Слухати

Агресія ветеранів АТО — реальність чи міф, який розповсюджують ЗМІ?

24 грудня 2016 - 21:40
Facebook Twitter Google+
Чи агресивні ветерани АТО? Чи це стереотип, який створило суспільство і мас-медіа. Яка ж позитивна або руйнівна роль агресії розпитаємо у психологів у нашому постійному проекті «Точки опори»
Агресія ветеранів АТО — реальність чи міф, який розповсюджують ЗМІ? / Програми на Громадському радіо

В нашій студії ініціатор проекту «Сектор В» Івона Костина і ветеран і засновник бренду чоловічого одягу Олександр Матяш.

Олена Бадюк: Які стереотипи існують навколо поняття агресії в контексті ветеранів, які повертаються зі служби?

Івона Костина: Насправді, агресія — це один зі стереотипів, яких дуже багато. Ми починали свій проект з того, що досліджували, які існують стереотипи. Ми стикнулися з тим, що ветерани висвітлювались нещасними, яких всі кинули. І ми спочатку думали, що такий образ створюють лише українські ЗМІ, але знайшли, що так роблять і іноземні засоби масової інформації.

Олена Бадюк: Для чого це робиться, як ви вважаєте?

Івона Костина: На мою думку, це один з напрямків гібридної війни, і є таким кроком на випередження.

Ще один стереотип проглядається в тому, що в нас не звикли ветеранів АТО називати ветеранами, і в голові з’являється образ ветерана Другої світової війни.

Так само є стереотип з приводу їх самореалізації.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Ірина Сампан: Розкажіть про ваш проект «Сектор В».

Івона Костина: Він покликаний дослідити та висвітлити образ ветерана, який зараз існує. Ми бачимо набагато більше корисних та якісних прикладів серед ветеранської спільноти. Наразі те, що відбуваються в медійному просторі, — це вирівнювання спільноти по не надто репрезентативній вибірці.

Ми хочемо проказати кращий приклад. І цей приклад існує, його не потрібно створювати навмисно, просто треба створювати простір, де він може проявитися. Наш проект і є таким простором.

Ірина Сампан: Олександре, яким ви бачите образ ветерана і чи відчуваєте ви на собі стереотип, що ветеран після повернення з війни має бути агресивним?

Олександр Матяш: Нет, я не вижу никакой агрессии со стороны ветеранов. Агрессия — это один из способов защиты или привлечения внимания к себе. Нужно разбираться, что подтолкнуло человека к агрессии. Если человек стоит в магазине и кричит, что он в танке горел, то к нему возникает вопрос, а так ли это на самом деле. Если человек адекватно отреагировал на грубость, то является ли это агрессией или защитой?

Потому что человек, находящийся на передовых линях, — это человек, который находится в состоянии сжатой пружины и всегда готов к каким-то действиям. И большая часть людей не всегда понимают, чего от него ожидать.

Например, у меня была агрессия после того, как я вернулся из АТО. И ее в первую очередь, провоцировали хамством. И если мне человек грубит, то я буду сначала действовать, а потом разбираться. Можно ли назвать это агрессией? Нет, это попытка защитить себя, как я привык это делать.

Олена Бадюк: Как вы отреагировали, когда вернулись с войны и увидели, что люди живут своей жизнью, и война для них — что-то далекое?

Олександр Матяш: Я очень переживал этот момент. Для меня было большим шоком, когда я увидел молодых парней в обтягивающих штанах с длинными бородами. Я все не мог представить себе, как они будут нести ПКМ. Я долгое время пытался разобраться, а потом понял: это же хорошо, что здесь нет войны.

Кто-то должен здесь работать, создавать услуги, и мне стало легче, я понял, что не стоит требовать от кого-то того, чего он не может сделать.

Зона боевых действий – это постоянный стресс, а агрессия – это аварийный способ реагирования на стресс, то есть с помощью агрессии можно и выполнить боевую задачу, и спасти себе жизнь

Олена Бадюк: В нас на зв’язку психолог соціально-психологічного центру «Ресурс» з м. Запоріжжя Олександр Ковальов.

