Слухати

«Хабскул» — це перспектива, але не всі школи мають стати такими, — Хобзей

06 березня 2016 - 18:07 479
Facebook Twitter Google+
Як зміниться система шкільної освіти в Україні у зв’язку з децентралізацією? Про плани, перспективи і ризики розповідає Павло Хобзей, заступник міністра освіти і науки України

jptq_0.jpg

Павло Хобзей / «Громадське радіо»
Павло Хобзей
«Громадське радіо»

Ірина Соломко: Дуже багато людей вважає, що децентралізація освіти несе ризики, пов’язані, наприклад, із закриттям маленьких шкіл. Чи варто цього боятися?

Павло Хобзей: Мені важко відповісти на це питання, адже такі рішення прийматимуть місцеві громади. Я можу твердо сказати, що зверху ніякі школи закривати не будуть. Позиція міністерства полягає у тому, щоб початкові школи були якнайближче до місць проживання школярів. Для того у законі про освіту, який зараз на розгляді у парламенті, ми передбачили різні види освіти: сімейні, корпоративні, дистанційні, екстернарні. Звичайно, не усі з них підходять для маленьких дітей, але певна диверсифікація форм буде. Інше питання щодо учнів, які підуть до п’ятих і старших класів. Там ми передбачаємо досить серйозні зміни у мережі. Вони пов’язані насамперед із якістю освіти. У малих школах один вчитель може читати декілька предметів, вчителі не мають між собою комунікації, необхідної для професійного зростання.

Ірина Соломко: У Польщі справжня реформа почалася лише тоді, коли переформатовані управління освіти почали шукати компроміси. Ви вже пропонуєте різні варіанти?

Павло Хобзей: Сьогодні відбулась селекторна нарада, ми обговорювали дорожню карту реформ, були підключені різні регіони. Ми говорили про опорні школи, чи, як ми їх любимо називати, «хабскул». Вже є постанова Кабінету міністрів, яка легалізувала цей вид шкіл — це головна школа, до якої приєднуються філії. Це може існувати не тільки в об’єднаних громадах, а й у рамках районів, але в громадах набагато легше приймати рішення, тому що вони є засновниками всіх шкіл і фінансують їх. Якщо рішення хоче прийняти районна рада, їй треба згоду сільських рад, де розташовані школи, і це може ускладнювати процес.

Ми хочемо провести конкурс на найкращий проект створення опорних шкіл. На цей конкурс було закладено 200 млн. грн. Колеги з районів нам говорять: дайте нам положення про організацію конкурсу. Ми сказали основні критерії, за якими його треба проводити. Ні, дайте нам положення, інструкції, як це робити. Але ж контексти відрізняються: на Чернігівщині одне, на Херсонщині зовсім інше. Неможливо зробити однакові правила для такої великої країни. Ми говоримо про певні рамки, які можуть бути досить широкими, і про основні критерії, на які треба звертати увагу. А далі — відповідальність місцевих органів влади, громад. Ті голови місцевих громад, з якими мені доводилось спілкуватися, мають дуже великий ентузіазм. Це захоплює. Вони хочуть змін, покращити якість життя. Нам дуже приємно з ними працювати, бо ми також хочемо змін.

Ірина Соломко: Поясніть, будь ласка, принцип «опорної школи».

Павло Хобзей: Школа стає опорною, коли районна рада чи територіальна громада приймає рішення, що створює такий конгломерат: школа і мінімум три приєднані до неї школи, розташовані неподалік, які стають її філіями. Філій може бути більше. Зараз опорна школа може бути І-ІІІ ступеня, тобто мати випускний 11 клас. Тоді філія може бути як І-ІІ, так і І-ІІІ ступеня. Тоді учні 10-11 класів мали б навчатися в основній школі, де краща якість освіти. Тобто філії мали б понизити свій ступінь: якщо основна школа І-ІІ ступеня, тоді ми б хотіли, щоб учні 5-9 класів продовжили навчання в основній школі. Тоді ми там робимо лабораторії, вкладаємо гроші в оснащення, працюємо із вчителями і директором цієї школи, і директор основної школи відповідальний за якість освіти в усіх філіях. Він організовує спілкування між учителями з основної школи і філій. Ми за те, щоб ця школа мала статус юридичної особи і певну автономію. Ми хочемо дати можливість вчителям у рамках стандартів вибирати найбільш продуктивні методи роботи.

Ірина Соломко: Філії матимуть окремого директора?

Павло Хобзей: Ні, вони матимуть завідувача філії, але за організацію навчального процесу в цілому відповідає основна школа. Ми трактуємо це як одну велику школу: ніби деякі класи перенесли в інше село.

При першій зустрічі голів об’єднаних територіальних громад хвилювало, чи ми не хочемо позакривати початкові школи. Ми не виключаємо, що якусь школу, якщо вважатимуть за доцільне, можуть закрити, але радше бути винятком, аніж правилом. Все-таки дитині 6 років, інфраструктура у нас не дуже розвинена, тому ми розуміємо ризики.

