Слухати

Активісту найважче не перемогти, а утримати свою перемогу, — Ольга Матюшина

11 квітня 2016 - 22:28
FacebookTwitterGoogle+
Ольга Матюшина, селищний голова селища Коцюбинського переконана в рамках об’єднання громади з Ірпенем в селищі забирають рекреаційний ресурс, а натомість не надають нічого

Ірина Соломко: Ви активістка, яка змогла очолити селище. Як Вам працюється?

Ольга Матюшина: Насправді, перемогти на виборах громадському активісту – це не найважче. Найважче – утримати перемогу і виходити на позитивні процеси, долаючи супротив.  В нас зараз з 26-ти депутатів тільки п’ятеро – громадські активісти, є – екс-регіонали, які перефарбувалися в кишенькову партію мера Ірпеня «Нові обличчя» і тепер вони, сколотивши до купи більшість, блокують роботу.

matyushyna_0_0.jpg

Ольга Матюшина // «Громадське радіо»
Ольга Матюшина
«Громадське радіо»

Для Коцюбинського вагомі не стільки політичні проблеми, як географічні. Є спроби визначити, що селище нібито приєднано до міста Ірпеня в рамках децентралізаційного процесу – об’єднання громад.

І я тільки нещодавно збагнула, навіщо керівництво партії «Нові обличчя» набрало депутатів з такими низькими компетенціями. Їх набрали не для того, щоб вони працювали на користь громади, а щоб остаточно проголосували за приєднання селища Коцюбинського до міста Ірпеня.

Що таке добровільне об’єднання? Приєднують населені пункти, які мають, як правило, рекреаційний земельний ресурс без затвердженого генплану. Коцюбинське оточено рекреаційним лісом. Ми боремося за статус Національного парку для нашого лісу з 2009 року. Наказ Президента про це після Революції гідності був підписаний Турчиновим. Але й досі межі не винесені в натуру. Мова йде про 4 тис. га довкола Коцюбинського.

 В рамках добровільного об’єднання територіальних громад, звичайно, Ірпінь бажає приєднати селище Коцюбинське з не винесеними в натуру межами лісу. Адже ціна питання – мільярди.

Ірина Соломко: Що означає «не винесені» в натуру?

Ольга Матюшина: Є карта, на якій цей ліс визначений як Національний парк, але в кадастрі не визначено чітко межі. Ще позаминулої каденції був ініційований процес переведення лісу в деревинну рослинність, його розпаювання на 500 ділянок, сто з яких взагалі опинилось в руках одного депутата. І це сперечання за землю – найголовніше питання в громаді. Адже рекреаційний ресурс – це національний скарб. Наш ліс – найбільший столичний Національний парк в Європі.

Тому у Ірпеня є велика зацікавленість приєднати селище Коцюбинське без проведення громадських обговорень. В червні минулого року депутати потайки від громади за зачиненими дверима зробили це. Активісти позивались до суду, в першій інстанції – програли справу, зараз намагаються відстояти права громади в апеляційному суді.

Але питання в іншому: та монолітна більшість депутатів, яка була обрана від партії «Нові обличчя» складається з людей з низькою компетенцією та рівнем доходу. В декларації депутатів є нулі, багато хто живе за межею бідності або безробітний.

Набравши таких людей в свої партійні лави, був намір за сто днів остаточно приєднати селище Коцюбинське до Ірпеня.

Але не судилося. Селищним головою була обрана я, а не той кандидат, на якого розраховували. Звичайно, більшість депутатів, яку обрали, відразу була промотивована чинити мені супротив.

Якщо підвести підсумок, за чотири місяці каденції я бачу тільки деструктив з боку депутатів. 

Позитивний процес в тому, що пожвавлюється громадська активність населення. Всі сесії у нас проводяться у відкритому режимі. Їх відвідує 200-300 людей. Я вважаю, що для невеличкого селища – це багато.

Ірина Соломко: Який вік цих людей?

Ольга Матюшина: Доволі різний. Мене тішить, що з’являється багато активної молоді. Також участь у житті селища беруть люди освічені.

 Станом на сьогодні подано  20 позовів на всілякі розпорядження та рішення ради. Це неймовірно. Люди допомагають. Це говорить про те, що люди не погоджуються зі свавіллям. Є багато волонтерів-юристів, які згодні працювати на користь громади.

Остання легітимна сесія в нас відбулась 26 грудня, на якій був прийнятий антидемократичний регламент. Згідно цього регламенту громаді заборонили відвідувати сесії.

За два місяці люди звикли до відкритих демократичних засідань, де можна контролювати процес. Люди побачили рівень компетенції депутатів, тому хочуть слідкувати за їхніми ініціативами. Селище маленьке, інформація розлітається швидко. Люди жваво обговорюють все, що відбувається на засіданнях.

Отже, депутати проголосували за цей антидемократичний регламент. Я його, звичайно, заветувала, тому ми живемо за старим регламентом. Та проблема в тому, що за три місяці наша рада не спромоглась напрацювати жодного легітимного рішення, бо депутати вирішили збиратися самі, без участі голови та громади. Таке відчуття, ніби вони живуть в паралельній реальності.

