Слухати

Андрій Крупник: «В Дніпропетровській області з 348 громад залишається 89-ть»

14 червня 2015 - 14:36 123
Facebook Twitter Google+

фото 1 (2)Андрій Крупник, голова Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення переконаний, процес об’єднання громад йде не зовсім правильно, створюються величезні громади-монстри, від яких мало користі. «В Дніпропетровській області з 348 громад залишається 89, тобто їхня кількість зменшується в 4 рази. У Житомирській області з 63151, тобто – в 11 разів. У Хмельницькій з 625 залишається 54, тобто у 12 разів. Так не ма бути», — додає експерт.

Вітаю всіх. Ви слухаєте «Територію», програму про права та владу місцевих громад. При мікрофоні авторка та ведуча Ірина Соломко. Сьогодні у нас в студії Андрій Крупник, голова Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення.

Почнемо ми нашу розмову з досить болючої на сьогодні – укрупнення громад. Воно у нас, згідно відповідного закону, добровільне, а згідно прописаного Кабміном механізмом, не зовсім. Адже перспективними планами займаються обладміністрації, які просто ставлять громади перед фактом. Ви аналізували цю проблему. Що ви побачили?

Андрій Крупник: Всеукраїнська асоціація сприяння самоорганізації населення зараз опікується громадським моніторингом цих реформ. І не стільки щоб контролювати цей процес, скільки аби допомогти у здійсненні реформи. Вона потрібна, адже сьогодні існує близько 12 тисяч територіальних громад. Вони зазвичай економічно не конкурентноспроможні.

Це вже четверта спроба їх об’єднувати за останні 12 років. Перша починалася у 1999-2000 роках. Але ця четверта спроба реформ місцевого самоврядування, просунулась далі, ніж попередні. Але, нажаль, не все так гладко.

Дійсно, методика є, Кабінет міністрів її підготував. До 1 червня наші обладміністрації мали провести публічне громадське обговорення та сформувати перспективні плани формування об’єднаних територій громад. Маю вам сказати, що з 24 областей тільки три – Дніпропетровська, Житомирська, Хмельницька – впоралися з цим завданням.

Ірина Соломко: Хто тут грає ключову роль?

Андрій Крупник: Законом «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ці функції покладені на облдержадміністрації. Тобто підготовка цих перспективних планів. Далі ці перспективні плани мають бути схвалені обласними радами і потім затверджені Кабінетом Міністрів. Така технологія цієї реформи.

Ірина Соломко: Але роль найнижчої ланки села саме на етапі слухання, так?

Андрій Крупник: Так, здається, що вся ця небезпека виникає саме в суматосі. Дуже обмежені терміни, все намагаються завершити до виборів. Ми знаємо, що на місцях майже не проводилися консультації та обговорення. Навіть попри те, що пропонувалося, обласні адміністрації робили все по-своєму. Тобто, така більше імітація громадського обговорення, ніж саме обговорення. У підсумку з 15 пропозицій по об’єднанню обласні ради повернули на доопрацювання.

Ірина Соломко: Тобто вони є, але радами не ухвалені?

Андрій Крупник: Радами не ухвалені, були заблоковані і повернуті обласним адміністраціям для ретельного проведення обговорення.

Ірина Соломко: А ви їх аналізували?

Андрій Крупник: Ми детально всі плани не аналізували. У нас є статистика. Ми аналізуємо сайти наших обласних державних адміністрацій. У нас також є мережа ресурсних центрів. Вони здійснюють моніторинг на місцях.

Наприклад, у Дніпропетровській області з 348 громад залишається 89, тобто в 4 рази зменшується кількість. У Житомирській області з 631 до 51, в 11 разів. У Хмельницькій з 625 — 54, тобто у 12 разів.

Розумієте, що в такій ситуації може відбутись? Ми отримаємо монстра.

Ірина Соломко: Взагалі, наскільки це ефективно об’єднуватися навколо великих міст?

