Слухати

Ветеранам на держслужбі доводиться битись так само, як на фронті?

10 червня 2017 - 19:30 118
Facebook Twitter Google+
Чи варто запрошувати ветерана стати мером? І чи всі фронтові герої героїчно б'ються в парламенті?

Про це поговоримо з самими ветеранами в рамках програми «Година ветерана», що виходить в спеціальному проекті соціально-психологічної підтримки «Точки опори».

В нашій студії Андрій Ільченко, наш експертний гість, ветеран з позивним «Ведмідь», з 169-ї ротно-тактичної групи, інструктор, та Владислав Рагімов, ветеран, головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

Андрій Ільченко: Представляю вам Влада Рагімова, который закончил курсы «За ВДВ», работает в госструктуре. Кем ты был до войны?

Владислав Рагімов: До війни я працював в торгівлі, також працював помічником юриста. Потім відбулась п’ята хвиля мобілізації, і я потрапив на війну. Служив в 54-ій окремій механізованій бригаді, в дуже цікавому підрозділі. Коли повернувся з війни, закінчив курси «За ВДВ».

Андрій Куликов: А що означає — «За ВДВ»?

Владислав Рагімов: За ветеранів до влади.

Андрій Ільченко: То есть эта платформа, которая готовит ветеранов и потом они устраиваются на госслужбу?

Владислав Рагімов: Так, проходять конкурс та працюють, якщо пройшли. Відбирають переважно тих, в кого є вища освіта, тому що без вищої освіти на державну службу потрапити немає можливості.

Андрій Куликов: Вам запропонували кілька міць роботи?

Владислав Рагімов: Ні, ніхто нічого не пропонував. В нас є сайт Національного агентства з питань державної служби, там висвітлюються всі оголошення про проведення конкурсів по всій Україні.

Ірина Славінська: Чого вас навчили в цьому проекті? І чи було власне навчання?

Владислав Рагімов: Так, ми проходили багато різних тем: право, протидія корупції, Конституція тощо. Ми навчались з жовтня по лютий.

Андрій Ільченко: Выдают ли какой-то диплом по окончании курсов?

Владислав Рагімов: Є сертифікат.

Андрій Ільченко: Сколько было людей в группе?

Владислав Рагімов: Може чоловік 40-60, потім частина хлопців поїхала на військові збори, і нас трохи зменшилося.

Ми прийшли в колектив з різних бригад, різних професій, але було те загальне, що нас об’єднувало — ми хотіли щось змінювати

Андрій Куликов: Були і жінки, і чоловіки?

Владислав Рагімов: Так.

Андрій Куликов: Тепер ви головний спеціаліст з питань запобігання корупції в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій. А чому головний? Це тому що ви ветеран війни чи тому що у вас є спеціальні знання?

Владислав Рагімов: Ні, не тому, що я ветеран, так називається рівень посади.

Андрій Ільченко: То есть удостоверение участника боевых действий на это не повлияло?

Владислав Рагімов: Ні, і на конкурсі це не було ніяким плюсом.

Ірина Славінська: Існує такий стереотип, що от приїдуть ветерани з фронту, і вони вам всім покажуть, як потрібно працювати.

Андрій Ільченко: А что они делали, когда ветераны были на фронте? Почему нужно кого-то ждать? У кого-то что руки поломаны? Перед вами человек, который до войны работал в торговле и юристом, теперь занимает неплохую должность в неплохом министерстве. Влад, какая у тебя зарплата?

Владислав Рагімов: Посадовий оклад — 5000 гривень.

Ірина Славінська: Але цей стереотип радше апелює до якоїсь етики, тобто ці люди довели якусь звитяжність на фронті, а тепер готові воювати в мирному світі на якихось посадах. Ви з цим згодні?

Андрій Куликов: Недарма ж з’явилась ця платформа — «За ВДВ».

Андрій Ільченко: Да, и когда Влад сказал, какая у него зарплата, я хотел сказать, что здесь дело не в деньгах, а в том, что ветераны что-то делают, несмотря на то, что такие маленькие зарплаты.

Потихонечку ветераны пробираются в госслужбу, как потихонечку отвоевывают землю на востоке

Ірина Славінська: Ветерані гарантовано добрі держслужбовці?

Владислав Рагімов: Ті, що пройшли конкурс, думаю, так. Тому що, коли ти проходиш конкурс, починаєш працювати після роботи в приватному секторі — державна служба набагато важча. Це певна бюрократія, якої потрібно дотримуватися, і цьому треба навчитися. З першого дня ніхто не ставав хорошим держслужбовцем, цього потрібно навчитися.

Андрій Куликов: Хто вас підтримував, коли ви навчалися?

Владислав Рагімов: Найбільше — родина та побратими. Ми прийшли в колектив з різних бригад, різних професій, але було те загальне, що нас об’єднувало — ми хотіли щось змінювати. Не радити і критикувати, а робити щось самим. І хлопці, бачу, потихеньку проходять, тримаю за них кулаки.

Де отримати допомогу

Андрій Куликов: Настав час спитати, що кажуть про проект «За ВДВ» інші ветерани. На цю тему матеріал нашої колеги Катерини Кадер.

Ірина Славінська: Наскільки успішно працюють ветерани на державній службі? Кого ви впізнали зі знайомих в нашому сюжеті?

Владислав Рагімов: Я впізнав двох побратимів — пана Валерія і пана Андрія, це хороші хлопці, я бажаю їм вдачі.

Ірина Славінська: Андрій за кадром згадував свій досвід роботи на держслужбі. Ностальгії немає?

Андрій Ільченко: Нет.

