Слухати

У вашої сім’ї немає традицій — створіть їх. Рекомендації психолога

04 січня 2017 - 19:40
Facebook Twitter Google+
Говоримо про силу роду і сімейних традицій у черговому випуску програми «Точки опори»
У вашої сім’ї немає традицій — створіть їх. Рекомендації психолога / Програми на Громадському радіо

У студії «Громадського радіо» Ірина Іщенко, кандидатка психологічних наук, системна сімейна психологиня, психотерапевтка, членкиня правління Української асоціації системних розстановок та Тетяна Пошивайло — етномистецтвознавиця, заступниця директора Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара».

Сергій Стуканов: У традиційному суспільстві родина велика, у селах може бути до кількох десятків людей. Коли відбувається індустріалізація, життя пересувається з сіл у міста, і ми маємо поняття нуклеарної родини — мама, тато і діти, дідусі і бабусі вже часто живуть окремо. Що означає сила роду?

Ірина Іщенко: Мы непосредственно работаем с тем, чтобы восстанавливать русло родовой системы и дать человеку точку опоры. Чтобы он ощущал себя включенным, чувствовал наполненным, полноценным.

Наталя Соколенко: Який тут зв’язок між родиною, бабусями, дідусями, тітками, дядьками, які теж входять до цієї системи — як вони можуть наповнити людину тією силою, про яку ви говорите?

Ірина Іщенко: Есть несколько понятий семьи — нуклеарное, род, есть более глубокая включенность в народность, этнос. Все это живые организмы. Мы часто забываем, что наше тело было подарено нам родителями, оно состоит буквально из пазлов клеток наших предков, в нашем теле течет их кровь, в наших клетках их ДНК, в этом ДНК заархивирован их опыт.

Мы забываем о том, что мы биосущество, мы «биоробот», по большому счету, у которого есть «программное обеспечение». Оно детерминировано, обозначено тем, к чему мы принадлежим, и тем опытом, который был до нас. Соответственно, все наши сегодняшние системы ценностей, какие-то вкусы, поведение во много определяется тем, что было до нас. Иногда мы этого даже не подозреваем.

Эта включенность в единый организм дает не просто самоидентификацию, но и ту силу, о которой мы говорим.

Наталя Соколенко: Згадався вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…». Предки, які вже відійшли, теж впливають на нас, яким чином?

Тетяна Пошивайло: Звичайно. Пані Ірина взяла фізичну сторону поняття людини, а у нас ще є велика духовна пам’ять, яка вироблялася тисячоліттями. Мова, традиції, звичаї, обряди — те, що, по суті, єднає родину в народність і народ. Саме це поєднання лінії наших предків, нас сущих і тих, хто ще не прийшли, в єдине, нероздільне, про яке і писав Шевченко, закладено у наших традиціях, звичаях.

Немає жодного свята, де ми б не згадували предків. Зараз ми підходимо до Різдва, до Святвечора. Святвечір — це священне дійство, коли ми чекаємо приходу наших предків. Небо у цей час відкрите. Коли ми сідаємо за стіл, то перше — молитва. Ми призиваємо всіх, хто зараз у високості.

Наталя Соколенко: Чому відбувається оце звернення до людей, яких уже немає?

Тетяна Пошивайло: Сучасною мовою ми це назвемо егрегор. Егрегор, який вироблений віками, це така сутність, яка підтримує той самий рід, сім’ю, родину. Якщо він великий і він працює, тобто весь час іде поповнення цією енергією, щороку, щомиті, ми не забуваємо цей зв’язок — тому рід і сильний.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Сергій Стуканов: З Середньовіччя ми знаємо таке поняття як шляхетство чи благородство. В ті часи дуже важило, з якого роду ти походиш, твої предки були люди шляхетні чи бандити, не можна було від цього просто так відмовитись. Яким чином, на ваш погляд, ті, хто йшли перед нами, впливають на нашу особистість, це генетичний чи культурницький вплив?

Ірина Іщенко: Дето в том, что в прошлом веке ученый-биохимик Шелдрейк Руперт открыл так называемое морфогенетическое поле. Это общее информационное поле, которое покрывает и делает целостным любую живую систему. И это поле есть отдельно у человека, семьи, рода. Это абсолютно научно доказанный факт, что кроме каких-то вещей, которые мы не можем попробовать, сегодня наука уже может. Именно принадлежность к этому общему информационному полю часто и определяет наши качества, поведение, дает нам те или иные свойства.