Андрій Крупник: Ми бачимо майже всюди супротив сільських рад, які розташовані навколо міст, проти приєднання. Чому? Тому що ці сільські голови розуміють, що як тільки їх територія увійде до складу загальної міської громади, то розпоряджатися землями та іншими надбаннями вже будуть не вони. Ці всі застереження мали були враховані на початку.

Я вже не кажу, коли механічно намагаються об’єднати села, територіальні громади, де історично склалися національно-культурні традиції. Багато проблем, які виникають зараз, носять соціально-психологічний характер. Не пояснили навіщо, не долучили до процесу. Тому люди й не відчувають своєї причетності до цього.

Ірина Соломко: Які головні помилки зробила влада, розпочинаючи цей процес?

Андрій Крупник: Мало бути так: створення повної нормативної бази, щоб було інформування громад про те навіщо і як це буде відбуватися.

Якщо ми зараз зробимо цих монстрів, і прийде до влади якась політична чи адміністративна сила, а люди втратять свою територію, ідентичність, тоді що вони можуть протиставити цій силі?

Тобто, без створення належних органів самоорганізації, без наявності інструментів участі, таких як громадські слухання, загальні збори, колективні звернення, громадській контроль, немає сенсу взагалі розпочинати процес змін. Бо люди залишаться неозброєними. Їхня доля буде залежати від доброї волі керівництва. А яке у нас буває керівництво ми добре знаємо, а особливо на місцевому рівні.

Нормативна база реформ залишається фрагментарною, інформування населення ведеться епізодично, інструментів громадської участі немає. Закон «Про органи самоорганізації», який мав би забезпечити створення на місцях таких активних груп, які б допомогли цій реформи, немає.

Ірина Соломко: На якому етапі зараз прийняття відповідних законів?

 

Андрій Крупник: Закон «Про органи самоорганізації населення» потрапив до плану першочергових законопроектів, які мають бути зараз розглянуті. Але ідеологи реформи децентралізації погрожують нам, що вони з цього закону повикидають все, що стосується реального народовладдя.

Ми намагаємося протягом багатьох років надати право активним людям створювати органи самоорганізації та допомогти собі та владі у вирішенні їхніх проблем. А наші опоненти вважають, що має бути дозвільний принцип. Тобто влада маже дати, а може й не дати дозвіл. Тільки одному закону вдалося отримати підтримку цього пакету реформ. Але, нажаль, другий законопроект стосовно загальних зборів, що дуже важливо сьогодні, не підтриманий.

Ірина Соломко: Ви дуже важливу річ сказали. Органи самоорганізації населення – це, по суті, і є влада громади. Зараз ця громада не має реальних механізмів впливу.

Андрій Крупник: У нас сьогодні є чинний закон «Про органи самоорганізації населення», але він дуже не досконалий. Процедура створення органів самоорганізації складніша, ніж вибори президента. Але сьогодні в нас є дуже цікавий досвід створення і діяльності цих органів. І, зокрема, в місті Києві.

Нові законопроекти, які ми зараз підготували. І дякуємо тим народним депутатам, які зголосилися підтримати їх. Але ці законопроекти побудовані на досвіді при застосуванні вже чинних законопроектів.

До речі, сьогодні взагалі немає закону «Про загальні збори», «Про адміністративно-територіальний устрій». Реформа – це не самоціль. Головне завдання реформи – створити умови для діяльності влади разом з громадою аби вирішити проблеми, які сьогодні існують на місцевому рівні.

І коли ми кажемо про реформу децентралізації, але для нас сьогодні головне чи будуть люди на місцях задоволені і відповідальні за свою долю. Самоорганізація будується на відчутті громадянина своєї відповідальності за долю мікрогромади, свого будинку, вулиці, кварталу.

Ірина Соломко: На жаль, такої великої активності по створенню подібних органів в Україні немає. Чи я помиляюсь?

