Слухати

Олена Бородіна: «Сільські території мають інтегруватися в урбанізовану систему»

30 квітня 2015 - 21:48 249
Facebook Twitter Google+
Завідувач відділу економіки та політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування Національної Академії наук України переконана

Олена БородінаОлена Бородіна, завідувач відділу економіки та політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування Національної Академії наук України переконана: інвестиції прийдуть в село, коли люди самі почнуть розробляти програми розвитку та реалізовувати їх. «В цьому контексті дуже важливо запровадити таку нову інституцію, як Фонд розвитку громад локального рівня, який має акумулювати інвестиційні ресурси для розвитку села і програм», — пояснює вона.

Ірина Соломко: Ви слухаєте «Територію», програму про права та влади місцевих громад. При мікрофоні авторка та ведуча програми Ірина Соломко. Сьогодні у нас у студії Олена Бородіна – завідувач відділу економіки та політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування Національної Академії наук України.
Вітаю вас, пані Олено. Якою ви бачите оптимальну модель концепції організації сільського самоврядування?
Олена Бородіна: Як сьогодні село живе, розвивається, цьому питанню не приділяється той рівень уваги, який мав би приділятися. Зараз ми можемо говорити про те, що якісь зрушення уже відбулись. Будемо сподіватися, що будуть закладені основи: правові, організаційні, інституційні, які нададуть можливість хоча би почати рухатися в цьому напрямку.
Ірина Соломко: Ці зрушення зумовлені децентралізацією?
Олена Бородіна: Навіть те, що був прийнятий Закон Про добровільне об’єднання територіальних громад, і те, що при Міністерстві аграрної політики була створена експертна група, яка розробляє, доопрацьовує цю єдину та комплексну стратегію розвитку сільського господарства і села України до 2020 року – це уже можна вважати позитивними зрушеннями.
Відносно того, якою має бути оптимальна концепція самоврядування і організація влади на місцях для того, щоб дійсно сільські території могли розвиватися, можна говорити про те, що уже урядові орієнтири визначені і прийнятий закон. Відносно того, як це буде здійснюватися, розписано в законі. Більше того, зараз розробляється ряд підзаконних актів.
Ірина Соломко: Методологія так? Експерти нарікають на неї, оскільки вона не враховує економічну та інфраструктурну складову.
Олена Бородіна: Я почала з того, що це перший крок. В чому недолік цього підходу? Ми не усвідомлюємо різницю між самоврядуванням і самоуправлінням. Або ми не поєднуємо ці два напрямки в розвитку сільських територій.
Склалася така ситуація, що в Україні і всіх постсоціалістичних країнах самоврядування, хоча і недержавна форма організації, але вона значною мірою одержавлена. І ця одержавленність свідчить про те, що це низова ланка системи державної влади. Тобто, це ще не влада народу. Чим це обумовлюється? По-перше, ця ланка повністю залежить від вищого рівня, вона фінансується з вищого рівня, вона звітується вищому рівню, її діяльність закрита для пересічного селянина. Він не контролює цю владу.
Тому потрібно розуміти, що є таке ще поняття, як самоуправління – це згуртування самих сільських громад, створення певної організації на рівні громади, обрання неформального лідера, який може повести громаду до планування і вирішення проблем майбутнього.
Самоврядування і самоуправління – це не протилежні поняття. Вони повинні одне одного доповнювати. Те, що було зроблено на шляху прийняття закону – це переформатування саме самоврядування. А от те, що робиться на рівні самоврядування і самоуправління закладено у цю єдину концепцію розвитку сільського господарства і села в сьомому розділі «Розвиток сільських територій».

Ірина Соломко: Це саме ця концепція, яка зараз затверджується?
Олена Бородіна: Зараз вона на етапі доопрацювання. І будемо сподіватися, що термін її громадського обговорення продовжать до 15 травня. Всі, хто хотів би висловити свою думку відносно цієї концепції і стратегії, можуть це зробити. А потім уже будуть наступні етапи відпрацювання уже загальної концепції, яка буде прийнята і затверджена відповідним чином.
