Слухати

Люди зачекалися змін. Вони хочуть брати владу в свої руки, — Валерій Дружко

30 травня 2016 - 20:10 82
Facebook Twitter Google+
Валерій Дружко, голова Могилівської об’єднаної територіальної громади переконаний: українці на місцях готові брати повноваження

druzhko.jpg

Валерій Дружко // «Громадське радіо»
Валерій Дружко
«Громадське радіо»

Ірина Соломко: Як давно об’єдналась ваша громада?

Валерій Дружко: В минулому році, і вже 25-ого жовтня ми провели в ній вибори. З 1-ого січня, згідно законодавства, ми почали повноцінно працювати як об’єднана територіальна громада, керує якою виконавчий комітет сільської ради.

Ірина Соломко: Скільки населених пунктів і людей у вашій громаді?

Валерій Дружко: Два населені пункти, в яких мешкає більше чотирьох тисяч людей.

Ми мали пропозицію об’єднати п’ять сільських рад, але було підтримано рішення на даний час об’єднати поки що дві.

Ірина Соломко: Чому не приєднались інші?

Валерій Дружко: Районне керівництво спочатку пропонувало створити в районі п’ять територіальних громад. Одна з тих, кому ми пропонували об’єднання, повинна була стати центром. Зрозуміло, людям не цікаво було приєднуватися та віддавати свою центральну частину до іншої громади.

Зараз в керівництва району інша позиція — вони вважають, що в одному районі має бути одна громада. Але, на мою, думку, вона також себе не виправдовує, оскільки на даний час район фактично працює, як громада. І можна вже говорити, що коштів на всю інфраструктуру, яка є в Саричанському районі, не вистачає. Отже, раціонально було б зробити не одну громаду в одному районі, а декілька громад, які могли б утримувати свої об’єкти інфраструктури.

Ірина Соломко: Ви припускаєте, що до вашої громади можуть долучитися ті громади, які раніше не долучилися?

Валерій Дружко: Так, звичайно. В нас є пропозиції, які йдуть поки що не від керівництва сільських рад, а від людей. Населення бачить те, що в нас відбувається. Воно зачекалося змін і хоче брати владу на містах в свої руки.

Ірина Соломко: Що ви таке робите, що настільки надихає сусідів?

Валерій Дружко: Істотних змін ще не видно, але ми склали план дій на 2016 рік. С початку року йде в основному робота над проектами будівництва, реконструкції, ремонту закладів, які перейшли в наше підпорядкування.

Також ми працюємо над підвищенням якості послуг, які ми повинні надавати нашим людям: освітні, адміністративні тощо. Завдання, які перед нами  постали, складні. Темп роботи на даний час високий, але поки що справляємось. В Дніпропетровській області дуже правильну позицію займає ОДА, в нас досить сильний офіс реформ, який нам дуже ефективно допомагає.

Ірина Соломко: На першому етапі об’єднання що було зробити найважче?

Валерій Дружко: Найважче було провести обговорення і подолати перепони з боку районного керівництва.

Ірина Соломко: Район неохоче віддає повноваження?

Валерій Дружко: Могилівська сільська на протязі останніх 7-8-ми років і так була єдиною в районі бездотаційною радою. З урахуванням того, що податки, які йшли в район, тепер перейшли до нас, ми стали більш спроможними, і це викликає перепони. Тому що з рахунок сильніших громад утримуються слабші.

Ірина Соломко: За рахунок чого ваше село було бездотаційним?

Валерій Дружко: За рахунок як вдалого розташування, так і того, що з давніх часів в нас вже була своя інфраструктура. Ми знаходимося на березі річки Оріль, в нас є сім дитячих оздоровчих таборів. В 2008 році нам вдалося запустити французьке підприємство Maisadur Semans Ukraina, яке реально збільшило надходження до бюджету.

Ірина Соломко: Що саме воно виробляє?

Валерій Дружко: Воно перероблює насіння кукурудзи, соняшнику і рапсу.

Ірина Соломко: Наскільки збільшився бюджет після об’єднання?

