Слухати

Погані звістки з дому можуть призвести до трагічних наслідків на передовій, — бійці АТО

03 травня 2017 - 14:34 522
Facebook Twitter Google+
Єдине, що досі повністю лишається на плечах цивільних у тилу — це очікування, підтримка, тепла зустріч та проводи тих, хто служить на Сході України

Морський піхотинець на позивний «Кок» служить у зоні АТО з 2014 року. Після демобілізації знов підписав контракт зі Збройними силами, і зараз воює під Маріуполем. Каже, що ставлення людей до військових на початку війни та зараз дуже відрізняється.

Кок: «У 2014 році набагато краще зустрічали. Якось було більше патріотизму в людей, а зараз може люди вже звикли, звертають менше уваги. Військовий так військовий. Був у зоні АТО значить був. А як нас проводжали у 2104 році — ми ешелоном їхали і нас проводжали цілою областю. З оркестром рідні, друзі, дуже гарно було. Чи коли зустрічали з ротації у 14, ми ввечері їхали, пам’ятаю, так само з оркестром рідні та близькі, діти зустрічали, дуже тепло приймали».

«Кок» каже, що хотів би, аби й зараз люди так само зустрічали бійців, адже війна продовжуються, і військові продовжують ризикувати життям. За його словами, відчувати підтримку та визнання людей на «великій землі», дуже важливо.

«Кок» сам не розповідає рідним про проблеми та складнощі на фронті. Він також радить близьким військових не жалітися бійцю на те, на що він не зможе вплинути з місця служби, адже він намагатиметься поїхати додому.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Кок: «В залежності від проблем. Якщо якісь побутові дрібні проблеми, які можна вирішити телефоном, то про таке можна говорити. Якщо проблеми більш суттєві, командування зараз може дати відпустку на 5-6 днів, можемо поїхати і вирішити».

Ветеран зі 128-ї бригади Сергій Мамзин, який служив на Луганщині та Донеччині у 2015-2016 роках, розповідає, що паніці у тилу не місце у телефонних розмовах з бійцями на передовій.

Сергій Мамзин: «Коли дзвонять з дому і розповідають, що мовляв, у вас там стріляють, кажуть, що взагалі жах, а в тебе другий день абсолютна тиша, то це трохи напружує. Особливо, коли такі дзвінки регулярні. Розуміємо, що всі хвилюються, але інформація, яка не відповідає дійсності, з’являється дуже часто».

Читайте також: Піти на фронт і повернутись: правила гідного проводжання, чекання і зустрічі

Другою великою проблемою є дзвінки з неприємностями, які військові на фронті не можуть вирішити одразу.

Сергій Мамзин: «Коли дзвонять з дому та починають „вантажити“ домашніми проблемами: грошей не вистачає або тарифи високі — це реально тисне та виводить з себе. Адже, коли людина знаходиться на „передку“, вона реально нічим не може зарадити. Навіть якщо в нього є гроші на картці, то в окопі немає банкомату, і до найближчого може бути кілометрів 30, і так просто туди з передовій потрапити неможливо. Тобто коли починають завалювати проблемами людину, яка виходить на пост, який щохвилини можуть обстріляти, це якось неправильно по відношенню до бійця, краще взагалі не телефонувати».

За словами Сергія, реакція бійця на такі розповіді може бути дуже різною.

Сергій Мамзин: «Від того, що він залишить позицію та просто поїде, а потім його посадять за дезертирство, або він застрелиться… Різні бувають ситуації, найчастіше, що буває — він може просто напитися. А це вплине на все інше. Людина напилася — не вийшла на пост, інший за нього стоїть на дві години більше. Відповідно він не виспиться».

Де отримати допомогу

Я і сама не раз була свідком того, як у найгарячіші періоди україно-російської війни бійці реагували на погані новини з дому. Одного молодого бійця на Луганщині ледве вдалося врятувати після того, як він через сварку з дівчиною телефоном кинув собі під ноги бойову гранату. Лікарям довелося працювати усю ніч замість сну, а рано вранці для евакуації прибув гелікоптер, то ж деякі звістки дорого коштують не лише тій людині, якій призначалися.

Однак, як каже Сергій Мамзин, на гарну зустріч чекають всі.

Сергій Мамзин: «Якщо бригада або батальйон повертається у місце постійної дислокації з зони АТО, звичайно приємно, коли зустрічають родичі, або потяг приїжджає… це дуже надихає.. Демонструє, що все було не просто так».

Аби все було не марно — це думка, яка збігається майже у всіх тих, хто пройшов крізь бойові дії. Уважне стримане очікування рідних та тепла зустріч близьких може допомогти бійцю повернутися до мирної землі з почуттям сенсу того, що відбулося з ним на війні. Не забути, а продовжити життя з новим, важливим досвідом.

Марія Зав’ялова, Київ, «Громадське радіо»

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.