Сергій Стуканов: Життя наших предків може включати і позитивні, і негативні сторони. Як нам вибирати хороше і яким чином уникати того поганого, що у якийсь спосіб на нас впливає?

Ірина Іщенко: Свободными нас делает уважение к судьбам наших предков. Все, что мы пытаемся исключить, спрятать, отодвинуть овладевает нами. Есть даже такое выражение «все, что мы отрицаем — овладевает нами, все, что мы принимаем — делает нас свободными». Мы должны с глубоким почтением и уважением относиться к судьбам предков. И тогда мы будем свободны выбирать то, что будет нас наполнять.

Тетяна Пошивайло: Ми повинні все-таки і прощати предкам. Це теж закладено і у традиції, і у церковній традиції. Зрозуміти, що той предок йшов невірним шляхом або наступав на ті самі граблі — це вже перший крок до перемоги. І коли ти зрозумів це, то можеш виправляти. Я думаю, що таким чином — усвідомлення і рух вперед.

Наталя Соколенко: А що робити, коли це родичі не колись у минулому, а зараз. Коли війна іде і, наприклад, батьки і діти опиняються по різні сторони лінії розмежування?

Тетяна Пошивайло: Це дуже складна ситуація, в яку потрапив наш народ. Ми повинні розуміти, що це не від світла. Треба пояснювати. Тут складно говорити щодо ситуації батько-син, бо кожна душа індивідуальна і має право вибору. Ми кожну хвилину вирішуємо, яким шляхом йти. Сьогоднішня передача — це також пояснення, звернення до душі.

Ірина Іщенко: Важно помнить, что, когда внутри семьи ругаются или вообще не общаются, происходят те же процессы, что и при аутоиммунных заболеваниях. Когда собственный иммунитет начинает воспринимать свои клетки как чужеродные, и убивает их — это убивает организм.

Мы не можем перестать любить только из-за того, что у нашей мамы, ребенка просто другой взгляд

Наши предки подарили нам чудесный инструмент — это молитва. Молитва может быть и когда идем в церковь, она может быть и безмолвной, когда просто в своем сердце желаем добра тому, кого любим. Мы можем не одобрять, не принимать, но если это любовь, то мы не можем перестать любить только из-за того, что у нашей мамы, ребенка просто другой взгляд.

Сергій Стуканов: Чому важливо плекати повагу, яким чином це відбивається на ставленні вже до своєї родини, своїх дітей?

Тетяна Пошивайло: В нашій, українській традиції є пошанування батьків, ще до сьогодні ми зустрічаємо звертання на ви — це така своєрідна межа, яку ти все ж не міг переступити. Все звичаєве право, яке вироблялося віками, було влаштоване таким чином, що виховання йшло з самого малечку.

Мама мені розповідала (у них було 8 дітей), що коли родина сідала до обіду, то була одна миска, з якої їли всі — першу ложку брав батько. Якщо не дочекались батька, то могли ложкою отримати по лобі. Отаке народне виховання — просте, але впливове. Віками були пропрацьовані стосунки батьків і дітей.

Наталя Соколенко: Розкажіть реальну історію, коли до вас приходили з проблемою непорозуміння. Який перший крок ви порадили?

На нас влияют семь поколений наших предков

Ірина Іщенко: У нас таких историй сотни, если не тысячи. Мы видим, что все проблемы в жизни из-за отсутствия связи с этой родовой системой. Мы часто забываем, что у родителей своя судьба, что у них тоже в детстве было не все, что было еще тяжелее. Если бы отношения с родителями определялись только этими двумя поколениями — дети и родители, то было бы проще, но на нас влияют семь поколений наших предков.

Сергій Стуканов: Трапляється, що наші пращури були людьми, які пішли неправильною дорогою, скоїли щось недобре, і рід намагається їх стерти, забути. Якщо когось з родичів намагаються вилучити з роду, з пам’яті, як це позначається на нас?

Тетяна Пошивайло: Вимолюється рід. Є цілі служби, і у церкві є парастаси, коли йде молитва. Звичайно, коли ти подаєш за когось, це спрацьовує. Але головне — твоє внутрішнє відчуття. Це добре, коли людина знає, який гріх є, а часто і не знає. Тому просто треба звертатись до Бога, щоб пройшло перепалювання цього гріха.