Андрій Крупник: У нас є зареєстровано 1400 органів самоорганізації населення. Але не зареєстрованих, але вони фактично діють, ще десь тисяч 15-20. Тобто, сьогодні це достатньо розвинута система.

Як тільки наближуються вибори, одразу починається їх активізація. Тому що, активні люди, які бажають стати депутатами, хочуть пройти принаймні по мажоритарному округу.

І логічно, коли голови органів самоорганізації мікрорайонового рівня, які активно працюють, стають депутатами міської ради.

Тут виникає ще одна проблема. Асоціація міст України, мерів міст – це їм не подобається. Вони є одними з супротивниками наших варіантів законопроектів. Чому? Бо, якщо буде такий закон, який дозволить активним людям реально ставати представниками мікрогромади, то тоді доведеться їм виконувати обов’язки, доручення. Краще, коли всі ці депутати пов’язані комерційними та політичними зобов’язаннями і ними можна керувати.

Ірина Соломко: А ви багато знаєте прикладів, коли з таких організацій, органів самоорганізації населення, виходили місцеві депутати ?

Андрій Крупник: Сьогодні у нас був брифінг у Кризовому центрі, де йшлося про відновлення районних рад в місті Києві. Я теж підтримав киян у їхньому прагненню, щоб були створені ці районні ради, але не з такими бутафорськими повноваженнями.

Треба разом сісти і розподілити повноваження міського, районного рівня і виконувати ці повноваження. Тоді міська влада з себе зніме величезне навантаження. Ми помітили, що коли працюють стабільно органи самоорганізації, то на 80% звернень менше на міський рівень.

Ми весь час посилаємося на досвід Польщі. Ідеологи нашої реформи кажуть, що вони роблять по-польські. Де ж вони роблять по-польські, коли в Польщі 90% проблем і повноважень вирішуються на рівні територіальних громад. Гроші і повноваження туди передані.

А у нас хочуть гроші залишити на районному рівні, а на найнижчому —  обов’язки і вирішення проблем, яких безмежно. Коли Польща проводила реформи, вони витратили 17 млрд доларів на підготовчу роботу: агітацію, роз’яснення. В них це йшло поетапно.

При формуванні спільної громади вже мають бути вироблені спільні стратегії майбутньої діяльності цієї громади. Коли у них буде спільна мета, то вони будуть хотіти працювати разом.

Ще одне. Минулого року в червні місяці був прийнятий закон «Про співробітництво територіальних громад», і мені здається, що через це поспішання закон належно не запрацював.

Щоб громади почали один одного поважати, вони мають взяти якусь загальну справу, їх для цього потрібно якось налаштувати.

Наша організація реалізує створення на базі окремих або під нами осередків підприємницької та ділової активності. Тому що сьогодні немає робочих місць, і якось села мають виживати. У нас є досвід Західної України. Ми чимало часу провели там у сільській місцевості перевіряючи наші технології. І вони зараз працюють.

Ірина Соломко: Що покладено в їхню основу?

Андрій Крупник: Навіть на рівні сільської влади має існувати проектний підхід. Коли до мешканців села звертаються люди або місцеві, або хтось з тих кого вони знають і кажуть: «Друзі, давайте зробимо те, те і те. В бюджеті у нас є проект. Ми отримаємо гроші з державного фонду підтримки самоврядування». Коли люди починають розуміти, як і що планувати, вони включаються в процес.

В Одесі в 2011-2012 роках працювала непогана технологія «Народний бюджет». Збиралися люди і висловлювали свої пропозиції. Потім, коли рішення ухвалювалося, люди включалися, працювали, щоб якось допомогти.

Це неподобство, коли наша влада не враховує цей ресурс. Ресурс не тільки фінансовий, але ресурс фізичний, інтелектуальний, духовний. Це дуже важливо. Мені здається, нам зараз треба разом з тими, хто проводить цю реформу, маємо надихнути її в життя.

Програма створена за сприяння швейцарко-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO. Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, яка була висловлена в ефірі.

 

 

 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.