Слухати

Де ветерани АТО та їхні родини можуть пройти реабілітацію?

10 травня 2017 - 18:29
Facebook Twitter Google+
Говоримо про те, як працюють державні структури у напрямі реабілітації і психосоціальної адаптації ветеранів, а також про підтримку їхніх родин
Вадим Свіріденко та Наталя Зарецька // «Громадське радіо»

У студії Уповноважений президента України з питань реабілітації учасників АТО, ветеран Вадим Свириденко, і Наталя Зарецька – керівниця офісу Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників АТО.

 

Андрій Куликов: Більш поширений термін «реабілітація», але є і «абілітація». Що це таке?

Вадим Свириденко: Реабілітація — це довгий шлях до повного відновлення організму: фізична, психологічна реабілітація. Коли я отримав поранення, зі мною працювали спеціалісти в Америці. А в Україні ми зараз будуємо цю реабілітацію.

Наталя Зарецька: Коли ми говоримо про абілітацію, то йдеться про формування якоїсь можливості, навичок. А коли про реабілітацію – про відновлення. В дорослої людини, яка повноцінно функціонувала і отримала травму, захворювання, можливості організму стали меншими. Їх треба відновити, і тоді ми говоримо реабілітацію.

Андрій Куликов: У дорослих теж може бути абілітація: до втрати певних можливостей людина не мала потреби розвивати навички, які тепер можна надати на заміну?

Наталя Зарецька: Це і є завдання реабілітації — відновлення можливостей організму. Це високоспеціалізована допомога, що повинні надавати фахівці, які мають не просто вищу освіту, а і досвід, постдипломну спеціалізацію.

У фізичній реабілітації дуже важлива фізична терапія, ерготерапія. Фізична терапія — це відновлення можливостей організму завдяки рухам, фізичним активностям, навантаженню, що спрямовані на те, щоб організм повністю відновився, або відновився тією мірою, як він може це зробити.

Ірина Славінська: Вадиме, ви пройшли курс реабілітації, навчання бути людиною, що може бути ефективною та дієздатною, маючи протези. Розкажіть про ваш досвід?

Вадим Свириденко: Коли дають протези, це не означає, що ти їх одяг і почав все робити. З тобою ще мають працювати професіонали, які навчать ними користуватися. І це теж довгий шлях: не день і не місяць. Спочатку тебе вчать, а тоді в тебе в голові випрацьовується вчитель — ти сам думаєш, як вирішувати проблему.

Ірина Славінська: Що було найважче?

Вадим Свириденко: Сприйняти своє тіло таким, як воно є. Коли сприймаєш, розумієш, що його не вистачає, але тобі дають інструмент, і ти починаєш ним користуватися. І це прогрес: ти психологічно розумієш, що з кожним кроком ти навчаєшся: ти навчився їсти, одягатися правильно. Це психологічно дуже піднімає і стимулює до життя. І ти вже сам стаєш професіоналом.

Ірина Славінська: Поясніть детальніше, що таке ерготерапія і які складові вона включає? До кого звертатися і куди йти?

Вадим Свириденко: Це все робиться на базі реабілітаційних центрів: там і фізіотерапевт, і ерготерапевт. Вони щодня працюють з людьми, які потрапили в такі проблемні ситуації. Насправді, все це починається ще не з ерготерапевта, а з протезиста, який показує, які є протези. І людина вибирає, який для нього кращий. На сьогодні є дуже великий вибір протезів. Людина розповідає, чим вона займалася до того, що з нею сталося, і протезист має запропонувати протези, а людина підбирає. Це механічні, електричні і найсучасніші протези. Людині потрібно розповідати не тільки про плюси, але й про мінуси кожного протезу.

Андрій Куликов: А що таке ортез?

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Вадим Свириденко: Коли людина втрачає кінцівку, одягають протез. Наприклад, на війні осколком може відірвати м’яз і його не вистачає, — для підтримки потрібен ортез.

Наталя Зарецька: Він відновлює функції. Якщо протез замінює кінцівку, ортез, якщо кінцівка є, але має меншу функціональність, фактично допомагає забезпечити цю функціональність кінцівки.

Андрій Куликов: Вадиме, ви також отримали ще один «інструмент»: посаду і функції. В чому вони полягають?

Вадим Свириденко: Це потужний інструмент. Ми не можемо зробити багато змін, як би хотілося. Але можемо рекомендувати Кабміну зробити зміни на законодавчому рівні, спитати, чому якийсь закон не працює, можемо робити моніторинг і контроль. До нас можуть звертатися і хлопці стосовно того, коли порушується закон. Ми піднімаємо ці питання у ВРУ, в Кабміні та допомагаємо таким чином.

Ірина Славінська: Наша колега Ліза Кузьменко підготувала матеріал: історію Юлії Ресенчук, яка мешкає в Києві та пересувається на інвалідному візку, вона поділилася своїм досвідом активного життя.