Ірина Іщенко: Мы называем таких предков исключенными. Мы исключаем их, потому что стыдимся, боимся, потому что их судьба могла быть настолько тяжелой, что нам просто страшно вспоминать. Хотя есть естественные вещи, когда мы ничего не знаем о их судьбе, за ними никто не поплакал, потому что не знал умер человек или нет, потом они просто забываются. И они остаются исключенными. В нашей работе мы видим, что если есть такое исключение, то родовая система полностью или частично свяжет вновь прибывшего человека из следующих поколений с этим человеком, он будет допроживать его судьбу.

Наталя Соколенко: Що робити у такій ситуації?

У нас нет ни морального, ни этического права оценивать тех, кто был до нас

Ірина Іщенко: Молитва, признание, уважение и согласие с их судьбой. И согласие с тем, что у нас нет ни морального, ни этического права оценивать тех, кто был до нас. Они подарили нам жизнь, они априори проложили нам этот жизненный ландшафт.

Сергій Стуканов: Чи доцільно, на ваш погляд, цікавитися, хто передував коханій людині, щоб знати, з ким ти пов’язуєш життя?

Тетяна Пошивайло: Думаю, що потрібно. Це було і у народній традиції, завжди знали, куди ти йдеш. Хіба це таке велике кохання, але все-таки дізнаватись треба.

Ірина Іщенко: Выбор нашего партнера менее случаен, чем мы думаем. Мы неосознанно притягиваем в свою жизнь человека, у которого очень похожая судьба с нашими предками 4-5 колена, которых мы забыли. Сегодня возвращается традиция восстановления родового дерева. Есть много сайтов, где люди могут поднять архивы, узнать откуда они.

Сергій Стуканов: Послухаємо сюжет нашої кореспондентки Ірина Яблонської. Вона розповідає про традиції у родині одного з демобілізованих бійців, а також дізнається у психолога, як це допомагає владнати труднощі у родинному житті.

Наталя Соколенко: Що таке родинні традиції, які вони? Може десь їх і немає? Чи можна створити їх штучно, чи вони піднімаються з глибини віків?

Тетяна Пошивайло: Якщо ми говоримо про народну традицію, то вона дійсно підіймається з глибини віків. Якщо говорити про традиції на Різдво чи Великдень, то це було завжди. Наша генетична пам’ять — це такий механізм, який ніде не дівається. От дивіться — традиція вишитих сорочок — ми довго їх і не носили, а раптом такий спалах, скільки люди чекали на це. А що таке вишивка — це закодована нашими предками програма, яку кожен рід витворював, вишивав, це не просто так.

Ірина Іщенко: Абсолютно верно. Если мы говорим о народной традиции, то это что-то массовое, что делают практически в каждой семье. Но есть много традиций, которые культивируются внутри семьи. Человек вообще склонен к ритуальным действиям. Это, например, когда двое встречаются, а потом отмечают день своего знакомства. Или один раз пришли друзья, второй, приготовили пиццу, поиграли в покер — это уже тоже может стать традицией.

Что касается семейной традиции, то она крепка, если есть несколько поколений — родители и дети, хорошо, если еще бабушки, дедушки, крестные. Ребенок может увидеть, что родитель — тот же ребенок. Это полезно видеть, как бабушка и дедушка ругают папу, а он это признает. Когда есть такие традиции собираться по какому-то поводу — шашлыки, дача, огород, то дети могут наблюдать, что такое целая семья, взаимоподдержка.

Сергій Стуканов: У сюжеті розповідали про традицію друкувати і вклеювати фото в альбом. Якими ще можуть бути локальні традиції, які єднають батьків і дітей?

Ірина Іщенко: Мы познакомились с мужем 9.09 в 19:00 и так далее. Для нас эта цифра 9 стала таким ядром, вокруг которого мы организовали целую череду традиций. Из сюжета я улыбнулась традиции лепить пельмени вместе. Жизнь состоит из таких мелочей, когда мы что-то такое делаем. Крепкая семья богата на то, что она делает вместе.

