Слухати

Фото: Громадське радіо / Скачати зображення

Піти на фронт і повернутись: правила гідного проводжання, чекання і зустрічі

03 травня 2017 - 19:56 542
Facebook Twitter Google+
Як знизити рівень стресу і тривожності? Практичні рекомендації для членів родин бійців і ветеранів

Гості ефіру — психологиня центру «Повернення» Катерина Проноза та волонтерка ініціативної групи «Долоні дотик», членкиня ГО «Рівновага», учасниця базового тренінгу з бодинаміки для ветеранів Наталка Сонечко. До розмови приєдується доброволець полку «Дніпро — 1» Лариса Родкевич.

Лариса Денисенко: Чому так важливо розуміти, як гідно проводжати, чекати і зустрічати тих, хто пішов на війну?

Наталка Сонечко: Кредо бодинаміки — гідність і взаємозв’язок. Я за те, щоб це було в усьому житті. Важливо вміти відпустити, правильно провести бійця, підтримувати його там і правильно зустріти. Від цього залежать власні комунікації та його екологія, яким він повернеться. Для нас же важливо, якими хлопці повернуться, якими вони будуть далі.

Лариса Денисенко: Людина приймає рішення іти на війну. Наскільки потрібно проговорювати цю тему? Як говорити про це з мамою, татом, чоловіком, дружиною, з дітьми?

Катерина Проноза: Важливо правильно зустрічати, проводжати, тому що це запорука того, про що казала Наталія, це є також запорукою нашої спільної перемоги. Доцільно, щоб людина почувалася повноцінною під час виконання військових дій.

Жодні думки про те, що відбувається вдома, не мають відволікати від виконання прямого професійного обов’язку.

Як правильно реагувати родині? Все залежить від внутрішніх традицій родини. Якщо стосунки у родині відверті, то треба про це інформувати. З початком військових дій у 2014 році було багато хлопців, які не казали, що були у зоні військових дій. Багато родин не знали, де вони знаходяться, чим займаються.

Тетяна Трощинська: Три роки триває війна. Я не пам’ятаю жодного випадку, щоб людина сказала, що вона перед прийняттям цього рішення поговорила про це з рідними. Чому?

Катерина Проноза: Вони не хочуть, щоб хтось їм завадив прийняти це рішення, яке може бути не до кінця сформоване, інтегроване у свідомість бійця. Я пам’ятаю, як у мене була консультація з родиною у нашому центрі. Боєць Іван прийшов з дружиною. Він не міг визначитися, чи хоче повернутися в зону АТО, він збирався іти за власним бажанням. Чим більше дружина казала, щоб він не йшов, тим більше він наполягав, що піде, але внутрішньо я не вбачала в ньому бажання туди повертатися.

Я нещодавно повернулася зі шпиталю на Сході. Зараз армія є контрактною, але у кожного з бійців є своя патріотична ідея. Жоден з них не каже, що вони виключно заробляють гроші. Не можна виконувати свій службовий обов’язок, якщо немає ідейної приналежності до цього.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Лариса Денисенко: Наталко, я бачила, що ви хочете щось додати.

Наталка Сонечко: Я є тією людиною, яка сказала вдома про своє рішення. Намір і рішення у мене виникли одномоментно. Треба було везти допомогу на фронт. Мені було страшно. Я досі не можу повірити, що змогла перебороти той страх і поїхати. Я прийшла до чоловіка і сказала, що мені треба з ним поговорити. Він запитав, чи може не відпустити мене. Я відповіла, що він сам знає. Потім, коли я це аналізувала, я думала ,що десь підсвідомо мені хотілося, щоб він бахнув кулаком по столу і сказав, що я нікуди не поїду. Мабуть, я за це чіплялася. Він цього не сказав, мені довелося їхати.

Поїхавши туди, я зрозуміла, що вороття немає. Я відчувала свою причетність і потрібність. В один з виїздів я поїхала на вихідні і залишилася на 10 місяців. У мене троє дітей. На сьогодні вони вже дорослі — 14, 20, 24. Для них це не було несподівано. У нас до того було питання довіри. Один мій син стояв на блокпостах в Борисполі під час Майдану. З другим сином я стояла на Майдані. Моя мала залишалася в нашій хатинці в лісі, де було повно «тітушок». Коли ми поїхали на Майдан в ніч з 18 на 19, вона надіслала мені СМСку: «Обережно, почався штурм». Тоді їй було 11 років. Мої діти знають, чим я живу.

Тетяна Трощинська: Бійчиня Емма Зінченко розповідала, що її сину було 6 чи 7 років, коли вона казала йому: «Ти залишаєшся за старшого».

 

 

Наталка Сонечко: Дуже важливо враховувати вік дитини. Коли дитина приходить в 4 роки і ставить якісь питання щодо сексу, то відповіді будуть одні. Коли вона приходить в 10 і ставить якісь питання, то відповіді будуть зовсім інші.

Моя подруга-волонтерка поїхала в село на Волині. Її познайомили з хлопчиком, у якого ДЦП. У нього нікого немає на фронті, але вчителька приходить до нього додому, розповідає, що відбувається в країні. Він так цим переймається. Він не може написати бійцям, але він продиктував вчительці листа, поставив відбиток долоньки і сказав, щоб передали хлопцям, що він допомагатиме їм воювати за Україну, коли виросте. У цьому ж селі до неї підійшла дитина, батько якої на фронті. Він питає, чи бачила вона на фронті його батька. Вона сказала, що так. Дитина попросила спитати тата, чому він від них втік на фронт.