Як має розцінюватися агресія, яка призводить до певних дій, з психологічної точки зору? І чи завжди агресія — це погано?

Олександр Ковальов: Агрессия — очень нужная штука для человека. Даже для того, чтобы встать с дивана, нужна минимальная агрессия.

И в применении этого термина к участникам боевых действий, есть своеобразная формулировка: агрессия как способ выжить на войне. То есть ею нужно пользоваться в зоне боевых действия в полном объеме.

Зона боевых действий — это постоянный стресс, а агрессия — это аварийный способ реагирования на стресс, то есть с помощью агрессии можно и выполнить боевую задачу, и спасти себе жизнь.

Олена Бадюк: Агресія може призвести до конструктивних або неконструктивних дій. Які види агресії є?

Олександр Ковальов: Есть еще автоагрессия, то есть агрессия, направленная на себя. И солдаты тоже с этим сталкиваются. Но у ветерана не всегда есть возможность эту агрессию понять и выразить.

Олена Бадюк: Як психологічно себе перебороти?

Олександр Ковальов: Если человек в состоянии автоагрессии, близок к депрессии, то это состояние выпирает наружу. Мы часто видим в транспорте или в очереди ругань, и это как раз тот момент, когда агрессии накопилось много, и нет другой возможности ее выплеснуть, кроме как поругаться.

Это часто относится к ветеранам, потому что он привык жить с агрессией и адреналином, в постоянном стрессе.

Ірина Сампан: Що робити з цим стресом, якщо він виникає на гражданці, в цивільному житті?

Олександр Ковальов: Главный способ — выговаривать. Либо сходить к психологу, либо в школу побратимов, к своим же ветеранам, и рассказывать о своих проблемах.

Второй способ — физическая нагрузка. Организовать длинный поход на 50-60 километров, после которого ветераны потом приходят спокойные, готовые идти дальше.

Я не вижу никакой агрессии со стороны ветеранов

Олена Бадюк: Це дає тимчасовий ефект?

Олександр Ковальов: Да, потому что ветеран привык пользоваться агрессией как сильным инструментом. В целом сказать невозможно, в каждом случае нужно разбираться отдельно. Но выговариваться и нагружать себя физически необходимо.

Олена Бадюк: Коли ветеран повертається до мирного життя і стикається зі стереотипним ставленням до себе, як реагувати в цьому випадку?

Олександр Ковальов: Если человек чувствует давление от общества, то ему нужно обратиться к психологу, который разъяснит ему, почему это давление происходит. Большинство моих знакомых ветеранов не чувствует этого давления, они спокойно относятся к тому, что происходит.

Ірина Сампан: Івоно, ви читаєте лекції в організації «Побратими». Які ви даєте поради щодо цих стереотипів?

Івона Костина: Слово «ветеран» означає певний досвід, воно ніяк не характеризує особистість. І цей досвід разюче відрізняється від того, що ми бачили в своєму житті. Але питання до цивільного суспільства: чи готові ми дивитися на особистість, а не на досвід?

Не можна класифікувати, що через те, що людина ветеран, він буде поводити себе так чи інакше. Тому що він реагує так, як реагує, і, напевно, так він реагував і до війни, хіба що не так виражено.

Для мене цікаво в проекті «Сектор В» дослідити, хто ці ветерани, не давати їм визначення, а познайомитися з ними та познайомити з ними суспільство. Розповісти, що ветеран — це знак якості, приклад свідомості і відповідальності, і це все цитати самих ветеранів або їх побратимів для них.

Ірина Сампан: Що викликає агресію у ветеранів? Про що вони говорять?

Івона Костина: Вони багато що говорять. Але головне, що вони мають зрозуміти: кожна людина робить свій вибір, як реагувати на ту чи іншу ситуацію, кожен з нас обирає, як йому реагувати на ветеранів, а кожен з ветеранів обирає, як йому реагувати на те, що відбувається у мирному житті.

