Слухати

Залізо, зварка, молоток — як ветерани АТО допомагають побратимам у реабілітації

Ветерани АТО самостійно організували АРТ-Майстерню «Створи Власний Дивовижний Світ», де виготовлють художні та побутові вироби із заліза, для того щоб абстрагуватись від війни

Олександр Петришин, Віталій Івахненко, Сергій Михальченко та Дмитро Покидько розповідають про свою ініціативу, створену для допомоги у реабілітації своїм побратимам після АТО.

Ірина Сампан: Чим займається громадська організація «Обпалені війною?»

Олександр Петришин: Громадська організація у свій час була організована військовослужбовцями першої хвилі мобілізації. Ми поставили собі за мету допомагати бійцям, у першу чергу, тим, які знаходяться в зоні проведення АТО, тому що перша, друга і третя хвилі  — були найсерйознішими хвилями, які потребували найбільшого забезпечення і допомоги.

Друге завдання — це допомога сім’ям АТОшників, тому що у дуже багатьох хлопців, які воюють, залишаються вдома проблеми, наприклад, матеріального характеру. Ми допомагали, чим могли: лікуванням, фінансами.

Ірина Сампан: Тобто спочатку це була організація для допомоги?

Олександр Петришин: Так, вона мала більш волонтерський ухил. Це була спілка АТОшніків та громадських активістів-волонтерів. Ми існуємо з квітня 2014 року.

Ми побачили, що держава не може повністю забезпечувати військових, тому ми намагалися своїми силами щось робити, крім того що ще й служити. У нас до сих пір дуже багато хлопців продовжують служити.

Ірина Сампан: Коли виникла думка не тільки збирати гроші, а й ще щось виготовляти?

Віталій Івахненко: Ідея з’явилася, коли покращилося забезпечення військ, у 2015-2016 роках. Тоді стало трохи менше роботи, багато хто демобілізувався, почав працювати, і на волонтерську діяльність залишалось все менше часу. Я поговорив з хлопцями, вони мене підтримали і ми почали втілювати ідею в життя.

Ірина Сампан: Розкажіть, власне, про ідею.

Віталій Івахненко: Ідея нашої ініціативи полягає в реабілітації хлопців, які повертаються. Щоб вони могли трошки відволіктись від служби, прийти до нас у майстерню, спробувати щось зробити власними руками. У нас більш чоловічий уклін: залізо, зварювальний апарат, молоток, болгарка. Вони можуть зробити якийсь витвір мистецтва і, таким чином, трохи відволіктись.

Олександр Петришин: У нас ідея полягає ще в тому, що, наприклад, ми можемо втілювати в життя малюнки дітей. Дружини теж іноді підключаються, щоб пофарбувати чи оформити виріб, наприклад, комусь на подарунок, сувенір чи навіть на продаж.

На продаж ми також виконуємо замовлення і наші вироби декого зацікавили навіть з Британії.

14 889 966_1 763 767 740 501 829_7 694 682 066 032 870 749_o.jpg

Виріб Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ» // Фото з Facebook сторінки Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ»
Виріб Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ»
Фото з Facebook сторінки Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ»

Ірина Сампан: Розкажіть, що ви виробляєте?

Сергій Михальченко: Зазвичай, люди викидають на смітник дуже цікаві металеві речі, з яких можна зробити витвір мистецтва. Ти дивишся на метал і вже у голові уявляєш, що з цього може вийти.

Для дітей ми виготовляємо цікаві іграшки. Крім того створюємо підсвічники, невеличкі жучки, мотоцикли, більші байки, на які можна навіть сісти і сфотографуватися, автомобілі різного типу. Але ми більше схиляємося до художніх виробів, щоб відволікатися від теми війни, бо потрібно забувати про це.

Ірина Сампан: Чи допомагає це особисто вам?

