Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Чи гроші й молодість — завжди щастя?

Щастя жінки — її особистий вибір. Від поганого не втечемо, але наш стан залежить від того, на чому ми сфокусовані. Навчитися розуміти, що робить вас щасливими і шукати ресурс в собі — радять фахівці

У гостях Ксенія Мінаєва, психолог, психотерапевт; Наталка Сонечко, військова волонтерка, ко-тренерка проекту «Серце воїна»; Світлана Доманчук, засновниця ГО та інтернет-ресурсу «Життя після АТО» та клубу «Дружини України». Телефоном до розмови долучилася Надія Зінчук, керівниця групи самопідтримки клубу «Дружини України».

 

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Лариса Денисенко: Як зрозуміти, чого жінка хоче взагалі, які в неї бажання? Як розібратися із тим, що тобі дарує щастя?

Ксенія Мінаєва: Я думаю, розібратися, чого жінка хоче взагалі, мабуть, дуже складно. Жінки дуже різні. Що хочу я — в цьому розібратися дуже важливо. Ми потребуємо стану душі, який для себе називаємо щастя. Цей стан дуже обширний, якщо ми не конкретизуємо, що для мене є щастя, починаємо шукати його в зовнішньому світі.

Наприклад, отримаю освіту — буду щаслива. Отримала освіту — ну трошки щаслива, але не зовсім. От вийду заміж, тоді точно буду щаслива. Вийшла заміж — так, але все одно не те.

Бути щасливим — це певний стан. Якщо всередині його нема, якщо ми не докладаємо зусиль, щоб знайти його в собі і підтримувати, ми шукаємо щоразу інші перемоги і все одно не відчуваємо себе щасливими.

Лариса Денисенко: Як можна розібратися з собою? До чого потрібно дослухатися?

Ксенія Мінаєва: У мене є пропозиція на невеличкий експеримент. Пригадайте найбільш неприємний спогад із вашого життя, коли було дуже кепсько. А тепер пригадайте найперше відчуття, коли ви були щасливими, коли хотілося літати. А тепер — свою перемогу, заглибтесь в це почуття. А тепер пригадайте близькість з якоюсь людиною, яка вам дорога.

В сукупності, якщо підтримувати цей стан, він дає відчуття щастя. Там ще є дуже багато компонентів. Але вчені дослідили, якщо людину завести в кімнату із зав’язаним очима і попросити, щоб вона запам’ятала, скільки там червоних речей, а тоді вивести і запитати, скільки було зелених, вона їх не пригадає. Вона пам’ятає червоні, бо відслідковувала саме їх. Тоді її знову заводять, а виявляється, зелених було не менше, ніж червоних.

Що саме ми фіксуємо в житті, на що звертаємо увагу, те ми і збираємо, його стає більше. Так складається наше щастя.

Світлана Доманчук: На мою думку, жінка повинна бути в гармонії з собою, мати внутрішню рівновагу. Жінки багатогранні, ми маємо різні статуси: я-донька, я-дружина. І, можливо, треба зупинитися і проаналізувати: хто я, що я люблю, які мої плани через рік чи п’ять. І важливий момент: вміти посміхнутися відображенню в дзеркалі, прийняти і любити себе. Якщо жінка це зробить, зможе мати ефективні стосунки зі своїми близькими, буде ефективна і на роботі.

Наталка Сонечко: Щастя — це коли я розумію себе. Що я хочу, хто я є, які мої ролі в суспільстві — мій власний рецепт щастя, моя «скарбничка ресурсів». Це те, що мене робить щасливою, дослідити себе, відслідкувати це в собі.

На наших тренінгах «Серце воїна» ми знайомимось і кожен говорить дві хороші новини, які сталися з ним за вчора і за сьогодні. Цю методику я перенесла на Фейсбук. Коли я бачу, що в когось із моїх друзів «зрада зрадна», тоді ставлю тег #перемогабільшаніжзрада і починаю виводити людину на те, що хорошого сталося в її житті.

Я проводжу цю вправу з людьми, з якими контактую протягом дня. Для мене важливо знаходитися в середовищі щасливих людей. Це не значить, що я тікаю від проблем, бо в моєму житті є і втрати, і горе. Також я раджу відслідковувати хороші речі не тільки в собі, а і прослідкувати дві хороші речі, які сталися в країні за тиждень. 

Лариса Денисенко: Що таке зовнішні ресурси, де їх шукати, а що таке внутрішні?

Ксенія Мінаєва: Я думаю, в кожного свої ресурси. Свою «скарбничку ресурсів» треба мати і знати. Треба знати, як швидко себе реанімувати, а як наповнитись повільніше, якщо для цього є час. Постійно треба себе відчувати і не губити.

Щастя в собі, але його треба «намалювати» і тоді нести іншим

Один із моїх ресурсів кілька разів на день зупинятися. Спонтанно, але тепер і зараз, нехай весь світ почекає. Ці 30 секунд-хвилина саме для мене. Це внутрішній стан, і це «тепер і зараз» дуже важливо. Наприклад, взяти дитину за руку і відчути її тепло. Тепер і зараз. Це дуже ресурсний стан. Якщо випрацювати звичку, якомога більше разів на день зупинитися в хорошому, зафіксуватися, це накопичується. Це ресурс.

