Слухати

Якою буде Франція президента Макрона? Розширений огляд

19 червня 2017 - 13:10
FacebookTwitterGoogle+
В ефірі Громадського радіо розмовляємо про нові перспективи французької політики та ймовірні зміни у міжнародній політиці

Вчора у Франції завершилися вибори до Французького парламенту. Директор європейських програм «Інтерньюз» Україна Володимир 
Єрмоленко коментує результати виборів в ефірі Ранкової хвилі.

Анастасія Багаліка: Вже є офіційні дані, оприлюднені МВС Франції, вони свідчать про перемогу партії президента Франції Еммануеля Макрона «Вперед, республіка» на цих виборах. Але я от так бачу, з цифр, що місць таки менше ніж пророкувалося.

Володимир Єрмоленко: Так, це правда, вони отримують менше, тому що прогнозували до 400 місць, зараз, як я розумію, їх трохи більше 300, що все одно велика більшість в Національній асамблеї, але це трішки менше ніж очікувалось, і можна пояснити це тим, що мобілізувалися правоцентриські сили, республіканці.

Анастасія Багаліка: Ці місця в Генасамблеї французькій, як вони будуть розподілені? Більшість за партію президента Еммануеля Макрона і їхніми союзниками є партія «MoDem». Чи зрозуміло хто з ким буде групуватися в парламенті Франції?

Володимир Єрмоленко: Ну ця коаліція між «Республікою в русі» Макрона і «Демократичним рухом» Франсуа Байру, можна сказати, центриська сила, яка буде мати абсолютну більшість в парламенті, яка буде керувати країною разом із Макроном. У парламенті в Макрона не буде опозиції, і він не буде стикатися з тим, що йому треба домовлятися, і так далі. Тобто йому суспільство все-таки дає карт-бланш. В опозиції будуть, відповідно, республіканці правоцентристи – це найбільша група. Соціалісти, тобто партія колишнього президента Франсуа Олланда, вони отримають зовсім не багато, зовсім скромно, здається десь 30-40 місць. Приблизно так само в ультралівих Жана-Люка Меланшона, і що цікаво, ультраправа «Національний фронт» отримає зовсім мало. Те, що я бачив – це вісім місць, можливо зараз трішки помінялося. І це цікава річ з французькими виборами, що нам важливо розуміти. За соціологією «Національний Фронт» все-таки продовжує мати дуже сильну підтримку, одну з найбільших, але в нього завжди були проблеми отримати місця в парламенті, бо для того, щоб отримати, треба виграти округ, не так як в пропорційній системі, що партія, яка набирає більше відсотків голосів отримає більше місць, треба на кожному окрузі виграти. У «Національного фронту» завжди була ця проблема, ніби підтримка велика, а округів вони виграти не можуть. Можна сказати, що зараз такий тандем президентської та законодавчої влади.

Андрій Куликов: Володимире, наскільки імовірно, що за умов, коли соціалісти отримали приблизно 30, а комуністи 10 місць, поновиться їхній союз у парламенті, принаймні тактичний?  

Володимир Єрмоленко: Складно сказати, тому що ультраліві завжди були критичними щодо соціалістів. Скоріше можна очікувати якоїсь співпраці між соціалістами та партією Макрона, тому що Макрон, нагадаю, вийшов з Соціалістичної партії, він був міністром за правління Олланда. І на виборах президентських, на певному етапі було суперництво, але в другому турі була підтримка від соціалістів. Але якщо соціалісти будуть дуже підтримувати Макрона, ризикують взагалі втратити своє обличчя, тому, я думаю, вони будуть намагатися все ж таки якось критикувати.

Андрій Куликов: Тай чи потрібні вони у такій кількості Макрону, який разом з демократичним рухом набирає 360 із 577 місць?

Володимир Єрмоленко: Ну так, але просто у Макрона є два виклики. По-перше, люди яких він проводить в парламент, вони здебільшого нікому невідомі, це нові люди, це повне оновлення фактичного істеблішменту французького, по-друге, те, що ідеологічно не зрозуміло куди буде рухатися Макрон, тому якщо він здобув підтримку на ідеї об’єднання між правими і лівими, це такий центриський рух, який скаже: там де треба у нас будуть більше праві ідеї, там де треба у нас будуть більше ліві, але це може взагалі серйозно розмити обличчя партії.

Андрій Куликов: А який прем’єр-міністр потрібен Макрону, і які взагалі називають кандидатури?