Сергій Михальченко: Я займався зовсім іншою справою. Після повернення ми обговорили це з Віталієм, я підтримав ідею виробляти з металу, хоча раніше працював тільки з деревом. Мені це дуже сподобалося. Я навіть не уявляв, що з металу можна виробити такі делікатні акуратні речі.

Ірина Сампан: При чому ви не вчились спеціально працювати з металом?

Сергій Михальченко: Абсолютно ні. Виявляється метал досить піддатлива і цікава річ.

Віталій Івахненко: У нас Дмитро професійний зварювальник.

Дмитро Покидько: Так, я працював, коли покинув службу, а я служив за контрактом ще з 2003 року до 2005-го. Цивільна спеціальність у мене — газоелектрозварювальник. Потім після служби в армії весь час аж до 2014 року я працював на різних фірмах зварювальником, тому я з металом на «ти».

Хлопці теж з ним на «ти». Всі ці вироби, які ми зараз робимо, це бачення звичайного шматка залізяки. Залізо до заліза вариться, як показує практика.

Ірина Сампан: Це дійсно допомагає і відволікає?

Дмитро Покидько: Звичайно. Людині допомагає включення в будь-який робочий процес, байдуже, чим вона буде займатися. Це краще, чим пиячити. Якщо людина чимось зайнята у неї вже  з’являється якась відповідальність, інтерес. Тим паче, що у нас уже було кілька виставок з нашими виробами, і ми побачили, що це викликає захоплення у дітей. Це дуже нас радує, тому що ми бачимо, що робимо роботу, яка подобається дітям і людям.

Олександр Петришин: Нас вже запрошували з виставкою на День Ірпеня, в Пісківку, Тетерів, тобто ми вже навіть по Київській області трохи поїздили. Також ми давно співпрацюємо з дітьми з Бородянщини, вони часто нам допомагають, щось малюють. Ось, наприклад, наш останній проект, який ми оголосили на своїй сторінці у Facebook — це конкурс на кращий ескіз для створення пам’ятника загиблим воїнам АТО, тому що у нас по Бородянському району 9 загиблих під час виконання службових обов’язків. Ми плануємо виготовити цей пам’ятник із заліза і встановити в Бородянці.

14 918 786_1 763 767 927 168 477_2 673 412 458 352 192 732_o.jpg

Виріб Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ» // Фото з Facebook сторінки Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ»
Виріб Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ»
Фото з Facebook сторінки Арт-майстерні «Створи власний дивовижний світ»

Ірина Сампан: Хто може брати участь в цьому конкурсі?

Олександр Петришин: Будь-хто охочий. У нас є сторінки у Fаcebook ГО «Обпалені війною» та Арт-майстерня «Створи власний дивовижний світ», скорочено вона називається СВДС — це абревіатура перших букв наших імен.

Ірина Сампан: А у вас вже є якісь напрацювання по цьому пам’ятнику?

Віталій Івахненко: Ми оберемо найкращий ескіз, доповнимо його і створимо.

Ірина Сампан: А на які кошти ви будете його робити?

Олександр Петришин: На власні кошти. У нас немає ніякого фінансування.

Ірина Сампан: Бійці, які приходять до вас, малюють, ліплять і сварять, це не тільки жителі вашого населеного пункту?

Віталій Івахненко: Ми запустили це проект ще тільки на початку вересня. Після виставки в Ірпені нашою роботою зацікавилась ірпінська спілка учасників АТО, вони мають бажання приїхати до нас і почати щось робити.

Як показує досвід, людина, яка навіть ніколи не була зварювальником, моментально включається в цей процес, починає думати, як його правильно втілити. Не менш важливий напрямок цієї роботи полягає в тому, щоб показати АТОвцям нові спеціальності.

