долучився. І ми побачили, що багато діячів, котрі дуже завзято працюють над чимось, один одного не знали.

Протягом останніх двох років ми побачили, як працюють і розвиваються особистісні зв’язки. Проходив активний обмін інформацією стосовно того, яка ситуація в кожному місті України.

10 листопада ми проводили заключну презентацію, на якій чули від багатьох учасників, що саме зв’язки були одним з найважливіших результатів нашої роботи.

Євген Павлюковський: Є проблема недостатніх навичок культурних менеджерів чи має місце більш глибинний історичний зв’язок і радянський спадок?

Фредеріке Мьошель: Мені здається, після Євромайдану та у останні декілька років дуже багато людей відчули потребу зробити щось для свого суспільства. А за останні 5-6 років було засновано дуже багато недержавних організацій, котрі мали на меті принести в свої міста партиципативну думку і методику в культуру.

Є великі міста, у яких є дуже відомі діячі, але наша мета — йти в регіони та шукати і залучати до проектів менш відомих культурних діячів.

Євген Павлюковський: Чи легко налагоджувати зв’язок з державними культурними інституціями, намагатися зв’язати їх з більш комерційними і незалежними?

Фредеріке Мьошель: Ми були здивовані, наскільки відкрито багато міст сприйняли нашу ідею. На початку минулого року ми письмово звернулися до близько 45 мерів та відділів культури різних міст України, запитали їх, які заходи вони проводили за останні декілька років, чи були б вони готові надати підлеглим і людям, які відповідають за культуру, можливість брати участь у наших заходах або чи були б вони готові приймати якісь заходи у себе в містах. 42 міста, здається, відповіли, що вони охоче будуть щось робити з нами.

Маленькі міста писали нам: «Зробіть, будь ласка, щось у нашому місті». Це дуже індивідуальна річ. Є багато мерів та начальників управління культури у якомусь місті, які відкриті до нових думок і готові щось робити, надихають весь відділ на нову роботу. А є керівники, котрі розглядають культуру як щось дуже традиційне.

У нас є дуже гарний приклад у місті Жмеринка. Культурні активісти міста з мером та відділом культури запровадили процес, який мав на меті зробити життя у місті більш цікавим для молоді, щоб вона менше виїжджала з міста, а також процес, який має на меті запрошувати туристів з інших міст. Це супроводжувалося багатьма культурними активістами з різних міст України, а також німецькими експертами.

Євген Павлюковський: Як вам вдається спілкуватися з менш гнучкими міськими керманичами?

Фредеріке Мьошель: Ми не вважаємо за потрібне щось нав’язувати. Ми співпрацюємо лише з тими містами та мерами, які відкриті до спілкування. Більш цікаво переконувати на прикладі більш успішних проектів і показувати, що це функціонує.

Євген Павлюковський: Які основні тенденції та можливості в сфері української культури можуть мати великі перспективи?

Фредеріке Мьошель: Цього року ми підтримали 16 проектів наших випускників. Тут я бачу дві тенденції. Перша — багато недержавних культурних організацій бачать на собі відповідальність розповсюджувати знання, котрі вони набули. Друга — «використовувати культуру», щоб мотивувати населення робити щось для свого міста.

Євген Павлюковський: Наскільки митці очікують винагороди за свою діяльність і наскільки споживачі культури готові винагороджувати митців?

Фредеріке Мьошель: Мені здається, це природньо, коли людина, яка надає послугу, отримує плату за неї. Якщо культурний активіст завжди фінансує проект з власної кишені, де він повинен брати гроші і звідки візьметься сталість?

Мені здається, якщо люди потраплять на гарно організований захід, вони готові за нього платити. Але потрібно дивитися по місцю, які ціни може подужати населення.

Євген Павлюковський: Я знаю, є проект План Z — трансформація культурного простору в малих містах України. Чого вдалося досягти за час існування проекту?

Фредеріке Мьошель: У багатьох маленьких містах почався процес  трансформації. Є проект «Культурний квест» в Чернівцях. Молода команда взялася розроблювати квест, який завдяки цікавим питанням передає знання про місто. У рамках квесту було завдання зустрітися з керівником театру. І  молодь ставила дуже відкриті питання. Керівники театрів та відповідальні особи отримали дуже чітку та чесну думку, чому молодь не ходить у театр та чому їм не подобається програма.

Євген Павлюковський: Можете навести приклад найбільш успішних проектів?

Фредеріке Мьошель: Усі проекти були дуже успішні. Культурні експерти з німецької та української сторони підкреслили, що якість проектів на рівні. Наприклад, у маленькому місті Бучач є Літературний центр Аґнона. У них була ідея запросити трьох українських письменників у Бучач, кожного на тиждень, щоб проінформувати їх про місто та про українського Нобелівського лауреата Аґнона.

Коли я приїжджала у місто, там була письменниця Софія Андрухович, вона робила доповідь у місцевій бібліотеці. На захід прийшла молодь і більш старші люди. Мені здається, для самосприйняття  містян важливо розуміти, що відомі діячі приїжджають до їхнього міста.

У Генічеську біля Херсона є старий міст, який почав занепадати. І одна місцева недержавна організація вирішила зробити проект з цим мостом. Ця організація URBAN COYC привезла діячів мистецтва до міста і разом вони зробили виставку прямо на мосту. Долучилося багато містян, це теж гарний приклад, як долучити до мистецтва тих, хто не завжди ним цікавиться.

Євген Павлюковський: Як ви знаходите проекти, які потім допомагаєте реалізовувати?

Фредеріке Мьошель: Ми на початку працювали теоретично, розробляли стратегії. Потім вирішили дати можливість використати нашим випускникам знання на практиці.

Євген Павлюковський: На 2017 рік ви продовжите діяльність в Україні в проектах культурного розвитку?

Фредеріке Мьошель: Проект, котрий ми підтримували у 2014-2016, завершився офіційно. Але будуть інші проекти і цілі, які ми ставимо, залишаться.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.