Ірина Соломко: Коли це відбудеться?
Олена Бородіна: На етапі її розробки планувалося, що до 15 квітня будуть завершені громадські обговорення і до середини літа на початок липня вона мала бути затверджена. Але, так, як здвинулися терміни громадського обговорення, то може вона буде прийнята пізніше.
Ірина Соломко: Терміни здвинулися через що?
Олена Бородіна: Зауваження збираються на рівні Міністерства аграрної політики. Я не можу сказати точно, чому це так сталося.
Ірина Соломко: Є думка, що село вимирає. Це тренд всесвітній. Як на його тлі можна забезпечити сталий економічний розвиток сільських територій?
Олена Бородіна: Дійсно, якщо розглядати європейські країни, США, то завжди мова на рівні суспільних обговорень йде про те, що село занепадає. Але рівень занепаду в ЄС чи США і у нас зовсім різний. В чому небезпека? Сільськогосподарське виробництво, яке є основною сферою економічного розвитку на сільських територіях, розвивалося таким чином, що велика частина людей просто була відсіяна від організованого виробництва і від участі в організованих ринка. В Україні сформувалася дуальна структура сільського господарства, яка представлена двома секторами: корпоративний, який дає трохи менше половини сільськогосподарського валового продукту і індивідуальний сектор.
Ірина Соломко: А це співвідношення воно адекватне? Яке в ідеалі має бути це співвідношення?
Олена Бородіна: У світі агарна структура представлена і корпоративним, і індивідуальним секторами. Але між ними нема такої поляризації, як у нас. У нас виходить, що той індивідуальний сектор орієнтується на глобальні ринки і на експортно-орієнтовані культури, і на те, що він має цей сектор. Значно кращий доступ до фінансових, ринкових ресурсів, також і до ринків збуту.
Якщо говорити загалом, то необхідно створити умови для вільного доступу цих виробників, по-перше, до ринків ресурсів, до фінансових ринків, до ринків збуту продукції. Що для цього потрібно? Це дуже велика робота, яка потребує принципово іншого підходу до законодавчого забезпечення їх діяльності.
Звичайно, необхідно вибудувати систему фінансової підтримки цих виробників. Не потрібно вигадувати чогось такого, чого немає в інших країнах. Звичайно, ці господарства потребують певних дотацій на виробничу діяльність. І, в залежності від того, наскільки Україна зможе перерозподілити свої кошти і зорієнтуватися на підтримку цих малих виробників та імплементацію цих ринків, в тому числі через різні механізми і допомагати їм збувати свою продукцію, то це буде запорукою успіху цих виробників та економічного розвитку на сільських територіях.
Ірина Соломко: Як може бути врегульоване питання щодо зайнятості?
Олена Бородіна: Вони повинні мати статус, особливий статус сімейної ферми. Це повинно бути зафіксовано в законодавстві. Принципово неможливо змушувати їх реєструватися на приватних підприємців, як це зараз пропонуються зміни до законодавства у нас.
Справа в тому, що у нас є законодавство, яке регулює створення або реєстрацію приватних підприємств. Зараз в рамках цього законодавства всі, хто хоче це зробити, може це зробити.
Потрібно створювати для цього певні умови, щоб всі сімейні ферми, які господарюють на землі реєструвалися, як приватні підприємці. Тому що у всіх країнах сімейне фермерство – це святий вид діяльності, він охороняється. І чітко собі суспільство діє відповідь на питання, якщо не буде сімейних ферм, то навряд чи можна забезпечити сталий розвиток всієї економічної системи. Тому що від сімейного господарювання залежить і продовольча самозабезпеченість, екологічна та соціальна безпека. Тому, це має бути окремий пласт, який потрібно розробляти, розвивати.
Ірина Соломко: А зараз в напрямку цьому щось робиться? В концепціях, сімейні господарства та міні ферми будуть закріплені?
