«Воював за мир — приніс війну до своєї родини», — дружина демобілізованого

13 червня 2016 - 14:10 2665
Facebook Twitter Google+
Двадцятишестирічна жінка розповіла «Громадському радіо» про насильство, якого зазнала від свого законного чоловіка, коли той повернувся із зони АТО «іншою людиною»

Мешканка Кам’янського Марина — дружина демобілізованого бійця. Повернення коханого чоловіка з пекла передової вона чекала понад усе. Та дочекалася лише побоїв та знущань.

«Идиллия у нас продлилась каких-то несколько дней после его возвращения. Потому что как только он отошел от эйфории от встречи — сразу проявил свои новые грани… Во-первых, Игорь стал пить. Каждый день понемногу. Во-вторых, он разговаривал со мной только об ужасах войны. Я понимаю, что все, что он видел и переживал, это страшно. Но он обвинял меня настойчиво в том, что я его не понимаю».

Звинуваченнями демобілізований боєць не обмежився. Невідомо, чи для наглядності, але він почав жорстоко бити й катувати дружину. Привід завжди знаходив… Мало не щодня.

«Вот знаете, какие были поводы для того, чтобы ударить? Вот пример: он сварил пельмени, штук тридцать, а я съела два и сказала, что больше не хочу. Есть не хочется! Мне одели оставшиеся на голову и избили… Стол поломан, стулья поломаны…».

Кликайте, чтобы оценить этот материал

В «колишньому», «довоєнному» житті Ігор жодного разу навіть кривим словом не образив кохану дружину. А тепер синці на тілі стали для жінки нормою. Їх вже почали помічати знайомі, але вона мовчала. Чому? Говорить: тому, що любила. Розуміла, що в Ігоря посттравматичний стресовий розлад. Заспокоювала себе. Мовляв, він поводиться з нею так жорстоко не навмисно, а насправді — любить… Але й терпіти біль було несила. Тож намагалася приходити з роботи додому так, щоб застати чоловіка вже сплячим згадує Марина:

«Ехала по городу, наворачивала круги, чтоб не возвращаться домой… А если приходила с работы раньше, быстро делала домашние дела и тусовалась на балконе, пока он не уснет! Когда в 12, когда в 2 ночи… Так и жила». 

В усіх інших ситуаціях: у спілкуванні зі знайомими і друзями, на роботі Ігор поводився нормально, як поводився раніше, навіть без тіні агресії. Але це за стінами квартири. Марина продовжувала мовчки терпіти знущання, а Ігор поступово зовсім втратив відчуття реальності під час актів домашнього насильства. Жінка пережила кілька струсів мозку. Востаннє ж чоловік був таким розлюченим і настільки не контролював себе, що мало не зламав їй хребта… Потім, правда, стояв на колінах, просив пробачення. 

«Говорил, что любит, что во всем виновата война. Но я уже не могла это слушать… Мне срочно нужна была психологическая помощь, эмоциональная поддержка. Подругам мне было стыдно звонить, я позвонила на горячую линию,  в центр психологической помощи». 

Це може здатися дивним, але розмова із психологом після пережитого стресу  була настільки ефективною, що того ж дня, доки чоловік був на роботі, Марина крадькома вивезла свої речі. Далі діяла більше ніж рішуче: переїхала до іншого міста. Змінила номер телефону… Зараз вона мешкає на зйомній квартирі. Говорить, що згодом обов’язково розлучатиметься з Ігорем. Через суд. Та поки що найбільший страх для неї — зустріч з чоловіком…

«Пока ни видеть, ни слышать не могу. До паники. На днях я увидела в супермаркете парня, похожего на Игоря… Меня затрясло… Телефон выпал из рук… Слава Богу, это оказался не он. Мне еще долго посещать психолога, чтобы восстановиться. И можно ли после такого восстановиться и начать доверять? Здоровью урон серьезный… Вот так война рушит семьи», — підсумувала дружина демобілізованого бійця.

Маргарита Кримова з Дніпра для «Громадського радіо»

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.