Валерій Дружко: Важко порівняти. В 2014 році 25% прибуткового податку йшло до нашого бюджету. В 2015-му бюджетним кодексом цей податок було скасовано, відповідно, ми втратили приблизно 1,5 млн.

Відтоді наш бюджет тримався на рівні двох мільйонів. На 2016 рік ми прийняли бюджет, який складає 12 мільйонів, але вже зараз ми можемо сказати, що цифра буде трохи більша — близько 15-16 млн.

Ірина Соломко: Саме за рахунок ваших власних надходжень?

Валерій Дружко: Є різні причини, за рахунок чого він має збільшитись. В зв’язку з тим, що за минулий рік рівень інфляції був дуже високий, зросла вартість землі та оренда. З цього ми і будемо отримувати підвищені податки. Не знаємо поки, на що можна розраховувати від податку з нерухомості, тому що вся база не упорядкована як слід в державному реєстрі, але тут є напрям роботи, який може суттєво збільшити наш бюджет.

Ірина Соломко: Чи ви вже знаєте, як можна залучити кошти, які виділяє Фонд регіонального розвитку, і чи отримали ви субвенцію з бюджету за об’єднання?

Валерій Дружко: Ми намагалися подати свій проект в Фонд регіонального розвитку, але минулого року пішли не тим шляхом. Ми запропонували проект реконструкції нашої центральної школи, а ДФРР більше направлений на покращення інфраструктури для всього населеного пункту. Тобто проекти до ДФРР повинні бути орієнтовані, наприклад, до забезпечення роботи водопроводів, каналізації, утилізації сміття тощо. Зараз ми над цим і працюємо.

З державного бюджету на наші рахунки надійде 4 млн 104 тис гривень, але кошти будуть надходити помісячно, що не є дуже зручно. Адже ми не полишаємо ідеї реконструювати школу, і ці гроші хочемо на це використати. Зараз іде робота над тим, щоб подати заявки до Міністерства регіонального розвитку, і розпочати отримання цих коштів.

Ірина Соломко: Експерти наголошують на тому, що проекти, які потрапляють в ДФРР, доволі локальні. Тобто немає такого стратегічного мислення на місцях, яке би дозволило гроші вкладати не просто в дороги або утеплення, а в ті проекти, які дозволять громаді розвиватися. Чого вам не вистачає для того, щоб так глобально мислити?

Валерій Дружко: Не вистачає, в першу чергу, досвіду і знань. Ми вводимо посади нових спеціалістів, але вони поки що недосвідчені. Зараз в мене дві дівчини пройшли навчання в Дніпропетровську саме по написанню таких проектів.

Наприклад, проект по школі писав я сам, і ніхто мені не допомагав, тому що мої підлеглі не знали, як це робити. Зараз вони трішки навчилися та працюють над тим, щоб на 2017 рік направити свій проект до Фонду регіонального розвитку.

Ірина Соломко: Це — молоді люди, які долучаються до цього проекту?

Валерій Дружко: Так, молоді люди, в основному, 25-30 років. І найбільш активні — жінки.

Ірина Соломко: Чи є у вас доступ до інформації щодо освітніх програм, які сфокусовані на тому, щоб підвищувати кваліфікацію, рівень, розуміння людей?

Валерій Дружко: Дніпропетровський офіс реформ дуже активно працює в цьому напрямку, і Регіональний інститут державного управління постійно проводить навчання.

На минулому тижні я з секретарем ради були три дні в Регіональному інституті, де читали лекції польські фахівці з децентралізації, які в свій час проводили цю реформу в Польщі.

Ірина Соломко: Після об’єднання громади чи відчуваєте ви, що люди повірили, що завдяки децентралізації в село може повернутися життя?

Валерій Дружко: Так. Наша молодь їде з сел, переважно на навчання, але багато й повертається. Хотілося, щоб вони отримували педагогічну та медичну освіту, бо саме в цьому напрямку є брак кадрів.

