Слухати

«Прокуратура не згодна з вироком Суду — виносить підозру судді», — Волков

13 листопада 2015 - 20:54
Facebook Twitter Google+
З Олександром Волковим, суддею Верховного Суду України, та Романом Куйбідою, експертом Реанімаційного пакета реформ говоримо про незалежність та недоторканність суддів, а також, про репутацію судді
«Прокуратура не згодна з вироком Суду — виносить підозру судді», — Волков / Програми на Громадському радіо

Роман Куйбіда стверджує, що репутація судді — це просто, варто проаналізувати багаж негативних і позитивних даних щодо судді. «Репутація ніколи не враховувалася під час добору на посаду судді», — констатує експерт.

Олександр Волков, суддя ВСУ, згадує, як: «За радянських часів за репутацію суддів стежили КДБ та  партія».

Про політичний тиск та втручання прокуратури. Про рівень недовіри громадян до суддівства, і чи спростовується рівень недовіри статистичними показниками щодо зменшення апеляційного оскарження рішень судів першої інстанції. Про концепції обрання та призначення Голів судів та їхніх заступників. Про незалежність судового процесу та питання недоторканності суддів у фаховій розмові.

img_2015_0_0_0.jpg

Роман Куйбыда та Олександр Волков
Роман Куйбыда та Олександр Волков
Громадське радіо

Лариса Денисенко: На ваш погляд, чи достатньо, власно кажучи, національне законодавство України відображає і зміцнює принцип суддівської незалежності і що робити з суддівською недоторканністю?

Олександр Волков: Тема незалежності судді це одна з основних властивостей і необхідність, складова частина верховенства права, оскільки європейська конвенція з прав людини в статі 6 зазначає про те, що кожен має право на вирішення справи незалежним, неупередженим судом. От принцип — незалежним судом, це не для суддів незалежність  — це незалежність суду для громадянина, який звертається до суду. Він має бути впевнений в тому, що на суд не буде ніякого тиску. Ми зараз, на жаль, бачимо багато прикладів, коли показують судові процеси, відкритість це є і суд звинувачують у відсутності незалежності.

Для цього є певні підстави, для цього і започаткована робота по зміні Конституції, бо в Україні є певна проблема, Європейські структури кажуть про дисбаланс в організації і розподілу влад, саме відносно судової влади. Конституція діюча передбачає невідповідність аж 3 стандартам європейським і світовим, щодо організації правосуддя і суду. Це по-перше, залежність кар’єри судді від політичного впливу, це призначення судді зараз президентом чи Верховною Радою обрання безстроково, це формування органу, який конституційно діє, Вища Рада юстиції не за принципами побудови таких органів в світі, відповідності до стандартів.

А стандарти говорять, що такий орган має бути незалежним і утворюватися суддями. Більшість суддів обраних суддями, це стандарт. Третя позиція це утворення судів законом, на сьогодні за конституцією суди утворює президент, а не закон, а зміна яка закладається і є суттю конституційних змін розділу правосуддя — це приведення держави до відповідності стандартів європейських.

Роман Куйбіда: Чому у людей склалося враження, що потрібно цю недоторканість, як для депутатів, так і суддів, або відмовитися від неї, або якимись чином обмежити, тому що багато людей відчувають, що судді є незалежними, але незалежними не від політиків, а від закону і права. Відповідно ось ця недоторканість це неможливість затримати суддю без згоди парламенту, до виносу обвинувачульного вирока суду.

Наприклад, суддя п’яний за кермом, його побачили, затримали, але зробити нічого не можуть, він сідає і їде далі наражає всіх на небезпеку. Ось ця недоторканість не повинна бути індульгенцією для суддів. Взагалі недоторканність розглядають, як елемент і одну з гарантій незалежності судді, щоб його сторона обвинувачення не могла фізично усунути його від розгляду справ. Насправді в Західній Європі таких імунітетів, як у нас немає. Там звикли з повагою ставитися до суддівської незалежності. Там просто в голову не прийде, що суддю можна затримати, аби усунути від розгляду якоїсь справи.

