Слухати

«Коли сил нема, приходжу на могилку і плачу», — вдова загиблого бійця

08 червня 2016 - 14:00 91
Facebook Twitter Google+
Волинянка Наталія Михальчук втратила  чоловіка на  війні наприкінці літа 2014 року. Він був бійцем 51-ої бригади і певний час вважався зниклим безвісти

На трагедії  її сім`ї намагалися маніпулювати і навіть поширювали інформацію, що  її чоловік живий. Як з цим усім вона впоралась, каже, що лише Богу відомо. Діти, підтримка рідних та волонтерів не  давали їй зламатися.

Жінка пригадує події літа 2014-го року:

«Останній зв’язок з чоловіком був 24 серпня 2014 року. Із пояснень капітана Полянкова мені було відомо, що під час виконання бойового завдання отримав осколкове поранення рук та ніг внаслідок розриву осколкового снаряду, після  чого була йому надана допомога. І залишилося на полі помирати 5 людей. Мій  чоловік стікав кров`ю, чотири людини вижило. Мій чоловік 26.04.2014 року під ранок помер», — переповідає слова капітана Наталія Михальчук.

Про загибель свого чоловіка вона ж дізналася набагато пізніше. І тривалий час він вважався зниклим безвісти, як і багато бійців 51-ої бригади після  Іловайського котла.  В жовтні 2014-го року Наталія отримала лист за підписом начальника військової служби правопорядку Збройних сил України, начальника головного управління генерала-майора Дубляна, в якому йшлося про те, що її чоловік перебуває в руках представників незаконних збройних формувань в Сніжному:

«Також за підписом цього генерала-майора 6 червня 2015 року мені надано листа, де зазначено, що ведуться переговори щодо звільнення мого чоловіка», — пригадує Наталія.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Однак тут чекав на неї підступний задум. Чоловік, який, мовляв, вів перемовини щодо звільнення її чоловіка, виявився шахраєм. Забрав гроші, які вона передала на лікування коханого Віктора  та годував її обіцянками, що його звільнять. Вже пізніше з`ясувалося, що насправді Віктор похований в Дніпропетровську як невідомий герой. Тепер вона звернулася до Президента України та Європейському суду з прав людини, аби добитися справедливості та притягнути до відповідальності посадових осіб, які поширювали таку неперевірену інформацію:

«Зверталася до Європейського суду з прав людини, щоб теж вони мені дали відповідь, що вони взяли під контроль мою справу, оскільки 10 місяців мене обманювали,надавали купу підтверджень, що мій чоловік дійсно живий, що він не може бути мертвий. Я зверталася у місто Володимир-Волинський, у військову  частину, то мене теж там запевняли, що ваш чоловік живий, що ми прочісували морги і  що його ніде немає. Він живий», — розповідає пані Наталія.

Тепер майже весь свій час жінка разом з юристами займається цими правовими питаннями:

«Діток взагалі майже не бачу. Біля них бабуся постійно. Я то ще їжджу з документами . Хочу вияснити це питання. Для мене це  питання на першому місці. Діткам більше уваги приділяє бабуся», — каже Наталія Михальчук.

Вона разом з іншими жінками, які втратили своїх чоловіків на війні, отримувала правову та психологічну підтримку від волонтерів:

«Нас, получається, солдати мого чоловіка записали , то ми три дні відпочивали, спілкувалися там. Я з дітками була. То це все, що можна сказати, що роблять волонтери. Від  держави дуже мало. Якщо сама особисто йдеш, добиваєшся і кланяєшся, то може чуть-чуть і то. А так взагалі нічого», — уже не дивується Наталія і говорить, що тримається заради діток та сподівається на Європейський суд з прав людини:

«Не опускаю руки, бо на сьогоднішній день хочу добитися правди. І скажу чесно, що дуже важко. Бувають такі моменти, що приходжу на могилку і плачу . То вже в мене тоді вкрай важке становище, що я приїжджаю сама і дітей не беру. Діти залишаються окремо . Як триматися? Сама не знаю, як триматися. Бог дає якісь сили. В цій ситуації не знаю, як триматися. Іноді бувають такі емоції, що просто лягаєш і плачеш», -  стиха мовить Наталія і сподівається, що справедливість буде відновлено.

 

Аріна Крапка, «Громадське радіо», Луцьк

 

Оцените этот материал и предложите свою тему для программы

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.