Слухати

Війна дала мені розуміння того, що я все в житті роблю правильно, — ветеран АТО

01 квітня 2017 - 20:12 709
Facebook Twitter Google+
Виховання, освіта і ветеранський досвід. Як ветерани передають свій досвід зростаючому поколінню?

До вашої уваги пропонуємо нашу традиційну рубрику Година ветерана в рамках проекта «Точки опори». Це майданчик, на якому ми відкрито спілкуємося з ветеранами.

В студії Громадського радіо Андрій Ільченко ветеран, боєць 169-тої ротно-тактичної групи з позивним «Ведмідь», він інструктор, та Олексій Олексюк, ветеран з позивним «Танцор», виконуючий обов’язки менеджера Полтавського осередку «Української Академії лідерства».

Андрій Ільченко: Сегодня я пригласил своего друга — это ветеран АТО Алексей Олексюк, боец батальона «Азов», который сейчас занимается Украинской Академией Лидерства. Алексей, как ты попал на войну?

Олексій Олексюк: Є певні моменти в житті, коли людина розуміє, що в неї є критичні точки. Моєю критичною точкою був один випадок. Я був і є членом скаутської організації «Пласт». Моя сестра Олеся проводила табір в Лутугинському районі Луганської області. Я до речі, сам з Луганщини.

Коли моя сестра проводила скаутський табір та діти розгорнули прапор України, до них підійшли чоловіки на підпитку, вирвали з їхніх рук прапор, і сказали, що це більше не Україна, а «Луганська народна республіка». Діти втекли, але мою сестру разом із хлопцям захопили, відвезли в СБУ, там їх били, зняли на відео та виклали в Інтернет.

Тоді я для себе прийняв рішення, що я ніколи в житті не буду більше рабом цієї системи. Тому я пішов добровольцем в полк «Азов».

Сергій Стуканов: Як довго ви воювали?

Олексій Олексюк: Майже два роки. Моя кар’єра почалась з рядового, потім я став сержантом. Після проведення багатьох операцій, мені булу доручено командування взводом.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Тетяна Трощинська: Чим ви займались до війни, і чи потрібен вам зараз цей досвід?

Олексій Олексюк: Я вчився в Харківському національному автомобільно- дорожньому університеті, за освітою я — магістр та інженер-будівельник автомобільних доріг та аеродромів. Ця освіта мені знадобилась, але більше мені знадобились зв’язки та мій дипломний керівник, який дуже підтримував мене на протязі всього часу, коли я був на сході. Коли я пішов на фронт, мої друзі зі мною майже не спілкувались, а підтримували ті люди, які мені були мало знайомі. Більше того, деякі друзі воювали на тому боці. Зараз дехто з них вже вбитий, а дехто виїхав в Росію.

Кто такой ветеран? Это человек, который после войны продолжает воевать дальше. Только уже воюет не с автоматом в руках, а воюет теми знаниями, которые он получил на востоке

Андрій Ільченко: Почему именно «Танцор»?

Олексій Олексюк: Колись в часи античності були воїни, і на їх щитах були зображені мирні сцени життя. Я хотів, щоб мій позивний відображав якісь цивільні професії, які несуть мир. Я йду на війну не заради війни, а для того, щоб був мир.

Тетяна Трощинська: Ви танцюєте?

Олексій Олексюк: Зараз вже так.

Сергій Стуканов: Ви сказали, що ви були в «Пласті». Це була ініціатива ваших батьків, які захотіли, щоб ви долучилися до такої української скаутської традиції, чи ви самі пішли в пластуни?

Олексій Олексюк: Величезний внесок в моє виховання вніс мій батько, який разом зі мною проходив пластунський табір. Мені дуже сподобалось, тому що там інакші люди, інакша атмосфера. Там, де я виріс, дуже мало справжності, все фейкове, спустошене.

А «Пласт» був соломинкою, за яку можна було ухопитися для того, щоб розвитися як особистість та допомагати іншим розвиватися, тобто творити себе і торити інших.

Андрій Ільченко: Два года на войне — это реальный срок. Никакого финансирования не было, и «Азов» приехал на фронт вообще чуть ли не с голыми руками. Какая была мотивация?