Щодо Східної Європи, то європейські стандарти тут дещо м’якші, вони встановлюють можливість недоторканності, але вона значно вужча ніж у нас. Суддю не можна затримати без згоди не політичного органу парламенту, наприклад, Вищою Ради юстиції чи Вищої Ради правосуддя, як у змінах до Конституції пропонується. Відповідно, випадки коли суддю неможна затримати, мають бути звужені. Наприклад, на місці вчинення злочину. Якщо суддю одразу затримують на місці вчинення злочину, або безпосередньо після цього, його можна біло б затримати і без згоди Вищої Ради юстиції з наступною перевіркою судом затримання. Щодо адміністративних правопорушень, там ніякої недоторканності бути не повинно.

Лариса Денисенко: А скажіть будь-ласка, ви вже зачепили власне тему Вищої Ради юстиції і Вищої Ради правосуддя. Що зміниться, на ваш погляд, коли ми перейдемо від Вищої Ради юстиції до Вищої Ради правосуддя? Навіть розглядаючи справу пан Волков проти України, однією з претензій було те, що йде політичний вплив в Вищій Раді юстиції.

Існують ті самі люди, що існують у парламенті, і по всіх ланках, які займаються суддями можуть бути люди. Які можуть або лобіювати посилену відповідальність, або навпаки намагатися цю відповідальність від людини відкликати. Що може змінитися, щоб людям було докорінно зрозуміло, що це буде інший орган, повноваження в нього будуть можливо інші, можливо такі самі, але з рештою, на що він буде впливати?

Олександр Волков: Світовою спільнотою, ще в резолюціях ООН 83-85 років, в прийнятті яких брала участь Україна були створені так звані стандарти. Так от, орган, який має займатися кар’єрою суддів, світова спільнота бачить навіть в його формуванні, там має бути більшість суддів обраних суддями. Це не привілей судді, чи якийсь його особливий захист — це знову ж таки з точки зору громадянина.

Ми говорили про недоторканність і різні можливості. Я бачив різні приклади, в тому числі і затримання судді міліцією з метою не дати йому винести певне рішення по виборчим справам. Я не думаю, що громадянин буде почуватися в державі захищеним і вважати це демократичною державою. Коли, наприклад, суддя виніс вирок, а прокурор в той самий час пред’являє йому обвинувачення, не погоджуючись з цим вироком, кажучи, що він вчинив злочин, а не думає, що це буде на користь громадянина.

Лариса Денисенко: А наскільки це реалістична ситуація?

Олександр Волков: Ці ситуації і зараз є. Є такі випадки, прокуратура подаючи апеляцію, виносить підозру судді за завідомо незаконне судове рішення, це є проблема. Суддю неможна ось так свавільно притягати до відповідальності і має бути згода якогось органу, при здійсненні правосуддя. Злочини є проти правосуддя. Знову ж таки це для людей, оскільки це питання можна під сумнів ставити взагалі всі питання правосуддя: рівність сторін, змагальність процесів. Щодо змін, які пропонуються в проекті, і які були претензії, залишаються до Вищої Ради юстиції. Зараз ВРЮ сформована з 20 членів, тільки троє з яких є судді, які обрані суддями. Якщо вважати умовно за посаду голову Верховного суду, який обирається планово. В проекті пропонується 21 член і 10 суддів, обраних суддями і участь голови Верховного суду умовно. Це відповідність стандартам.

Лариса Денисенко: Вже пан Роман сказав своє бачення виходу з ситуації і реформування ВРЮ на Вищу Раду правосуддя. Романе, можливо у вас є своя точка зору з цього приводу?

Роман Куйбіда: Я цілком погоджуюсь з тим, що сказав пан Олександр. Чому зараз важливо, щоб Вища Рада юстиції чи Вища Рада правосуддя, незалежно від того, як ми її назвем, щоб вона була незалежною. На сьогоднішній день саме від політики і політичних органів залежить кар’єра судді. Суддя завжди оглядається на них. Чи отримує вказівки і прохання, чи не отримує, він все одно думає про свою подальшу кар’єру, відповідно змушений зважати на усі ці політичні моменти, тому що далі він постане перед тим органом. Цим мала б займатися вища рада правосуддя. Незалежність гарантується більшістю суддів і представниками громадськості, бо в складі цього органу мають бути представники громадськості.