Світлана Доманчук: Днями я познайомилася із гарною системою BASIC Ph. У кожного свої канали, способи. Нам важливо знайти саме те, де можемо знайти свою опору і знати опори наших близьких.

Віра, емоції, спілкування, уява, розсудливість та фізичні вправи — це шість каналів. У мене — віра і розсудливість. Я віруюча людина, але не релігійна. І це моя опора. Також я вірю в наших людей, в Україну.

Наталка Сонечко: Мої ресурси — люди. І я зрозуміла, що найголовніше бути чесною з собою: якщо я волонтер, що мені це дає? Я знаю, чого я поїхала на фронт, чого волонтерю, чого люблю людей і відслідковую хороше не тільки в собі, а й в комусь. Тому що я егоїст. Я хочу жити в атмосфері позитиву, підтримки, взаєморозуміння і однодумців, з яким ми йдемо в одному напрямку.

Для мене ресурсом є і динамічні вправи, які нам давали на тренінгу. Це розширення контейнеру своїх емоцій. Під час стресу у нас грудне дихання, ми можемо робити дихання більш глибинне, в ширину, поставивши руки на ребра, виштовхувати руки диханням. Це «контейнер» в якому живуть наші емоції, я привласнюю їх собі: маю право злитися, маю право на огиду, на радість.

Ресурсів повно і вони скрізь. Ваше завдання — захотіти їх побачити

Дуже класно зрозуміти, чи ти жертовний (тоді це про жертву), чи ти здоровий егоїст, і хочеш жити в нормальній країні і з нормальними людьми. Жертовність, на жаль, нас заводить не туди. Я не бачу тут позитиву.

Ірина Ромалійська: У нас саме зараз є дзвінок із Луганської області:

Я живу в городе Счастье Луганской области. У вас, видимо, передача для молодых, здоровых и богатых. Все эти пожелания только для них. А как быть счастливым старому, больному и бедному пенсионеру?

Ксенія Мінаєва: Бути здоровим, щасливим і багатим неможливо нікого примусити. Це особистий вибір. Бути щасливими — це стан, незалежний від обставин. Він внутрішній. Обставини такі, які вони є. Ми можемо впливати на них, або ні. Але на своє почуття ми можемо вплинути.

Якщо ми не хазяйнуємо в своїх почуттях, вони хазяйнують нами. І це теж вибір. Позиція жертви дуже вигідна: коли я жертва, нічого не можу змінити і не намагаюся змінити свій стан, тоді мені всі винні. Я можу нічого не робити, бо я постраждав і це виправдовує мене в усіх проявах.

Ірина Ромалійська: Але, наприклад, у мене маленька пенсія, я живу в прифронтовому містечку, над головою постійно снаряди. Як тоді шукати щастя?

Де отримати допомогу

Наталка Сонечко: Для себе я зробила такий вибір. Я зрозуміла, що завтра може не бути. Цього може не бути в мене і у близьких людей. Зараз мені дуже щемливо почути людину зі Щастя, бо якраз там я знайшла свій 12-й батальйон. І для мене, мабуть, це найрідніше місто на Луганщині.

Я була там взимку 2015 під час обстрілів. Я знаю, що таке бути в прифронтовому і фронтовому місті. Але я повернулася з війни, пішла від свого чоловіка, в мене були конфлікти в родині, в мене 30 000 боргу за комуналку і зараз нема роботи. При тому, в мене цілий день зайнятий активностями, за які мені не платять валютою. У мене є мама, друзі, які мене підгодовують і підтримують, бо розуміють, що зараз в мене такий період. Я три місяці лежала дуже хвора. В мене було запалення всього, чого тільки можна. Я думала, що не вилізу з цього. Але це була вперше в житті хвороба, яку я достойно прийняла і з якої достойно вийшла.

Від поганого ми не втечемо, але наш стан залежить від того, на чому ми сфокусовані

Як жити в прифронтовому Щасті? Знаходити дві хороші новини. Це прекрасне місто. Я пам’ятаю, після обстрілів пройшло два дні, я була в Старобільську, потім ми поїхали в Щастя. Мене вразило, що вийшли мами з колясками, хлопці вибігли грати в футбол. І я подумала: життя триває, якою би не була війна.

Ірина Ромалійська: Наша колега Ольга Павлова записала розмову з Іриною Волошиною з Ужгорода, яка розповіла свою історію.

 

Лариса Денисенко: Що ж таке індивідуальний вибір і розуміння щастя?

Ксенія Мінаєва: У кожного є свої цінності, вибори, задачі. Але бути чесною із собою – найкращий вибір.

Світлана Доманчук: Щоб розпочати життя з нуля, потрібно мати внутрішні сили, прийняти це рішення. Я гадаю, в такому стані, як ця жінка після розлучення (знайшла себе в бізнесі, з’явилися емоційні сили), в такому стані перебуває більшість країни через війну.