Олексій Олексюк: Було дике бажання щось зробити. Тому збирались ресурси, допомагали люди, волонтери. Спочатку знав тільки батько, я просив його не казати мамі, а коли вона дізналась, то я говорив, що там чищу картоплю, аби вона не хвилювалась.

Мне кажется, что ветераны лягут в основу будущего нашей страны

Тетяна Трощинська: Чи вірять мами в такі казки?

Олексій Олексюк: Спочатку — так, але згодом здогадалась, материнське серце не обдуриш. Потім почали знімати фільм, і був такий момент, коли я в Широкиному виконував обв’язки заступника командира роти, то тут вже важко сховаєш істину.

Сергій Стуканов: Як війна змінила ваше сприйняття?

Олексій Олексюк: Війна дала мені жорстку позицію того, що, те, що я роблю, я роблю правильно.

Андрій Ільченко: Кто такой ветеран? Это человек, который после войны продолжает воевать дальше. Только уже воюет не с автоматом в руках, а воюет теми знаниями, которые он получил на востоке. И мне кажется, что ветераны лягут в основу будущего нашей страны. И неважно, кем он был до войны или во время нее. Это говорит о том, что люди меняются в лучшую сторону.

Сейчас ты настроен агрессивно?

Олексій Олексюк: Цю агресію потрібно направляти в потрібне русло. Я все літо був після війни в пластунському дитячому таборі. Поїхав туди одразу після свого останнього дня в Широкиному.

З нами на зв’язку військовий психолог ГО «Побратими» Андрій Козінчук.

Андрій Козінчук: Не всі ветерани такі успішні. Ти повернувся з війни і у тебе було декілька варіантів: стати алкоголіком, наркоманом і тим, ким ти став. Чому ти не обрав перші два варіанти?

Олексій Олексюк: Тому що я люблю життя, я виступаю за гармонію, і хочу щось змінити. А в цих змінах алкоголь і наркотики мені не допоможуть. Можливо, вони на якийсь період вгамують біль, але ніякого конструктиву вони не принесуть.

Українська Академія Лідерства – це певна програма особистісного і суспільного розвитку, яка триває 10 місяців, вона є для випускників шкіл

Сергій Стуканов: Що вас надихає, мотивує і дисциплінує?

Олексій Олексюк: Це мандрування, це спілкування з побратимами, з людьми, які так само пережили цей досвід, це постійний безперервний рух пошуку. Ці всі елементи допомагають мені не зійти з розуму.

Тетяна Трощинська: Чи був період адаптації, коли вирували в голові різні шляхи виходу?

Олексій Олексюк: Наркотики та алкоголь — це дуже слабо для мене. В мене були більш екстремальніші ідеї. Мені допомогла абілітація — родина та військові побратими, які теж хочуть щось міняти.

Де отримати допомогу

Андрій Ільченко: После войны поменялся круг друзей, который был до войны?

Олексій Олексюк: Так, він змінився. Після кожних таких подій змінюється коло спілкування, і це добре, потрібно його змінювати та постійно вчитися.

Андрій Ільченко: Практически у всех ветеранов поменялся круг общения, я так заметил.

Сергій Стуканов: В нас є сюжет про Академію Лідерства, в якій ви працюєте. Ми його послухаємо, а потім поговоримо про цю вашу сторінку в житті.

Андрій Ільченко: Как ты попал в Украинскую академию лидерства?

Олексій Олексюк: Я попав туди невипадково, адже коли ти засилаєш свої думки в космос, вони матеріалізуються. Я колись їхав в таксі і знайшов там Айфон. Хотів передати його власнику, який виявився керівником Академії Лідерства. І передав за тиждень його дружині. В спілкуванні з нею виявилося, що вона дуже щира та світла людина (а після війни я почав відчувати людей, якісь несуть світло), і вона мені запропонувала пройти співбесіду в якості ментора. Я спробував і вийшло

В нас є 5 осередків Академії по Україні, і в кожному з них навчаються по 40 дітей.

Андрій Ільченко: Чему там учат детей?