Це процес має супроводжуватися очищенням від тих суддів, які себе дискредитували на цій посаді. Якщо не провести очищення суддівського корпусу, то ми можемо зіштовхнутися з ситуацією, яка виникла в усіх країнах Східної Європи, які втілили цей стандарт. Рівень довіри до судової влади там в кілька разів менше, ніж в країнах Західної Європи, в гіршу сторону, тому що вони не провели таку радикальне очищення суддівського корпусу.

Лариса Денисенко: Я б хотіла зараз поговорити про репутацію. На мій погляд суддя — це професія з підвищеним репутаційним ризиком. Чому для відновлення справедливості ти маєш звертатися в орган, якому довіряєш настільки мало?

Олександр Волков: Рівень довіри — це рівень обізнаності, є об’єктивні показники, які теж треба враховувати. Статистика, у 2013 році розглянутих у першій інстанції справ з винесенням вироку було оскаржено в апеляцію близько 40%, а щорічно розглядається 4 мільйони справ. У 2014 році при тій же кількості справ, в апеляційному порядку було оскаржено 20%. Перше півріччя 2015 року —цей показник вже 12%. Сказати, що рівень недовіри зростає, чи знижується, а це об’єктивні показники.

Лариса Денисенко: Як навчити суддю цінувати свою репутацію?

Роман Куйбіда: Проблема з репутацією зокрема пов’язана з тим, що вона ніколи не враховувалася, як критерій до набору до суддівства, чи просування по службі. Якщо запровадити це як критерій. Що таке репутація — це наявність позитивної, чи негативної інформації про суддю. От якщо суддя назбирає в своєму багажі багато негативної інформації і не зможе її переконливо спростувати, з таким суддею треба прощатися.

Лариса Денисенко: Багато хто з нас не розуміє, що таке кар’єра судді. Але людям стає цікаво, чому та чи інша людина стає головую суду. Як зараз працює ця система кар’єрного зросту суддівства і що буде в неї змінюватися, якщо буде?

Олександр Волков: Звичайно перед суддею постає питання кар’єри, тобто апеляційний суд, касаційний суд — це інший розгляд справ, це ширші питання, цікавіше працювати. Зараз це питання обрання суддями. Ми досі не вирішили в процесі судової реформи, яку проводимо дуже давно, а як же краще і що таке повноваження голови суду. Раніше на голову суду покладалися всі функції. В результаті реформ зроблена була судова адміністрація, керівники апаратів судів і ці питання від голови суду прибрали. Але до кінця система управління судом, як установою не вирішена.

Голова суду не повинен обиратися — це державна установа. Що стосується Верховного Суду, то тут закладені питання іншого характеру, якщо голову Верховного суду буде хтось призначати, то знову виникне питання незалежності. Репутаційні складові були в свій час. В радянські часи за репутаціями суддів дивилося КДБ і партійні організації, потім на певному етапі це було упущено взагалі. Зараз ми знов починаємо приходити до того, що дуже важливе репутаційне значення судді. Зараз треба прийняти ці зміни до Конституції.

Роман Куйбіда: Що до голів судів, то до минулого року їх призначали з Києва, чи то президент, чи рада суддів, чи ВРЮ, так чи інакше без консультації з адміністрацією президента не обходилося. Голови судів були ланкою в системі впливів. Голова суду мав можливість втрутитись в розподіл справ, хоч закон передбачає автоматизований розподіл справ. В минулому році були внесені зміни, за якими суддям дали можливість самим обрати собі голову суду, а не нав’язувати зверху.

На жаль, судді скористалися цією можливістю, але в такий спосіб, що вони залишили більшість голів судів на цій самій посаді, тому що вони звикли працювати в такій системі координат, коли голова суду рекомендує як розв’язати ту чи іншу справу.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.