Тетяна Трощинська: Звідки це береться? Це власне рішення дитини чи щось від дорослих?

Катерина Проноза: Я думаю, що у 8 років у дитини власного рішення могло не бути. Відбувається відображення того, що вона чула від дорослих.

Дуже важливо, якщо дитина пишається тим, що на неї покладають обов’язки. Інша справа, коли дитина починає почуватися не так, як має почуватися дитина, коли на неї покладають обов’язки дорослих.

Тетяна Трощинська: Важливим моментом залишається родина вдома. Вона в тривозі. Як гідно і правильно чекати? Що хочуть відчувати там бійці та бійчині?

Катерина Проноза: Я розповім те, що мені розповідають:

  1. Бійці не люблять, коли звучать питання побутового характеру, які не мають суттєвого значення. Дуже не люблять тривожних і метушливих. Якщо не відповідає телефон, то це не означає, що все пропало. Треба просто зачекати. Не треба демонструвати власний неспокій, бо він буде тільки відволікати від виконання службових обов’язків.
  2. Не нівелювати його досвід, професійні якості. Кожна людина, яка воює, є професіоналом своєї справи.

Наталка Сонечко: Я пам’ятаю, як мене дратувало, коли мені телефонували з дому. У мене тут інші люди. Для мене важливо прислухатися, де летить. А вони телефонують і кажуть, що у собак корм закінчився.

Кілька моїх друзів на війні. Я зранку і ввечері збираю плюсики. Коли хтось не виходить на зв’язок, я починаю нервуватися. Але я була там. Для мене важливо дотримувати кордонів. Сьогодні я говорила зі своїм другом. Він розповідав, як його чекала дружина. Вони домовилися повирішувати питання щодо бізнесу під час відпустки. Єдине, про що вони говорили по телефону, — про дітей.

Коли поважаєш чужі кордони, не влізаєш в людину, це дуже класно.

Тетяна Трощинська: У нас на прямому зв’язку доброволець полку «Дніпро — 1» Лариса Родкевич. Що було важливо для вас, для вашого чоловіка? Що дратувало? Що надихало?

Лариса Родкевич: Я зрозуміла, що для мене важче очікувати, ніж перебувати у зоні бойових дій. Саме психологічно. Перший мій досвід, коли чоловік поїхав на фронт, а я залишилася на місці постійної дислокації, було дуже сумно, я проводжала його, дала чоловіку хрестик з собою, який буде його зберігати. Потім прийшли вечори, коли нікого немає. Я розуміла, що можу збожеволіти. Я зрозуміла, що найкраще очікування — це дія. Я взяла обов’язки старшини казарми, допомагала у штабі. Я була у такому стані, що відчуття страху не було.

У самому процесі очікування є велика кількість енергії. Якщо я цю енергію не використаю, то вона мене почне знищувати. Я почала її використовувати. Я працювала, ходила у шпиталь, малювала щось робила руками.

Де отримати допомогу

Чоловікам важливо, щоб вони залишалися у спокійному стані, щоб цивільні проблеми їх не хвилювали. Коли я спілкувалася, у нас була домовленість, що він виходить на спілкування у певні години. Ми зідзвонювалися, я спокійно розповідала йому гарні речі. Я відчувала, що його це заспокоює.

Коли я поїхала, а чоловік повернувся, було інше. Коли я повернулася, він казав, що страшенно хвилювався за мене. Він казав, що було бажання поїхати за мною, щоб захистити мене. Коли сталося, що ми одночасно були на фронті, але на різних ділянках, то він казав, що має виконувати бойові завдання, а його мозок перебуває там, де я.

Я зрозуміла, що з мого боку це була помилка їхати туди, коли він теж там знаходиться.

У мене є подруги, які очікували своїх чоловіків і казали, що нічого не можуть робити, дивляться новини, читають Фейсбук. На мій погляд, це найбільша помилка з боку людини, яка очікує. Цей негатив вводить людину в стан страху.

Катерина Проноза: Було сказано, що іноді дружина не може щось робити. Іноді це може бути така реакція на стрес. Відсутність одного з членів родини накладає відбиток на психіку людини. Іноді дзвінки в АТО можуть мати конструктивний характер. Якщо не навантажувати людину, боєць таким чином може отримувати свою порцію заземлення.

Тетяна Трощинська: Пропонуємо послухати матеріал нашої кореспондентки Марії Зав’ялової.

Лариса Денисенко: Як гідно зустрічати бійців? Що казати? Що не можна говорити?

Наталка Сонечко: В індіанських племенах, коли воїни йшли воювати, їх відспівували як померлих, бо всі, хто туди йде, повертаються іншими. Ті люди, які залишаються тут, теж стають іншими. Важливо сказати один одному: «Привіт! Давай знайомитися заново».

Коли військо верталося, його не пускали в плем’я. Воно жило за плем’ям, яке приносило їжу, одяг. Шаман виганяв дух війни. Тих, у кого виходило розлучилися з духом війни, повертали до плем’я і називали людьми мудрості.

03_travnya.jpg

Як спілкуватися з ветераном? //
Як спілкуватися з ветераном?

Повний варіант розмови слухайте в доданому звуковому файлі.

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.