Слухати

Якщо вони вижили там, вони, зможуть бути дуже ефективними тут - Наталія Зарецька

18 липня 2018 - 16:02
Facebook Twitter Google+
Про різницю між військовополоненими та заручниками, акцію Національного корпусу, статус полоненого, реабілітацію звільнених з полону та те, чому люди не хочуть думати про війну.
Якщо вони вижили там, вони, зможуть бути дуже ефективними тут - Наталія Зарецька / Програми на Громадському радіо

Наталія Зарецька, керівник Офісу Уповноваженого президента з питань реабілітації ветеранів, про статус та реабілітацію звільнених з полону.​

Тетяна Трощинська: Наталя Зарецька наполягала на терміні “звільнені з полону”. Чому термінологія тут має значення?

Наталія Зарецька: Мене коли запросили, сказали, що хочуть поговорити про реабілітацію полонених. Я говорю, що ми не можемо говорити про реабілітацію полонених тому, що полонені люди знаходяться в полоні, вони знаходяться, на території, яка під ефективним контролем РФ. Тому ми можемо говорити тільки про звільнення полонених. З моменту, коли людина отримала свободу — це звільнена людина. Найголовніше, що повернули людині — це повернули волю. Що відбувається в полоні: людина знаходиться під зовнішнім контролем, під зовнішнім пресінгом. Коли вона виходить з полону, вона перебуваючи тривалий час в такій ситуації, ці звички, відчувати себе в такий спосіб, залишаються. І далі перед людиною, насправді, є вибір: наважитися повернути собі відчуття внутрішньої свободи і стати дійсно вільною людиною, тобто пройти шлях “полонений — звільнений — вільний”, чи застрягнути в цьому полоні. Я розумію, що однією з дуже активних задач, яку намагається впровадити Росія на нашій території, щодо нашого суспільства, — це зберегти цих людей в ментальному полоні.

Одна з задач Росії на нашій території — це зберегти людей в ментальному полоні

Тетяна Трощинська: Є інший цілий спектр проблем, пов’язаний із психологічною та соціальною реабілітацією. Чи навіть соціальна реабілітація — це не те слово. Я би сказала, відновлення порушених майнових прав. Якщо ми говоримо про останніх звільнених з полону в грудні 2017 року, це вперше, здається, держава надала гроші на допомогу по 100 тисяч грн кожному звільненому з полону. Але залишається питання, що далі? Залишається питання житла для значної частини з них. Залишається питання житла для частини з них, у кого житло залишилось на окупованій території. Що може зробити і що робить держава?

Наталія Зарецька: Це не є сфера нашої відповідальності, але це питання, якими ми сьогодні займаємося. Тому, що ми розуміємо, що це не наша компетенція, а компетенція Мінсоцу, але ми, як люди, які дуже глибоко розібралися в цій проблемі, як люди, які постійно перебувають на контакті з цими людьми, і, як люди, які розуміють, що ми маємо говорити не про 74 особи, які були звільнені в грудні, і Романа Савківа, який був звільнений в січні. Крім цього, протягом цього часу, було звільнено ще кілька цивільних осіб, з якими ми теж на контакті. Ми допомогаємо їм тою мірою, якою вони готові звернутись до нас за допомогою. Ми не можемо “причинять счастье”.

Тетяна Трощинська: Питання до окремого статусу колишнього полоненого: був один законопроект, зараз інший законопроект зареєстрований у Верховній Раді, де йдеться про цей окремий статус. Наскільки цей статус дав би змогу системно вирішувати і соціальні проблеми, в тому числі, на вашу думку?

Наталія Зарецька: Насправді, що є головним у визначенні статусу людини, яка перебуває в полоні в міжнародній практиці і в нормах міжнародного права? Це мінімізувати ризики потрапляння людей в полон. Це мінімізувати ризики піддання їх тортурам. Якщо ми говоримо про військовополонених, то вони потрапляють під дію Женевської конвенції. Тобто, якщо ти військовополонений, то тортури до тебе не можуть бути застосовані. Більш того, наш офіцер український, кадровий офіцер, коли потрапив до полону, він чітко пояснив, що він є військовополоненим і які норми вони порушують, якщо вони будуть його тортурувати. І він не був підданий тортурам. Просто людина знає свої права. Найбільша помилка, якої може зараз припуститися Україна, при чому я говорю про всю країну: і про наше суспільство, і про політиків, це поєднати в одному флаконі цивільних і військових в одному флаконі. Комбатанти можуть користуватися правами військовополонених і вони мають цим користуватися. Люди цивільні — це заручники терористичних угрупувань. Що ми робимо, коли змішуємо їх під одним поняттям? Ми провокуємо ту сторону забирати чим більше цивільного населення тому, що воно поповнює їх, так званий, обмінний фонд.

Ми провокуємо ту сторону забирати чим більше цивільного населення тому, що воно поповнює їх, так званий, обмінний фонд.

Тетяна Трощинська: Чи відомо вам щось про те, що Україна недостатньою мірою готова обмінювати своїх людей на людей противника?

Наталія Зарецька: Я дуже уважно прочитала інтерв’ю Анатолія Полякова і представника Національного корпусу — мене вразив цей момент. Тому, що ці люди однозначно не є в складі української делегації, вони однозначно не представляють Україну, вони не допущені до цих переговорів. І в них з української сторони немає доступу до інформації про те достатньо чи недостатньо робиться. І в мене виникає питання, якщо вони так впевнено стверджують, що нічого не робиться, що єдине, що заважає обміну полонених, — це згода української сторони віддати тих, кого запитує Росія, то у мене питання: можливо вони мають цю інформацію з Росії?

Тетяна Трощинська: Значна частина людей тут, в тилу, досить часто забуває, що війна все ще триває. Чи такі акції не розворушують ці відчуття?

Наталія Зарецька: Чому люди в тилу намагаються не помітити, що війна триває? Саме тому, що вони війни бояться. З моєї точки зору, такі акції будуть відштовхувати людину від тверезої оцінки. Людина не буде думати, що є причиною цієї війни. Це буде стимулювати панічний страх і стимулювати наше суспільство до лозунгу “мир за будь-яку ціну”. Людина, яка за 4 роки не почула, що війна йде, як вона буде реагувати на таки страхи? Вона скаже: та мені потрібен мир за будь-яку ціну.

Це буде стимулювати панічний страх і стимулювати наше суспільство до лозунгу “мир за будь-яку ціну”

Тетяна Трощинська: Чи триває психологічна допомога тим, хто звільнені з полону?

Наталія Зарецька: Людей треба забезпечити допомогою, але не абстрактною, а такою, щоб він адаптувався і повернувся до активного життя. Ми маємо стимулювати не застигнення людини в цьому стані, коли він буде все життя пам’ятати полон, а коли він цей досвід використає, як ресурс, стане сильнішим. Тому, що будь-який з них є експертом з виживання. Якщо вони вижили там, вони, безумовно, зможуть бути дуже ефективними, набагато ефективнішими, ніж більшість членів нашого суспільства. І це саме те, що ми хочемо допомогти їм відчути.


 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.