Володимир Єрмоленко: Ну зараз є прем’єр Едуард Філіпп, я думаю, що він залишиться. Наскільки я розумію, багатьох людей, яких взяв Макрон, вони теж були пов’язані з соціалістами. Але Франція – це президентська республіка, і прем’єр-міністр відіграє другорядну роль.

Андрій Куликов: Особливо коли президент і парламентська більшість з одного крила. Але бували в історії Франції оті періоди cohabitation, тобто співжиття, президент потужний мусив співпрацювати з прем’єром зовсім не зі свого табору. Тут такої небезпеки немає, так?

Володимир Єрмоленко: Бували такі періоди, звичайно. Але такої небезпеки тут немає. Можливо це і станеться під час наступних президентських виборів, але не зараз, прем’єр буде виконувати політику президента, так само як, зрештою, під час правління Олланда, там різні прем’єри були, Еммануель Олвас, останній прем’єр, він був певною мірою просто руками, у Олланда не було опозиції між прем’єром та президентом.

Анастасія Багаліка: Чи знаємо ми про яксь кроки, які буде робити більшість на чолі з президентом, і якісь кроки на виконання тої програми, які Макрон анонсував під час виборів президента Франції?

Володимир Єрмоленко: Ну так, зараз будуть всі очікувати, і я думаю, що Макрон сам розуміє, він про це казав, перша його реакція була, що дуже великий ризик і дуже велике завдання показати результат. Велика перемога завжди двозначна, нема на кого переводити стрілки, якщо щось не запрацює. Немає цієї опозиції, на яку можна було би сказати: це вони винні. Фактично Макрон бере всю відповідальність на себе, і якщо щось не працюватиме, то його і звинувачуватимуть. Наскільки я розумію, зараз йдеться про якийсь новий трудовий кодекс, і Франція цього потребує, тому що Франція – дуже регламентована, ну наприклад, в державному секторі дуже складно звільняти людей, посади дуже захищені. З одного боку, це, ніби, добре, а з іншого боку, це створює величезні проблеми на ринку праці, бо немає нових робочих місць, немає оцього руху, коли одних звільняють, а молоді замість них приходять. Багато людей виходили з ідеєю лібералізації ринку праці і праві, Франсуа Фійон, тобто республіканці, і, зрештою, Макрон, і я думаю, що це може бути першою точкою дискусії.

Андрій Куликов: Оглядачі звертають увагу на те, що аж з часів Шарля де Голля, 1958 року, голова французької держави не мав такої потужної більшості у парламенті. Та ще й дехто каже, що нові обличчя чи нові люди, яких привів Макрон, це ж практично люди, які всім йому зобов’язані, себто партія буде стояти за ним, принаймні її парламентська частина, дуже і дуже міцно. Наскільки у зв’язку з цим можна очікувати активізації і більшої самостійності французької зовнішньої політики?

Володимир Єрмоленко: Цікаво оця паралель, її робили, коли очікували, що Макрон здобуде понад 400 місць. Зараз виявляється, що його результат не такий хороший, і він навіть не досяг результату Жака Ширака після 2002 року, тоді був перший батл між правоцентристом і ультраправим кандидатом, тоді – Жан-Марі Ле Пен, батько Марі Ле Пен вийшов у другий тур, і там якраз суспільство дуже сильно мобілізувалося проти ультраправих. Зараз цього не відбулося, тому що Ле Пен дуже серйозно програла, і велика важливість цих виборів – це те, що дуже великий рівень людей, які не прийшли на вибори, понад половину, і це рекод П’ятої республіки, антирекорд повоєнної Франції. Макрон із цим теж має лякатися, це питання до його легітимності. Щодо зовнішньої політики, я думаю, що Макрон уже показав. Він є особистість, все-таки трішки аутсайдер, він не є породженням оцього французького політичного класу, яким був Олланд чи Ширак, тобто люди, які трішки у своїй мильній бульбашці. Він більше відвертий, він не скований оцим етикетом французького істеблішменту, тому він справді здатен буде на якісь нестандартні кроки. Ми вже бачили ці нестандартні кроки: його критика Трампа, його іронія і дуже міцна позиція щодо Путіна і щодо російських псевдо-ЗМІ, тому я думаю, що на зовнішньому фронті він буде більш сміливий ніж Олланд. І тут важливе питання, яке нас цікавить, він може у Нормандському форматі, в Мінських переговорах бути більш проактивним.

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.