Ірина Соломко: Голови об’єднаних громад скаржаться на те, що їм не тільки не вистачає цих кадрів, але й не вистачає грошей на освітню і медичну децентралізацію. Наскільки цих коштів не вистачає вам?

Валерій Дружко: Коли відбувався процес об’єднання і робились попередні розрахунки по тих субвенціях, які ми мали отримати на 2016 рік, то наші школи виходили практично в нуль.

Тобто ми могли їх фінансувати чисто за рахунок освітньої субвенції з державного бюджету. Але в 2016 році Кабмін залишив субвенцію на рівні 2015 року, а саме 8900 грн на одного учня, і, в зв’язку з тим, що виросла заробітна плата і подорожчали енергоносії, нам на галузь освіти довелось добавляти із сільського бюджету мільйон, щоб її утримувати.

Звичайно, ми просто збільшили видатки на поточні ремонти, щоб забезпечувати необхідними матеріалами і приладдям наших працівників освітніх шкіл. Але це досить суттєва сума, яка могла б піти на розвиток інфраструктури.

Ірина Соломко: Яка система медичного фінансування у вас працює? Адже деякі голови вимагають від району надати їм в розпорядження всі кошти,  вони волають самі ними оперувати. Та більшість голів, навпаки, повертають гроші в район.

Валерій Дружко: На даний час практично всі громади отримують з державного бюджету медичні субвенції і передають їх центрам первинної і вторинної медицини. Ми були присутні на нараді в Міністерстві регіонального розвитку. Ми намагались донести свої проблеми до міністерств, тому що, згідно чинного законодавства, дуже важко нам отримати в своє підпорядкування саме медичну галузь. Ми не можемо отримати ліцензію на наші медичні заклади.

Ірина Соломко: Тобто є медичний заклад, який міг би бути власністю громади, і утримання якого вам по силах, але перепони в законодавстві заважають цьому?

Валерій Дружко: Так, і я запитував про те, яка є необхідність в отриманні цих ліцензій. Адже в даний час медичні заклади працюють і надають медичні послуги. Дійсно, вони працюють в складі центрів первинної медико-санітарної допомоги, але ж там кваліфіковані спеціалісти, які мають повне право надавати медичні послуги. Що зміниться від того, якщо просто буде інший власник?

Ірина Соломко: І що ви почули у відповідь?

Валерій Дружко: Пан Зубко сказав, що вони будуть обговорювати ці питання. В законодавстві є зачіпки, які б дозволяли нам свої медичні заклади утримувати та управляти ними, але саме в складі цих центрів первинної допомоги.

Ірина Соломко: А центри первинної допомоги належать районам. Вони продовжують надавати послуги, і ви, відповідно, виділені кошти туди і повертаєте.

Валерій Дружко: На тій нараді одна колега говорила, що згідно їхнім розрахункам, в них навіть залишаються кошти від медичної субвенції. А нам навпаки доводиться добавляти свої кошти, щоб районний центр міг утримувати наших працівників, інакше в районі не вистачає кошти навіть на заробітну плату.

Ірина Соломко: Тобто, на сьогодні, реформи медичної децентралізації, по суті, немає?

Валерій Дружко: Так, і це позиція МОЗу. Або вони самі поки що не можуть зрозуміти, яким чином зробити краще, або не має бажання руйнувати ту систему, яка вже утворилась.

На всіх рівнях влади говорять про те, що реформа з розділення медицини на первинну і вторинну – вдала. Але люди на місцях навпаки говорять, що це було безглуздям і ця реформа нічого не дала: якість медичних послуг залишилась низькою, та нікуди не поділась проблема з кадрами. Навіть місто Кривий Ріг, яке пропонує випускникам медичних ВУЗів одразу після закінчення роботу і квартири, не може знайти кадрів. А що вже говорити про нас?

Є, звичайно, ентузіасти, які приїжджають і працюють. Будемо сподіватися, що в нашій курортній зоні є чим заманити людей.

Програма створена за сприяння проекту «ДЕСПРО». Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми та її учасників, яка була висловлена в програмі. Почуймося!

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.