Олександр Петришин: Наприклад, коли військові приходять після АТО, деякі не знають, чим зайнятися. Якщо людина прийшла до нас і їй сподобалося бути зварювальником, і він хоче, наприклад, стати дипломованим спеціалістом цієї справи, ми допомагаємо йому. Ми пропонуємо людині прийти у Службу зайнятості, яка, у свою чергу, може відправити людину на навчання за цією спеціальністю за рахунок держави.Тим більше, що ця справа приносить доволі непогані заробітки.  

Також ми плануємо впровадити навчання ковальській справі.

Ірина Сампан: Є такі демобілізовані, які приходять після АТО і їм треба чимось зайнятися, але вони роблять це самостійно або за допомогою волонтерів чи ветеранів АТО. Відкривається дуже багато нових справ. Це, звичайно, добре. Але чому так відбувається, тому що держава не може забезпечити цим бійцям зайнятість?

Олександр Петришин: Війна — це взагалі страшна штука. Але ця війна показала все-таки хто є хто. Її не можна називати АТО, це війна. Туди пішли люди за покликом серця або на патріотизмі.

Мені сподобався один пост у Facebook, у якому було написано, що всі ці хлопці, які туди прийшли, це сильні люди. Ми у своїй діяльності, наприклад, ніколи не спиралися на чиюсь допомогу, тому що отримати допомогу від держави — нереально. А якщо ти від неї щось візьмеш, то ще й будеш винен.

АТОшники це ті люди, яких налякати будь-якими перепонами вже неможливо. Єдина організація, з якою ми тісно співпрацювали, це Київське відділення ЮНЕСКО. В першу чергу, ми тісно співпрацювали з директором Бойко Людмилою Олексіївною. Ми висловлювали їй свої ідеї, і вона постійно радила у якому напрямку нам рухатися.

А з державою ви самі знаєте, яка у нас ситуація зараз, їй мало віри зараз. А АТОшники це вже ті люди, яких неможливо злякати бюрократією чи ще чимось після того, що вони бачили на війні.

Віталій Івахненко: У нас зараз більше надії на допомогу побратимів, ніж на допомогу країни.

Дмитро Покидько: Наразі ми отримуємо допомогу у вигляді різного металолому.

Ірина Сампан: До речі, а що вам необхідно зараз?

Сергій Михальченко: Необхідні інструменти, бо наразі все, що ми маємо, в основному, це домашні інструменти. Дружина переживала, що я позносив всі інструменти з дому. А я її заспокоїв тим, що переношу їх з дому до дому. Це дійсно друга домівка, куди ти приходиш і виникає бажання щось творити.

Ірина Сампан: Не ревнують дружини до майстерні?

Дмитро Покидько: Ми їх теж підключаємо до роботи. Наприклад, моя дружина, ідучи з роботи, не мине нашої майстерні, загляне подивитися, що нового ми зробили, підкидає якісь ідеї. Діти так само залучаються до цієї справи. Я, наприклад, робив виріб — АТОшний автомобіль, «Град» БМ-21, і для рами забрав у своєї дитини стару машинку. То малий ледве не кожен день заглядав подивитись, що ж тато зробить з того автомобіля. І навіть зі своїми друзями заходив. Тобто до цього долучаються і дружини, і діти. Це дійсно цікаво.

Ірина Сампан: То майстерня приносить хоч якийсь прибуток?

Віталій Івахненко: Поки що ми працюємо на чистому ентузіазмі. Ми плануємо, але поки що не займаємося підприємницькою діяльністю.

Ми нашою командою закінчили курси підприємницької діяльності і зараз готуємо документи для офіційної реєстрації нашого підприємства, і тоді вже даватимемо повноцінну рекламу. А зараз ми не маємо права щось продавати.

Дмитро Покидько: Хоча ми робимо не тільки художні вироби. Хлопці — професіонали, вони знають, як зробити, наприклад, надійні сходи, бронедвері, балкони і так далі.

Ірина Сампан: Де вас можна знайти?

Олександр Петришин: На сторінках у Facebook та за адресою смт Бородянка, вулиця Гагаріна, 1а.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.