Ірина Сампан: Олександре, що ви робили, коли бачили, що ваш побратим агресивно реагує на якусь ситуацію?

Олександр Матяш: Надо выходить из индивидуальной ситуации. Если мой побратим был прав, то я перейду на его сторону, и мне не важно, как на это будет реагировать общество. Я так делал и раньше. Если человек неправ, я буду пытаться его осадить, чтобы он вел себя адекватно. Мы же все бываем неадекватными: и бабушки, и дети.

У некоторых ветеранов, которые возвращаются с войны, есть мнение, что все остальные имеют перед ними какие-то обязательства. Но на самом деле, никто никому ничего не должен. Люди здесь живут, они работают, растят детей. И создают возможности, что наша страна развивалась.

Олена Бадюк: Є такий прояв агресії як пасивність. Що робити, якщо боєць замикається і не може якимсь чином собі зарадити?

Івона Костина: Зазвичай ветеран в Україні — це дорослий чоловік, який зробив сильний вибір піти на війну, воював, а потім зробив вибір повернутися звідти. І це людина, яка взяла велику відповідальність за своє життя. Відповідно, ця людина робить вибір, або їй замикатися і бути пасивною, або не робити цього. Можливо, людина заслуговує на те, щоб деякий час полінуватися або пожаліти себе.

Але питання в тому, що він робить власний вибір: якщо людина хоче розвиватися, то наша задача як цивільного суспільства створити для цього умови. Зокрема, створити доступ до фахових психологів, доступ до ветеранської освіти.

Ірина Сампан: Я хочу долучити до нашої розмови ще одного військовослужбовця, з яким я познайомилася на передовій під час останньої своєї поїздки. Це морпіх з позивним Сусол, який на війні виконує обов’язки психолога.

Він придумав проект «Картини психологічного стану бійців підрозділу».

Що цим проектом ви досягнули?

Сусол: За цивільної спеціальністю я практичний психолог, але після закінчення університету я пішов до лав ЗСУ, і попав до батальйону морської піхоти.

За посадою я позаштатний психолог, а моя штатна посада називається командир взводу.

Коли ми були на полігоні, морально-психологічний стан бійців був один, коли ж ми зайшли на передову, я побачив, що в деяких військовослужбовців є проблеми, і їм потрібно допомагати.

Тоді я взяв до рук свої старі студентські записи, де знайшов одну цікаву методику. Це 25 простих питань, на які потрібно надати відповідь від 1 до 8. Після того, як були зібрані всі результати, я був приємно вражений тим, що 80% особового складу мають низькій рівень стресу.

Це говорить про те, що військовослужбовці, які знаходяться на передовій певний час, мають міцний моральний дух.

Решта військовослужбовців знаходяться в середньому рівні стресу. Це означає, що вони можуть виконувати бойові завдання, але потребують психологічної допомоги.

І лише 4 військовослужбовці в нас мали великий рівень стресу. З ними одразу були проведені психологічна бесіда та тренінг, після чого ми звернулися до батальйонного психолога.

Після психокорекційної роботи військових психологів, ці військовослужбовці стали в стрій і виконують свої бойові завдання на сході України.

СМИ необъективно освещают ситуацию с ветеранами в нашей стране

Олена Бадюк: Як агресію можна переправити в конструктивне русло?

Сусол: Одна з основних методик — це бесіда. Тобто ми викликаємо військовослужбовця і проводимо з ним тренінги, які насправді є дуже ефективним інструментом. Коли проводиться тренінг, військовослужбовець відволікається від основних своїх проблем та переключається в уявлений світ. Під час цього він приходить до нормального психологічного стану.

Олена Бадюк: Як чином боєць може зрозуміти, що йому необхідна допомога?

Сусол: Тут якраз стоїть задача командирів побачити цю проблему і йому допомогти. Тому що сам військовослужбовець, коли знаходиться в стресовій ситуації, цього не розуміє.

Ірина Сампан: Наскільки картина, яка у вас вийшла після впровадження тесту, буде відповідати умовам цивільного світу?

