Слухати

Українське волонтерство: або в цьому постійно живеш, або волонтером себе не називаєш, — Вікторія Воронович

25 лютого 2017 - 16:24 1003
Facebook Twitter Google+
Яке воно, українське волонтерство, і чому важливо знати межу своїх можливостей?

У гостях у «Громадського радіо» керівниця громадської організації «Міжнародний альянс братської допомоги» Вікторія Воронович.

Катерина Кадер: Три роки війни буде цього року. Які зміни в українсьому суспільстві ви помітили? Чи готові українці допомагати і чи відчувається це на сході України?

Вікторія Воронович: Волонтери займаються забезпеченням армії. Ми три роки підряд з тижня в тиждень їздимо на передову і забезпечуємо армію потребами. Перекриваєм те, що, на жаль, не виконує держава. Хтось зайнявся дітьми-сиротами. Тобто чітко визначилися ніші волонтерства. Воно вже розбилося і стало не таким хаотичним, як було спочатку.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Катерина Кадер: З появою волонтерства у вашому житті як вам вдавалося розділяти сім’ю і роботу?

Вікторія Воронович: Українське волонтерство зовсім інше. Ти або в цьому постійно живеш, або волонтером себе не називаєш. Я більше громадський діяч, ніж волонтер. Якоюсь мірою я солдат армії, просто без належних на те документів. Я маю можливість займатися волонтерством. Мені не треба думати, як прогодувати сім’ю, цим займається чоловік. Він повністю мене підтримує. Багато хто не має такої можливості і їм доводиться розриватися між фронтом та пошуком роботи.

Катерина Кадер: Я би хотіла поговорити про вигорання у волонтерській діяльності. Скільки людей з вашого оточення з початку Майдану, військової агресії перегоріли, відійшли від волонтерства?

Вікторія Воронович: Не всі залишились. Це пов’язано з недовірою до держави, з нечесністю, яка відбувається в судових органах. Це всі бачать, розуміють, сигналізують і багато, хто відступає. Також є стомленість. На останні ваші ефіри я приходила зі своїм напарником, з яким ми відкрили організацію. На жаль, він також не витримав і закінчив життя самогубством. Це для мене дуже важка тема. Просто вигорів і не витримав. Коли в країні відбувається щось надзвичайне, люди мобілізуються. Навіть ті, хто вигоріли, зневірилися і не вірять в державу, допомагають.

Катерина Кадер: Але у нас люди, мабуть, звикли до того, що у нас держава окремо, а люди окремо?

Вікторія Воронович: Так, у нас держава в державі. Це існує і це є. Ми не покладаємось на державу. Ми — волонтери, не чекаємо від держави нічого, а просто самі встаємо і робимо. Живемо по принципу: якщо не ми, то хто?

Де отримати допомогуКатерина Кадер: Чому відбувається вигорання? Чому у нас є потреба про це говорити?

Вікторія Воронович: Це зневірення. Волонтерство — це хвиля, яка має підтримувати у важкий момент, поки не стабілізується ситуація. В Україні вже третій рік війна, нічого не змінюється. Ця хвиля не може постійно підтримувати. На фронті і хлопці, і волонтери бачать, як йдуть вантажі на схід, торгівлю з «ЛДНР», контрабанду. Хлопці знають все: хто везе, хто кришує. Самі нічого не можуть зробити, скаржаться волонтерам. Ця нечесність, ця неправда, коли всі залишають свої родини і їдуть під обстріли, останнє з хати виносять, а нічого не змінюється. Держава живе так, наче війни у нас немає. Не всі можуть це витримати і не всі готові з цим миритися.

Катерина Кадер: А що тримає вас?

Вікторія Воронович: Я вірю в перемогу. Я розумію, що хлопці, які зараз на сході, ні в чому не винні. Вони так само мають дітей, родини, плани і хочуть жити. Я вважаю, що ми просто не маємо права руки опускати. Ми допомагаємо не державі, а хлопцям, ми їх там підтримуємо. Вони стоять за нас, ми за них. Мене це тримає. Я чітко усвідомлюю, що держава не виконує свої обов’язки. Якщо би вона могла, ми би не їздили. Але якщо ми будемо це чекати, то скоро до перемоги не дійдемо.

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.