Олена Бородіна: Стратегія розрахована до 2020 року. Звичайно, що за цей період говорити про те, що можна створити всі умови і забезпечити успішний розвиток сімейних ферм, неможливо.
В цій стратегії закладений перший крок, який міг би узаконити діяльність сімейних ферм. Мова йде про те, що необхідно в Україні розробити новий Закон Про аграрний устрій. Тому що той устрій, про який я говорила, дана структура, яка орієнтована на те, що влада належить великому аграрному бізнесу, і, практично, ці сімейні ферми лишаються без підтримки.
А нові структури, які планують в аграрному секторі, не вписуються в те законодавство, яке було розроблено за 20 років незалежності. Наприклад, великі агрохолдингові структури, які зараз інтегрували більше шести тисяч сільськогосподарських підприємств, які працюють практично під егідою корпоративних структур, не звітуються, як корпоративні структури. Вони звітуються, як окремі підприємства. Вони повинні здавати консолідовану звітність, і в рамках нового законодавства вони повинні набрати певного статусу, як корпоративні структури, і, також певного статусу повинні набрати ці селянські господарства, які господарюють, як сімейні ферми.
За нашими розрахунками із цих сімейних господарств 20% працюють повністю на комерційній основі. Тобто, вони працюють повністю на ринок. 40% — ті, які створюють продукти для себе, для сім’ї, а рештки реалізують на ринку, тобто вони напівкомерційні. І остання частина їх ті, які працюють виключно для самозабезпечення.
Якщо враховувати, що в цих фермерських господарствах працює 2,8 мільйона людей, для яких ця діяльність є основною, яка забезпечує сім’ю, засоби для існування, то це дуже важливий напрямок підтримки сільського господарства і забезпечення України продовольством, яке вироблене на сімейних фермах, і яке, як правило є екологічно чистим.
Ірина Соломко: Який, на вашу думку, оптимальний обсяг дотацій, який має бути наданий сімейним фермах?
Олена Бородіна: Справа в тому, що зараз будь-яка концентрація, особливо у сільському господарстві, має певні межі. Концентрація землі і виробництва, яка була досягнута в корпоративних структурах не підлягає ніякій логіці. До якоїсь певної межі ці структури перестають бути керовані. Вони не можуть ефективно працювати без певних пільг, які вони отримують від держави.
Такий досвід був у США на початку ХХ століття. І якщо їм тільки перекривають можливості пільгового користування фінансовими ресурсами, землею, якщо вони не мають ефективного доступу до державної підтримки, вони не можуть працювати в таких умовах.
Саме така ситуація склалась зараз у нас. Великі сільськогосподарські підприємства, які накопичили багато активів, знаходяться в дуже скрутному положенні. Як вони будуть з нього виходити, важко передбачити. В держави немає великих грошей. Хоча вони витребували собі те, що залишилися на фіксованому сільськогосподарському податку та інші пільги, які вони можуть собі про лобіювати через ті структури, в яких вони зараз мають велику економічну владу.
Відносно коштів, важко визначитись конкретно суму. Не так важливо скільки коштів виділяється, а як вони стимулюють розвиток цих малих підприємств. В цьому контексті малим підприємствам закидають те, що вони зараз виробляють неякісну продукцію. Що в результаті інтеграції України до ЄС, призведе до того, що ці малі ферми не зможуть працювати.
Ірина Соломко: Зокрема, молочні господарства.
Олена Бородіна: Ні, не тільки. Тут важливо звернути увагу на досвід країн, які інтегрувались в Європу після 2004 року. Деякі з цих країн вибрали таку політику, щоб почали ці маленькі ферми змушувати переходити на нову систему контролю якості і на виробництво продукції певної якості, яка вимагається в ЄС. Для того, щоб вижили найсильніші, і вони могли вийти на європейський ринок. Зокрема, так вчинила Угорщина. Це призвело до того, що дуже багато малих виробників були викинуті із ринкових відносин і були змушені закрити свої сільськогосподарські підприємства. Але та частина, яка лишилась, вони теж не змогли вийти на європейський ринок.