 

Ірина Славінська: Чи почули ви цікаві деталі, які можуть бути важливими, коли йдеться зокрема про реабілітацію ветеранів з інвалідністю?

Наталя Зарецька: Це дуже живий сюжет, який нам показує нас самих. Насправді, ми не можемо сказати, що в державі нічого не робиться — робиться багато чого. Але ми маємо розуміти, що нам показав Майдан, АТО: сильною є країна. Так, в держави може бути проблема. Сильною має бути країна. А країна — це громадяни. Нам потрібно робити запити не державі як такій, а країні.

До 2015 року було реалізовано програму «Безбар’єрна Україна» на рівні Міністерства соціальної політики. Її мета — напрацювати вимоги, документи, прописати вимоги, які мають бути дотримані, щоб ми дійсно мали доступний простір. Наступне питання — закріпити вимоги законодавчо. Питання три — дотримуватися цих вимог тим, хто будує, здає будівлі в експлуатацію. І питання чотири — всьому суспільству ставити питання, якщо вони бачать, що вимоги не дотримані.

Реабілітація — це серйозна і системна, послідовна робота, а не лікування чи відпочинок. На початок 2015 року в нашому класифікаторі професій не було фізичного терапевта та ерготерапевта. Наразі вони є. Але тепер треба навчити фахівців. Зараз в Україні два ерготерапевти.

Ірина Славінська: А де отримують дипломи?

Наталя Зарецька: На сьогодні підготовка таких фахівців розпочата, одним із перших був УКУ — вони запровадили школу реабілітаційної медицини. Фізичні терапевти та ерготерапевти значною мірою можуть бути підготовлені на базі закладів, які раніше готували реабілітологів. Це інститути фізичної культури, частково можуть бути медичні університети. Але підготувати людину — це мінімум два роки магістратури для тих, хто вже має базову освіту.

Реабілітація — це серйозна і системна, послідовна робота, а не лікування чи відпочинок

Коли ми говоримо про розбудову системи реабілітації, наші цілі повинні бути конкретними. Ми чітко маємо спланувати: скільки нам потрібно фахівців, за який час вони в нас будуть готові. Якщо ми будемо очікувати, що завтра буле повно ерготерапевтів, це нереально. Якщо ми чітко сплануємо і правильно організуємо це, можемо отримати їх через 3-5 років.

Андрій Куликов: А якщо до вас звертаються не ветерани АТО, а цивільні — адже у них виникають такі ж проблеми?

Наталя Зарецька: За великим рахунком розподіл учасник АТО — неучасник АТО, ветеран — неветеран — досить умовний. Військовий демобілізується — і це та сама цивільна людина. Внаслідок проведення АТО піднялися білі плями нашого суспільства. Адже реабілітації люди потребували і раніше. Коли проблема стала пов’язана з військовими, в наш побут увійшли такі стандарти допомоги учасникам бойових дій, військовим, ветеранам, які є в інших країнах, ми оцінили глибину прірви між тим, щоб у нас і мало бути, щоб людина могла повноцінно жити і реагувати, опинившись в складних ситуаціях.

Розбудовуючи центри реабілітації для учасників АТО, поставивши питання про те, що в нас ветерани мають бути забезпеченні реабілітаційною допомогою, наслідок цього  – починають вчити нових фахівців і запроваджуються нові професії. А вони будуть надавати допомогу всім, в першу чергу, цивільному населенню.

Андрій Куликов: А наскільки сімейна терапія рекомендується в реабілітації?

Вадим Свириденко: Коли людина повертається з фронту, вона трохи переходить на інший рівень життя. І потрібно адаптувати її до сім’ї, а сім’ю до неї. Тут велика робота психологів, щоб показати, наскільки людина змінилася, що з нею треба робити.

Коли я стикнувся з такими проблемами, родина для мене була поштовхом до життя. Мої рідні побачили мене і сприйняли таким, як я є. Можливо, завдяки їм я і залишився таким, як я є, і я готовий допомагати їм.

Ірина Славінська: Як родина ветерана чи ветерани, які повернулися із війни з інвалідністю, може навчитися діяти правильно?

Вадим Свириденко: У кожного своя психологія, але жаліти ветерана точно не потрібно. Потрібно реабілітувати його. Головне завдання держави — реабілітувати людину, яка повернулася із війни, її сім’ю і надати роботи. Тоді людина буде максимально адаптуватися. А які інструменти для цього застосувати — дуже велика робота, і не однієї людини.

Ірина Славінська: Що сьогодні з боку державних чи недержавних інституцій можна отримати як психологічну допомогу родинам і самим ветеранам?

Жаліти ветерана точно не потрібно. Потрібно реабілітувати його

Наталя Зарецька: Є і можливість отримати допомогу, і розуміння того, що треба змінити для того, щоб це було більш ефективно і системно. В 2014 році суспільство самоорганізувалося, в тому числі і професійна спільнота: психологи, психотерапевти. Зі свого боку зреагувала держава: вже в 2015 була створена програма, виділені кошти на проведення психологічної реабілітації для учасників АТО. І в сумі ми маємо проблему: гроші, які виділяються державою, по факту не доходять до тих фахівців, які надають найкращу допомогу.