У новій українській школі, яку ми хочемо стартувати із 2018 року, дуже важливим предметом є іноземна мова. Ми розуміємо, що в сільській місцевості забезпечити кваліфікованого вчителями іноземної мови дуже складно. І ми передбачаємо, що не тільки діти будуть їхати до головної школи, а й учитель буде їхати до дітей, якщо це стосується початкової школи. Розглядаються різні варіанти, і громада із директором буде приймати рішення.

Ірина Соломко: Як трансформується управління освіти?

Павло Хобзей: Тут також можливі різні варіанти. Наприклад, ми маємо об’єднану територіальну громаду, яка покрила колишній район повністю. В цій ситуації майже нічого не змінюється. Хоча я вважаю, що варто створити нові органи, бо інакше важко впроваджувати зміни. Другий варіант — район розділився на дві територіальні громади. Тоді можна нести спільну відповідальність, за якоюсь схемою — наприклад, за кількістю учнів — поділити фінанси.

Складніша ситуація, коли район розділився на 4 чи 5 громад. Тоді організація методичних служб під великим питанням. Коли ми говорили про децентралізацію, ми надіялись, що територіальні громади будуть діяти згідно з тими планами, які були, і що будуть повіти, тобто районні об’єднання. І методична служба мала бути на повітовому рівні. Ці люди не обов’язково мають працювати у центрі повіту. Це можуть бути добрі викладачі, які матимуть певні доплати і нестимуть відповідальність за організацію роботи на певній території. Мені здається, що це ефективніша модель, але, на жаль, зміни в Конституції виявились надто складними і контраверсійними, щоб у парламенті знайшлось 300 голосів для їх підтримки. Це виклик для нас — проводити реформи в освіті, коли, з одного боку, ми маємо сильно обмежене фінансування — фронт потребує грошей, і з іншого — незавершений процес децентралізації.

Інститути післядипломної освіти на районному рівні залишаються. На мій погляд, це дуже важливі інституції, які не тільки допомагають впроваджувати ті освітні ідеї, які ідуть з Києва, але вони водночас повинні здійснювати наукові дослідження на своїх територіях. Залучення вчителів до певних проектів, досліджень дуже важливе для професійного росту вчителя. Тому з рівнем району все одно буде певна робота. Але ті райони, які поділилися на менші громади, це буде складно, так само як дуже перевантаженими можуть бути шкільні заклади. Тут ми бачимо цю загрозу: якщо з моєї громади ніхто не відвідує будинок творчості, чому я повинен його утримувати? Будинок школяра у райцентрі, як правило, охоплює дітей із райцентру, а приїхати з дальніх сіл складніше. Може не вистачати грошей, тому що зменшується фінансування, але поки що ми не маємо сигналів про те, щоб десь такий позашкільний заклад припиняв діяльність.

Ірина Соломко: Чи будуть такі заклади на рівні громади?

Павло Хобзей: Є різні громади за своєю величиною. Якщо громада невелика, то достатньо мати 2-3 осіб, які б займалися гуманітарною сферою, і їхнім завданням є справедливо поділити кошти між різними освітніми закладами і віддати автономію директору опорної школи. Але не треба думати, що всі школи мають стати опорними і провінційними — так не буде. У горах, наприклад, це нереально зробити. Ми віримо, що хабскул — це перспектива, але це не означає, що потрібно вже всі школи так зробити.

Ірина Соломко: Тобто це має бути рішення місцевої громади — потрібне управління чи достатньо кількох людей, які будуть опікуватися цією проблематикою?

Павло Хобзей: Я б подбав про доброго директора швидше, ніж про те, щоб створити якийсь відділ. Звичайно, має бути хоча б одна-дві людини, щоб здійснювати нагляд, спілкуватися з директорами, розуміти, що відбувається. Якщо будуть повіти, на їх рівні мали би бути старші школи — профільні академічні ліцеї, тому що професійна освіта — це на рівні області. А повіт мав би займатися профільною освітою, тобто щоб в 10 класі була можливість обирати різні профілів, предметів було б 6-8, з яких учень міг би вибрати половину у семестр, щоб не перевантажувати дітей, було цікаво і був результат.

Ірина Соломко: Директори шкіл, по суті, будуть головними особами освітнього процесу, адже у них буде фінансова автономія — якщо школа буде юридичною особою, і творча автономія. Як тут досягти балансу?

Павло Хобзей: При проведенні децентралізації і передачі повноважень вниз потрібно мати систему нагляду. Тому відповідно до проекту закону про освіту, буде створений центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості середньої освіти, і на рівні області будуть створені філії того центрального органу, який і буде наглядати за тим, що відбувається на даній території в школах. Ми проводимо ЗНО, певні моніторингові дослідження, і певну інформацію ми маємо. Зараз Міносвіти працює над тим, щоб створити добру статистичну базу і створити базу, яка б описувала якість освіти на певній території. Ми плануємо здійснювати аудит тих закладів освіти, які не показують високих результатів, не так з каральної точки зору, як для того, щоб допомогти підняти якість освіти. Для нас важливий кожен учень, кожна школа. Нашим головним завданням є зробити так, щоб не було великої різниці між так званими елітними школами і звичайними.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.