Польща пішла іншим шляхом. Протягом 10 років вона не створювала жорстких умов для своїх виробників, а орієнтувала їх на інші ринки, в тому числі на наш ринок, ринки СНГ. За 10 років ці малі підприємства змогли суттєво модернізуватися, наростити виробництво та прибутки. В під сумку зараз вони випускають продукцію певної якості, яка конкурентоспроможна і на європейських ринках.
Тому, коли ми говоримо про сімейні ферми, потрібно провадити дуже гнучку економічну політику і вибирати з досвіду ЄС саме ті моменти, які можуть бути в наших умовах реалізовані з найбільшою перспективністю для самих товаровиробників, а не на угоду іншим структурам, які зацікавлені в тому, щоб конкуренція на ринках була лояльною до великих виробників.
Ірина Соломко: В контексті нової стратегії, тих нових змін, про які ми з вами говорили, якщо ми їх реалізуємо, наскільки це зможе залучити інвестиції в цей сектор і дати потужний поштовх для його розвитку?
Олена Бородіна: Головна ідея, яка закладе в цю єдину стратегію розвитку сільського господарства і села – це посилення місцевого самоуправління. Найголовніший козир для розвитку села – це перехід до політики розвитку знизу вверх, а не навпаки.
Коли буде активізований сам потенціал сільських людей, і сільські люди включаться в ці процеси розвитку, які можуть бути ініційовані зверху. Тобто зверху буде окреслена якась рамочна програма, але дуже багато буде залежати від низового рівня. Важливо зорієнтуватися на те, що навіть європейські гроші не будуть даватися на національний рівень, тільки на локальний, організаціям, які будуть створюватися задля розвитку економіки, сільського господарства і диверсифікованих видів діяльності на селі.
Ця диверсифікація буде розвиватися в двох напрямках: диверсифікація ферм, коли на фермі будуть вироблятися не тільки культури, які більш ефективно виробляти на крупних фермах, а ті, які можуть бути більш ефективними для малих виробників. Це і лікарські рослини, квіти, продукція з особливими якостями, які формуються в певних регіонах. Тобто, продукція з доданою вартістю. А інший напрямок – розвиток несільськогосподарських видів діяльності на селі.
В цьому контексті важливо зауважити: ключовими в розвитку села є такі компоненти: розвиток локального лідерства, вирощування лідерів із сільських громадян. Друге – це нові знання сільського населення. Тобто, інноваційні підходи в інституційному, соціальному розвитку. Третє – вибудовування соціальних мереж, тобто соціального капіталу сільських людей, щоб подолати соціальну ізоляцію села, яка за 20 років перебування погіршилася, призвела до того, що селяни повністю ізольовані від громадського життя. Четверте – розбудова інфраструктури. Вона буде запорукою економічного розвитку громади, і в тому числі буде спрощувати діяльність великих агрохолдингів. Що мається на увазі? По-перше, інформаційна інфраструктура – безпровідний зв’язок, широкополосний Інтернет.
Ірина Соломко: Тобто всі ті можливості, які ми маємо в місті?
Олена Бородіна: Так, території мають інтегруватися в урбанізовану систему, і без цього інвестиції залучити неможливо. Відносно інвестицій, ту працює підхід знизу вгору, з якого ми почали, коли люди самі розробляють свої програми розвитку, вони їх реалізують, а фінансування здійснюється на основі фандрайзингу. В цьому контексті дуже важливо запровадити нову інституцію, як Фонд розвитку громад локального рівня, який має акумулювати інвестиційні ресурси для розвитку села і програм.
Ірина Соломко: То насправді шляхів досить багато?
Олена Бородіна: Так. Цей підхід повинен повністю змінити всю систему організації влади, навчання, освіти, запровадити систему навчання дорослого населення
Програма створена за сприяння Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO. Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, висловлену в ефірі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.