Слухати

Екзистенційна криза переселенців: як подолати?

09 листопада 2016 - 15:12 100
Facebook Twitter Google+
Як адаптуватися до нових умов життя після пережитого стресу та як перестати себе жаліти?

Вже більше двох років минуло з тих пір як 26-річна Юлія переїхала із зони бойових дій на Сході країни до Дніпра. Місто зустріло її привітно. У дівчини тут мешкала подруга, яка й запросила її до себе. Але минув час, а Юлія досі не знайшла собі ані житла, ані роботи:

«Мені вже певною мірою перед Катериною незручно, що довелося її притіснити. Але я досі не можу оговтатися. В мене апатії. Сили ні на що немає. Бувають дні, коли просто сиджу і плюю у стелю. Я майже ні з ким окрім подруги не спілкуюся, нікуди не ходжу, ніде не буваю. Я просто не бачу в цьому сенсу. Закрилася від всього і всіх».

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Юлії довелось покинути все: домівку, улюблену роботу, кохану людину… Сили починати все спочатку вона в собі не відчуває:

«Якщо чесно, майбутнього я не бачу. Думаю, що нічого хорошого вже не буде. Наче доля була — і її не стало… Ось у вас у Дніпрі все нормально. І, чесно кажучи, мені від цього прикро. Люди сміються, ходять по магазинах, як і ходили. А в нас, недалеко звідси, таке пекло…».

Пригнічений стан Юлії затягнувся, і це не дуже добрий сигнал — коментує психолог Максим Реуцький:

«Ті переселенці, які переїхали до нас два роки тому, якщо в них немає суттєвого покращення їх стану — є пригнічений настрій, апатія — мы вже можемо говорити про більш серйозні речі, аніж просто поганий настрій та стрес переїзду, посттравматика».

З-поміж внутрішньо переміщених осіб, котрі приходять на прийом до психолога, можна чітко розрізнити дві категорії — розповідає Максим Реуцький. І методи впливу на них кардинально різні. Таким як Юлія себе дуже шкода. Вони журяться, переймаються через те, чого вже не змінити і не повернути назад. А все через те, що переживають екзистенційну кризу:

«Але, знову ж таки, на горювання потрібний час, а це дуже потужний за наповнюваністю ресурс. Тому-що у той час, поки людина тужить, звісно, не без допомоги спеціаліста, можна оволодіти новими навичками, спробувати чомусь навчитися, віднайти новий сенс у житті. А всі хто різко змінив життя та місце проживання — всі переживають крах сенсів, котрі були до цього».

Інша категорія — продовжує психолог — так звані «агресори». Їх установка така: ми постраждали, отже нам всі винні. Основна ж порада для переселенців обох категорій — максимально інтегруватися до нового середовища в його соціальному, культурному вимірі тощо.

«Розширити коло спілкування, по-друге: здобути додаткову професію або освіту, якщо є можливість і час інтегруватися не лише в форматі роботи та пошука джерела матеріального доходу, але і в плані культури. Просто здорово цікавитися тим, що відбувається навколо, раще вивчати оточення та людей, що поряд із тобою».

А от рецепт успіху від Світлани, яка переїхала до Дніпра з Луганщини влітку 2014 року.

«Відкрити якусь свою справу, розвивати бізнес, стати на ноги, знайти друзів, знайти підтримку. Коли людина знає, що є до кого звернутися, є люди, подібні до тебе — це вже перша допомога, і вона важлива для людей».

Матері двох дітей не було коли сумувати і жаліти себе. Майже відразу після приїзду пішла на роботу, зайнялася громадською діяльністю. А найвижливіше, чому навчилася за ці роки — жити сьогоднішнім днем — розповідає Світлана:

«Я хочу жити тут і зараз, не озиратися на минуле, не думати, чи зможу я поїхати. Ситуація затягується і жити як на гойдалці я не хочу. В мене зараз тут виходить, є різні проекти. Є те, до чого ми прагнемо».

 

Маргарита Кримова з Дніпра для «Громадського радіо»

 

 

 

 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.