Олексій Олексюк: Українська Академія Лідерства — це певна програма особистісного і суспільного розвитку, яка триває 10 місяців, вона є для випускників шкіл. Вона займається емоційним, фізичним і інтелектуальним розвитком. Місія академії — виховати суспільство та людей, яке на своїх місцях будуть провідниками, які будуть брати на себе відповідальність та творити майбутнє нашої країни.

 

 

Тетяна Трощинська: Ваші студенти знають, що ви ветеран?

Олексій Олексюк: Так.

Тетяна Трощинська: Як вони до цього ставляться? Їм цікавий ваш досвід?

Олексій Олексюк: Так, цікавий. Хлопці постійно мене питають, які тести треба пройти, щоб попасти в АТО, який обрати тип військ, вони шукають себе.

Андрій Ільченко: Как обычному ребенку попасть в эту Академию?

Олексій Олексюк: Все дуже просто — треба зайти на сайт Академії та подивитися всю інформацію. Саме головне — мати бажання.

Місія академії – виховати суспільство та людей, яке на своїх місцях будуть провідниками, які будуть брати на себе відповідальність та творити майбутнє нашої країни

Тетяна Трощинська: Ви зараз відчуваєте, що ця робота викладача — це ваше?

Олексій Олексюк: Так, я в цьому весь, це мені дуже близько. Я виконую обов’язки менеджера і повністю поглиблений в роботу, в цьому процесі все: командотворення, робота зі студентами, адміністративна робота, пошуки нових проектів, робота з громадськими організаціями, пошук стратегічних партнерів, волонтерська діяльність. Це постійна робота над собою.

Андрій Ільченко: Как тебя приняли в Академии как ветерана?

Олексій Олексюк: Спочатку всі трохи боялися. Але я намагався донести, як я можу допомогти в розбудові Академії лідерства своїм військовим досвідом. І мене чули, тому що вся команда академії лідерства — світлі люди, вони вміють слухати, і вони прислухались.

В нас на зв’язку студент Української академії лідерства Влад Мальчевський.

Сергій Стуканов: Розкажіть про вашу участь в Академії Лідерства, що ви почерпнули, і що здобули?

Влад Мальчевський: Я потрапив в Академію, коли навчався в Чернівецькому університеті. Мій дуг сказав мені, що є крута ініціатива, де ми можемо побути тими людьми, які будуть щось робити для України, а не просто просиджувати штани на парах. Я пройшов відбір, і зрозумів, що тут я можу рости.

Раніше я був розвинутий в плані навчання, добре вчився, але Академія Лідерства дала мені можливості краще комунікувати з людьми, бути більш емоційним, ставити цілі і досягти їх. В Академії є ментори, на яких ви рівняєтесь, і ви намагаєтесь спробувати себе в ролі тієї самої людини, і підтягуватися до того самого рівня. Академія дуже сильно змінює людей.

Андрій Ільченко: Видишь ли ты в себе изменения?

Влад Мальчевський: Так, я бачу фундаментальні зміни, і це саме те, що мені потрібно.

Андрій Ільченко: Алексей, как ты с детьми находишь общий язык? И как ты отдыхаешь после всех нагрузок после общения с детьми?

Олексій Олексюк: По-перше, це командна робота, це стратегія, є програма, яка правильно і гармонійно вибудована. І саме головне в цій історії — правильно направляти і корегувати це. Не виховувати їх, а виховувати себе, і постійно розвиватися. Психологія буде грати сою роль, і вони будуть копіювати, діти будуть тягнутися до світлого.

Ресурси для відновлення і постійної роботи зі студентами — це безпечні місця, безпечні люди, зміна обстановки, зміна діяльності, співи, танці, ватри. Дуже важливо також бачити результати своєї роботи. Мені допомагає відновлюватися, коли я роблю вишколи для студентів, а потім читаю відгуки від них про те, як змінилося їх ставлення. Що вони побачили себе з іншого боку, побачили свої слабкі та сильні сторони.

Розуміння того, що твоя робота розвиває їх, дає натхнення, сили та ресурс не зупинятися і рухатися.

Сергій Стуканов: Чи вдається дітям за час проходження навчання на 100% себе розкрити?

Олексій Олексюк: Життя — це процес, і в цьому житті ми надаємо інструменти для того, щоб себе розкрити, ми даємо підтримку і приклад, як це можна робити.

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.