Андрій Куликов: Ця держслужба була до чи після перебування на фронті?

Андрій Ільченко: До, я работал в одном из подразделений Государственной миграционной службы.

Андрій Куликов: Як ви дізналися про можливість навчатися на курсах?

Владислав Рагімов: В Інтернеті побачив, потім в районній спілці ще було обговорення, і побратими говорили, якщо хтось хоче щось робити для держави і змінювати її в кращу сторону, візьміть участь в навчанні.

Готові не давати хабарі і не брати їх, вони починають із себе, це самий головний крок

З нами на прямому телефонному зв’язку ветеран і координатор інформаційного напрямку роботи Центру соціальної підтримки ветеранів АТО та їх сімей «Поруч», керівник відокремленого підрозділу ГО «Союз ветеранів АТО Донбасу», редактор щотижневика «Вісті Донбасу» Роман Балабойко.

Андрій Куликов: Пане Романе, наскільки ветерани охоче відгукуються на цей заклик: «ветеранів — до влади, владу — ветеранам»?

Роман Балабойко: Ми займаємось адаптацією ветеранів до мирного життя і адаптацією їх сімей, тому що родичі теж потребують підтримки.

Програма «За ВДВ» стартувала паралельно з Києвом у Краматорську. Павло Жебрівський сказав, що це дуже хороша програма, і її потрібно виводити на рівень міст на районів.

За п’ять місяців було проведено 70 лекцій для ветеранів, і підготовано 18 хлопців безпосередньо до служби в органах самоврядування. Конкурси пройшли восьмеро людей і один вже працевлаштований, він вже бути здавати заліки, адже це не просто — стати держслужбовцем.

Хотів додати, що самі лекції програми «За ВДВ» були надзвичайно цікаві, адже там було живе спілкування, завжди можна поставити питання, якщо щось цікавить.

Андрій Куликов: До Обласної цивільно-військової адміністрації когось взяли з випускників цих курсів?

Роман Балабойко: До департаментів сім’ї, молоді та спорту.

Андрій Куликов: Розкажіть про ваш центр «Поруч».

Роман Балабойко: Назва пішла від того, що ми займаємося соціальною адаптацією ветеранів, ми завжди поруч. Ми і хороші друзі, і колеги. Коли ветерана відправляють в якісь заклади охорони здоров’я, в пансіонати чи оздоровчі заклади, всі дивяться тільки на його фізичний стан, але те, що зовні, не завжди відповідає тому, що в нього всередині. А ми робимо походи в гори, сплав по річках — адреналінотерапія, також на базі центру є психолог.

Андрій Ільченко: Где вы находитесь?

Роман Балабойко: Місто Краматорськ, вулиця Марата, 1.

Ірина Славінська: Владиславе, а робота в державних органах — це адреналінотерапія?

Владислав Рагімов: Можна сказати і так. Звичайно, не порівняти з плавом на байдарках, але є відчуття задоволення від того, що заплановано. Я від цього ловлю кайф.

Ірина Славінська: Що найнебезпечніше у держслужбі?

Владислав Рагімов: Згоріти емоційно. Працюєш, працюєш, працюєш і або одного дня ти вже лежиш у лікарні, або розумієш, що ти психологічно вже не можеш працювати далі.

 

 

Андрій Куликов: І тому багато людей скептично ставляться до гасла «ветеранів — до влади». Вони кажуть, що навіть загартовані в боях ветерани опиняються в зовсім іншій обстановці, часто натикаються на мур небажання щось змінювати. І через певний час наступає вигорання, а може врни самі згодом стають або бюрократами, або корупціонерами. Що ви на це скажете?

Владислав Рагімов: «Лупайте сю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинить вас». Якщо нічого не робити, нічого не поміняється. Щодо бюрократії, є певні норми законодавства, яких потрібно дотримуватися, якщо їх державний службовець дотримуватися не буде, він стане корупціонером.

Андрій Ільченко: Мое мнение по поводу происходящего — мы шаг за шагом берем израильский опыт. В Израиле все госслужащие — ветераны. А у нас потихонечку ветераны пробираются в госслужбу, как потихонечку отвоевывают землю на востоке, не спеша. Я уверен, что ветераны между собой все равно общаются. И если Владу понадобится какая-то помощь, то в первую очередь приедут парни, которые прошли курсы.

Також читайте: «За ВДВ»: як ветерани змінюють країну

Ірина Славінська: Існує така фраза російською мовою: «хороший парень — не профессия». Ветеран теж — не професія, це парасолька, під якою поміщається багато різних людей з різною освітою, з різним походженням, різним досвідом. Як зробити цей ресурс, який мають ветерани, ефективним? Чи будь-який ветеран однаково добрим може бути для держслужби?

Владислав Рагімов: Саме головне, що ці люди готові не давати хабарі і не брати їх, вони починають із себе, це самий головний крок.

Андрій Куликов: Чи здійснюєте ви несподівані візити в якісь органи для здійснення перевірки?

Владислав Рагімов: Так, в структури міністерства. Тобто всюди, що належить до компетенції міністерства, я можу з’являтися. Ми плануємо зробити гарячі лінії з часом, і люди можуть потелефонувати з будь-якого питання, які стосуються функцій нашого міністерства.

Андрій Ільченко: Почему ты решил пойти именно в это министерство?

Владислав Рагімов: По-перше, побачив вакансію — протидія корупції, і мені був дуже цікавий цей напрямок. Загадав, що по посадах скрізь понаставляють своїх людей, і вирішив — якщо я не подам свою кандидатуру, то напевно, когось протягнуть свого. І щоб цього не було, я пішов сам.

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.