Андрій Куликов: А де вони губляться?

Де отримати допомогу

Наталя Зарецька: Питання не в тому, що вони губляться. Питання в тому, що фахівці самоорганізувалися, по суті ринок психологічних послуг почав надавати послуги тим, хто їх потребує на волонтерських засадах або підключив кошти міжнародних організацій, донорську допомогу, а механізми державного адміністрування залишилися лінійні. Як було зручно спрямовувати гроші лінійно в одну точку, так і залишилося.

Також проблема в тому, що держава традиційно бачить організації. Вона має побачити якийсь реабілітаційний центр, санаторій, але послуги ж надають фахівці. А фахівця ця система не готова поки побачити.

Ми мусимо визнати, що по факту сьогодні основна допомога членам сімей учасників АТО надається саме громадськими організаціями, основну підтримку надають проекти міжнародних організацій, а також донорська допомога благочинників закордоном. Ми зі свого боку бачимо всі можливості, щоб це могло бути імплементовано в державний формат допомоги, а кошти, які спрямовуються із бюджету, могли дійти до цих фахівців і проектів. Ми розуміємо, що для цього має бути проведена певна координаційна робота. Це одне із завдань, які ми на сьогодні бачимо перед собою.

Андрій Куликов: Ми говорили про тих, хто повертається із фронту травмованими і пораненими, але є такі, хто не повертається з фронту. Що робиться для психосоціального супроводу членів сімей загиблих, полонених, зниклих безвісти?

Наталя Зарецька: Це нагальне і болюче питання. В системі органів соціального захисту є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. З 2015 року в цих центрах запроваджено посади психологів. Люди можуть звернутися і фахівці можуть надати допомогу. Але далеко не в усіх центрах соціальних служб ці посади психологів заповнені. В першу чергу, через недостатній рівень заробітної плати.

Сім’ї загиблих, полонених, зниклих безвісти — це категорія людей, які потребують дуже уважної і делікатної допомоги. Якщо вони потребують терапії, її має надавати дуже досвідчений фахівець.

Ірина Славінська: Хочеться поговорити і про національний центр, щоб дати раду з посттравматичними розладами і отримати допомогу для військових та ветеранів в цьому аспекті.

Вадим Свириденко: У нас є плани, під патронатом президента планується відкривати новий центр психологічної допомоги для ветеранів АТО. Зараз це в розробці. Все планується, домовленості як з Міністерством охорони здоров’я є, так і з іншими міністерствами, і це дійсно скоро працюватиме. Зараз підбираємо майданчик, думаємо, як залучати фахівців. Планується, що це буде в Києві, але якщо прийдуть фахівці і скажуть про інші місто, це може бути де завгодно.

Наталя Зарецька: Йдеться про центр, який надаватиме спеціалізовані послуги, приміщення, де безпосередньо надається допомога. Це центр по роботі з наслідками стресових розладів, бойової травми. У нас є підстави сподіватися на плідну співпрацю з провідними американськими європейськими інституціями і маємо підстави сподіватися, що нам вдасться організувати центр на світовому рівні.

 

Де ветерани АТО та їхні родини можуть отримати якісну психосоціальну підтримку та психологічну допомогу?

1) ГО «Побратими» (Київ)
Тел.: (096) 109 19 12, (098) 662 02 28
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/pobratymy.training

2) БО «Серце воїна» (Київ)
Тел.: (099) 161 70 81
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/WoundedWarriorUkraine

3) ЦЕНТР РОЗВИТКУ для ветеранів АТО, волонтерів та родин (Харків)
Гаряча лінія центру: (068) 195 09 30
Керівник центру: Оберніхін Олег Анатолійович. Контакти: (067) 407 35 09
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/groups/1 697 975 520 424 795

4) ГО «Ресурс», проект «Коло побратимів» (Запоріжжя)
Тел.: (099) 654 27 55
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/kolopobratumiv

5) Центр травмотерапії «Повернення» (Київ)
Тел.: (066) 518 00 06, (097) 580 01 93
Ел. пошта: [email protected]

6) ГО «Життя після АТО» і проект «Дружини України» (Київ)
Тел.: (098) 654 66 85, (099) 187 12 00, (093) 035 23 34
Сайт: http://life-after-ato.com.ua
Ел. пошта: life.after.[email protected]ukr.net.
Координатор проекту: Світлана Доманчук
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/groups/733 213 970 166 772

7) Благодійний фонд учасників бойових дій «Єдність побратимів» (Київ)
Тел.: (093) 134 37 85
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/unitysworn

8) Центр соціальної підтримки ветеранів АТО та їх сімей «Поруч» (Краматорськ)
Тел.: (066) 777 89 27
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/poruch1

 

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.