То, что делает семью семьей — это как раз и есть наши ежедневные действия

То, что делает семью семьей — это как раз и есть наши ежедневные действия — целовать мужа на прощание, когда он идет на работу, регулярно спрашивать у ребенка, что удалось, а что нет. Важно, чтобы люди понимали ценность этого.

Тетяна Пошивайло: У нас в музеї якраз була така традиція — готувати разом їжу на фронт. Тисячі вареників, пиріжків. Думали, може це і непотрібно, але потім ті, хто везли, розповідали, наскільки це домашнє тепло, вкладене у їжу, дає силу, енергію, надію, що буде перемога. А ще з нових традицій — колись на Майдан започаткували ходу з зірками, а зараз у музеї ми зробили багато зірок і всі бажаючи приходять їх розписувати. 7 січня буде хода з цими зорями.

Коли приходять колядники — це приходять предки і запитують, чи ми правильно живемо у цьому світі, чи правильно ведемо господарство. Засівають зерном із побажаннями врожаю і щастя. Засівати може тільки хлопчинка або чоловік у дуже позитивних настроях. І колядників, засівальників треба щедро обдаровувати — це як доля зайшла до вас.

Наталя Соколенко: Чому тільки чоловік може засівати?

Тетяна Пошивайло: Тому що на фізичному плані засіває чоловік, а жінка духовно запліднює чоловіка. Тому у багатьох аспектах чоловік такий, яка у нього жінка.

Ірина Іщенко: Во время этих определенных действий мы сотворцы чего-то. Кроме самого времени, которое мы проводим вместе, мы пребываем в предвкушении этого. Человек, в принципе, склонен к позитиву, добру, любви. Как цветочек тянется к свету, так и мы тянемся в небо. Если мы привыкли дарить подарки в честь каких-то, даже не общих, а наших конкретных дат, то это уже целое таинство — как мы выбираем, покупаем, прячем, предвкушаем, что будет чувствовать человек.

Сергій Стуканов: Сімейні традиції треба спеціально створювати чи вони природно виникають, а наше завдання їх культивувати і підтримувати? Бо традиція — це те, що відбувається регулярно, з певною періодичністю, не може бути вряди-годи, хаотично?

Чем больше традиций, тем крепче будет связь

Ірина Іщенко: Верно, и это задача женщины. И чем больше традиций, тем крепче будет связь.

Сергій Стуканов: Чому не чоловіка?

Ірина Іщенко: Мужчина более векторный, он направлен на движение. Если женщина ему поставит определенные правила, что нужно сделать, он сделает. Внутренний очаг, атмосфера внутри системы, семьи — это все же больше женщина.

Наталя Соколенко: Чи зустрічали ви у своїй практиці людей з поганими сімейними традиціями? Чи таких не буває?

Ірина Іщенко: Все, что травмирует и причиняет боль — это, конечно, плохая традиция. Может быть плохая традиция, что на дни рождения в семье не поздравляют, не принято. Пока был маленький, то воспринимал нормально, а потом, когда видишь, что ты чего-то лишен, это начинает вызывать подозрения — любят ли тебя, важен ли ты, ценен ли. Традиция — это обмен чем-то позитивным. И когда этого нету, мы можем говорить, что это негативная традиция.

Тетяна Пошивайло: У нас традиційно не було днів народження. Люди лише приблизно знали, біля якого святого народились. Навіть кажуть, що люди довго жили, бо не знали, скільки їм років.

Ірина Іщенко: У нас не принято хвалить, чтобы не зазнался, поощрять, чтобы не расслаблялись. И это критерий — приносит ли нам это добро или нет.

Сергій Стуканов: Наша традиційна рубрика — поради психолога.

tochy_opory_04.01.17.1.png

Родинні традиції. Точки опори // Громадське Радіо
Родинні традиції. Точки опори
Авторські права: 
Громадське Радіо

Наталя Соколенко: Як користуватись тим ресурсом, який дає нам рід?

Тетяна Пошивайло: Я думаю, що треба творити добро, у різних аспектах — у родині, просто ближньому. Якщо бачиш, що комусь важко — підійди, допоможи, воно повернеться сторицею. Навіть Довженко казав «поспішай творити добро, життя коротке».

Ірина Іщенко: В недрах нашей планеты есть очень много ресурсов для ее жизни. Так и в недрах нашего рода. Если у нас есть правильное отношение к этому, тогда это всегда в нашем доступе.

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.