На сесії, скликані мною, вони приходять, але не голосують. Ми тільки спромоглися прийняти бюджет.

Це глухий кут. Так не має бути. Подобається голова чи ні, потрібно вирішувати проблеми людей. В нас станом на перше квітня ліквідована Міграційна служба. Депутати не проголосували за внесення змін в штатний розклад. Тепер люди в селищі не можуть ані прописатися, ані виписатися.

Ірина Соломко: Чи є якісь механізми боротьби з цим саботажем на законодавчому рівні?

Ольга Матюшина: Законодавчо дана процедура боротьби передбачена, і мною вже вжиті відповідні заходи.

Якщо рада саботує роботу та не працює належним чином, є механізм звернення голови до комітету Верховної Ради з питань місцевого самоврядування. Я в березні звернулася до комітету щодо розпуску Коцюбинської селищної ради.

Ірина Соломко: Ви знайшли розуміння в профільному комітеті?

Ольга Матюшина: Мені важко сказати, чи є там розуміння. Є передбачені законом права, якими я і користуюсь, як голова. Адже за квартал не напрацьовано жодного легітимного рішення.

Ірина Соломко: Чи зможете ви домогтися перевиборів? І хто буде брати в них участь — тільки депутати чи селищний голова також?

Ольга Матюшина: В законі про місцеве самоврядування чітко прописано, що голова має право звернутися до комітету з питанням щодо чергових виборів в разі саботажу. Для переобрання голови має бути зовсім інша підстава. Депутатський корпус може оголосити недовіру селищному голові, але для цього мають бути підстави.

Ірина Соломко: Отже, це паралельні процеси, не пов’язані між собою, і рішення профільного комітету може бути про оголошення перевиборів тільки селищної ради.

Ольга Матюшина: Так, окрім того, згідно чинного законодавства, голова рік має імунітет. 

Ірина Соломко: Як люди реагують на таку діяльність депутатів. Громадян це обурює?

Ольга Матюшина: Звичайно. Сьогодні десять чоловік прийшли до селищної ради з потребою виписатись чи вписатись. Зробити цього так і не змогли. Люди приходять на сесії і бачать, як я з 6-ї години до 12-ї ночі вмовляю депутатів  проголосувати за бюджетні  питання. Відкритість сесій позитивно впливає на громаду, і вона розуміє, що відбувається.

Ірина Солмко: Ірпінь намагається приєднати селище Коцюбинське до себе в рамках об’єднання громад. Що вас обурює в цьому приєднанні? Те, що це було зроблено без громадських обговорень та слухань, чи ви не вважаєте апріорі можливим об’єднання Коцюбинського з Ірпенем?

Ольга Матюшина: Я завжди казала і кажу: моя думка нічого не варта в порівнянні з думкою громади. В законі чітко прописані громадські слухання в питанні об’єднання. Треба питати людей.

А тут громаду не запитали, і приєднали нас потайки, силовим методом.

Ірина Соломко: В якому тоді напрямку має рухатися селище в рамках процесу укрупнення громад?

Ольга Матюшина:  Потрібно проводити громадські слухання. В будь-якому випадку, немає чіткої норми, яка б зобов’язувала нас об’єднуватися.

Ірина Соломко: Але ви для себе вбачаєте хоч невелику можливість того, що громада погодиться на об’єднання? 

Ольга Матюшина: Те, що громада отримає більше повноважень, об’єднавшись з Ірпенем, — фікція. Зараз ми маємо 26 депутатів, а будемо мати лише двох-трьох в Ірпінській раді. Значення адміністративного ресурсу зросте щонайменше в тричі.

Ірина Соломко: Я знаю, що були проблеми також з Ворзелем та  Гостомелем. Тобто цей процес доволі проблемний для цих невеличких селищ та містечок довкола Києва.  Як буде далі розвиватися ситуація, на вашу думку?

Ольга Матюшина: Ворзель має аналогічні проблеми, тому що мер цього міста – це рідна сестра мера Бучі Лариса Федорук. Тобто відбувається об’єднання не громад, а землі. В Бучі наразі вільної землі для будівництва немає, а в Ворзелі є рекреаційний ресурс. Найгірше в цьому, що Ворзель намагаються приєднати без затвердженого генплану забудови. Тобто, фактично, – це розширення феодальних меж, а не добровільне об’єднання громад.

Щодо приєднання селища Коцюбинського до Ірпеня, я не бачу в цьому жодних плюсів. Коцюбинське з Ірпенем не має спільних меж, доїхати туди без своєї власної автівки проблематично, пологовий будинок знаходиться в Ворзелі, дитяча реанімація — в Боярці, стаціонарна лікарня — в Бучі, до Ірпеня ходять електричка тільки двічі на день, вщент переповнена. Це все дуже незручно.

Якщо вже йде процес об’єднання громад, то мають з’явитися інфраструктурні об’єкти. Наприклад, якщо Ірпінь зможе нам запропонувати дитсадок, дорогу, створити центр надання адміністративних послуг.

В нас забирають рекреаційний ресурс, а натомість людям не надають нічого. Ось в чому проблема.

Програма створена за сприяння проекту «ДЕСПРО». Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми та її учасників, яка була висловлена в програмі. Почуймося!

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.