Сусол: Ця методика передбачає неодноразове проведення тесту для того, щоб відслідкувати, на якому етапі служби в бойових умовах морально-психологічний стан військовослужбовця змінюється. Коли він вийде у цивільне життя, там вже буде зовсім інша картина, тому що в цивільному житті зовсім інші проблеми.

Ірина Сампан: Олександре, чи часто на передовій до вас зверталися побратими з проханням просто поговорити?

Олександр Матяш: На передовой ты не все время воюешь или куда-то бежишь. Ты выполняешь какие-то задания в окружении определенных людей. И у меня в моем батальоне был костяк из 8 человек, с которыми я общался и делал задания по службе. Как правило, эти люди выполняли первичную функцию психолога. И если что-то на душе не так, то обязательно в этой группе людей будет человек с большим опытом, который подскажет и посоветует.

Когда я вернулся с войны, у меня очень изменился круг общения: 90% моего окружения — это люди, которые так или иначе связаны с востоком нашей страны.

Олена Бадюк: Наскільки активними є ветерани в плані ініціатив і ідей самореалізації?

Івона Костина: Кожен по різному. Є люди, я в яких є класні ідеї, наприклад Сашко, який створив власний бренд одягу. З тих ветеранів, з якими ми працюємо, деякі написали книги, хтось створив власний бізнес, а хто одружився — і це теж для когось активність.

Ірина Сампан: В нас на зв’язку Володимир Петров — ведучий групи самопомочі для демобілізованих учасників АТО у проекті «Коло побратимів», ГО «Ресурс», м. Запоріжжя.

Пане Володимире, як ви реалізуєте свій проект групи самопомочі? Як бійці можуть допомогти самі собі?

Володимир Петров: Мы работаем по принципу равный равному. И лекции в группах проводят сами ветераны АТО.

Олена Бадюк: Чи дійсно агресивна поведінка ветеранів є типовою?

Володимир Петров: Агрессия — этот нормальное явление, она есть в каждом из нас, и ничего страшного в ней нет. Но для того, чтобы она проявилась деструктивно, нужна провокация посягательства на жизнь. И я уверен, что в случае с ветеранами угроза для жизни сместилась, мы более расширили свою стрессоустойчивость, и очень сложно нас спровоцировать.

Возможно, у нас обострилось чувство справедливости, и несправедливость у нас вызывает гораздо больше агрессии. Но в последнее время эта агрессия направляется в мирное русло, если считать, что агрессия — это энергия.

Олена Бадюк: Що радите ви своїм побратимам, щоб ця агресія спрямовувалася в мирне русло?

Володимир Петров: Ветеранам, которые только демобилизовались, мы советуем обязательно вступить в нашу общественную организацию, чтобы не оставаться одному со своими проблемами. К счастью, таких ветеранов становится все больше и больше.

Ірина Сампан: І їх треба не жаліти, а говорити з ними, так?

Володимир Петров: Совершенно верно, жалость — это не то чувство, которое нужно проявлять к ветеранам.

Ірина Сампан: Давайте підсумуємо. Яким ви бачите і створюєте імідж ветеранів?

Івона Костина: Гідним. Це є люди з величезною гідністю, якої нам дуже бракує в повсякденному житті. Відповідно, ми і наші ЗМІ мають брати відповідальність за ті слова, які ми говоримо, на які теми ми акцентуємо увагу. Від того, наскільки ми вишукуємо якісний приклад ветерана, настільки буде залежати, як суспільство буде оцінювати ветеранів.

Олена Бадюк: Олександре, як ви реагуєте, коли чуєте певні меседжі зі ЗМІ щодо стереотипів?

Олександр Матяш: На самом деле, адекватно описать состояние человека, вернувшегося с войны, может только человек, вернувшийся с войны. Я считаю, что до сегодняшнего момента СМИ необъективно освещают ситуацию с ветеранами в нашей стране.

tochy_opory_2_24_12.jpg

точки опори //
точки опори

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.