Війна випалює все під нуль. Ветеранам доводиться шукати нові цінності, за щось хапатися, їхнім сім’ям теж знову потрібно знайомитися з ними і вибудовувати разом спільне життя.

Наталка Сонечко: Колись я пішла від одного зі своїх чоловіків. На той момент в мене вже було троє дітей. Я думала, що для мене це буде шок і стрес. Я його дуже кохала. Коли за ним зачинилися двері, я подумала: може, посидіти і поплакати, погорювати. І тут я відчула, що в мене розправилися плечі, і я подумала: вільна. Для якихось нових стосунків, для своєї справи, я тепер сама собі хазяйка і буду сама вирішувати, як мені виховувати дітей. Насправді, я не говорю, що це класно. Я вважаю, класно, коли є родина. Але буває, що батьки не живуть разом. При  цьому, в дитини має залишатися можливість однією рукою триматися за маму, іншою — за тата.

Щоб не сталося: розлучення, втрата роботи, людини, якщо ми перенесли це і вижили, однозначно стали сильніші. Треба просто прийняти цей досвід, опрацювати його, тоді ми сильніші, ніж люди, які не мали такого досвіду. 

Лариса Денисенко: Солідарність з мамою, поругою, сестрою: чим може допомогти мережа сестринства, взаємодії і взаємоповаги жінок?

Ксенія Мінаєва: Чоловіки переважно переносять стрес всередині. Вони замикаються, йдуть на риболовлю, наприклад, щоб побути всередині і вирішити це питання. Жінка вирішує зовні, їй треба проговорити це, можливо, кілька разів. Якщо б не подруги, це було б набагато важче.

Світлана Доманчук: Сильних жінок, котрим треба виговоритися і впорядкувати думки, знайти розраду, ми збираємо у групи самодопомоги («Дружини України», спільний проект Київської спілки ветеранів і «Життя після АТО». Тел.: 098 654 66 85, 099 187 12 00). Дружини збираються разом, знайомляться, з часом стають клубом і сім’єю, бо вони бачать очі, які розуміють, про що йдеться. Тут працює принцип рівний рівному.

Ірина Ромалійська: З нами на зв’язку Надія Зінчук, ведуча групи самопідтримки для жінок. Розкажіть, що це за група?

Надія Зінчук: Наша група створена для жінок, які мають відношення до наших воїнів: сестри, дружини, матері, бабусі, доньки. Ми спілкуємося за принципом рівна рівній. Кожна може поділитися чимось своїм, доволі інтимними речами. До нас приходять жінки, які не отримали розуміння, поки чоловік знаходиться там або вже повернувся. Коли жінки приходять до нас, інколи виговорюється те, що було на душі рік або два.

Наталка Сонечко: Принцип рівний рівному працює в усьому. Для мене необов’язково, щоб це були жінки, але в підтримці я завжди шукаю рівного. З жінками мені трохи важче, бо я весь час була в чоловічих колективах. Тому мене завжди радувало, коли в моєму житті з’являлися глибинні жінки. І зараз у моєму світі з’явилися такі потужні жінки. А взагалі я не ділю для себе світ на чоловіків і жінок, в людині я люблю людину.

Ми не «баби». Ми — жінки. Гарні і розумні, сильні, берегині і захисниці

Лариса Денисенко: Інколи людина думає, якщо буде багата, значить щаслива. Принаймні, будуть гроші на ліки чи для того, щоб подивитися світ. Здається, якщо є гроші, молодість чи краса, родина, на цьому тримається все, і люди не відчувають себе щасливими без цього.

Ксенія Мінаєва: Є така вправа, яка дозволяє центр сприйняття себе із зовнішніх чинників перенести всередину. Якщо ми сприймаємо себе через внутрішню реакцію, тоді в нас є шлях, щоб обходитися із почуттями незалежно від оточення. Ця вправа виглядає просто. Багато разів на день внутрішньо зупинитися і запитати себе: яке в мені почуття. І назвати його: я злюся, я стурбована, мені страшно, мені байдуже, гірко, образливо, а тоді запитати: а щоб я зараз хотіла, аби зробило мене трохи щасливішою?

І тут нема меж. Якщо я розумію, що щасливою мене зробило б скупатися в морі, я можу уявити пляж, море, запах, доторк, плескіт і трохи побути там у своїй уяві, а тоді знову дослідити, як змінилося внутрішнє почуття.

Світлана Доманчук: Я бажаю всім вміти зупинятися і знаходити свій ресурс. У нас тривожний час. І якщо ви не ділитеся тривожними думками, ці тривожні думки починають ділити вас між собою.

Наталка Сонечко: Я рекомендую відслідковування двох хороших новин, себе. Потім використовувати найпотужніший ресурс — безпечних людей. Це ті, які готові підтримати і підтримають з радістю. Завтра може не бути, то чи варто прожити своє сьогодні якось не так? Кожен день, який ми проживаємо, наш перший день, відчуйте це тілесно і духовно. У будь-якої людини є все, щоб бути щасливою. 

08_bereznya.jpg

Щастя жінки //
Щастя жінки

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.