Слухати

Всесвітньовідома психотерапевт Дітте Марчер розповіла про бодинаміку та безпечне суспільство

24 червня 2017 - 20:45 435
Facebook Twitter Google+
Що таке бодинаміка? Чому вона є ефективною в адаптації ветеранів?

У студії Громадсткого радіо Дітте Марчер – психотерапевтка, директорка Міжнародного інституту бодинаміки, Андрій Ільченко, експертний гість, ветеран, позивний Ведмідь, Ігор Холодило, ветеран, інструктор громадської організації «Захист патріотів» і тренер громадської організації «Побратими», яка займається соціально-психологічною адаптацією ветеранів, перекладачка Аніка Васадзе

Дитте Марчер: Бодинамика – это датская система, которую разработали 35 лет назад. Система построена на принципах датской культуры. Система терапевтическая, что самое важное в работе с людьми. Это взаимосвязанность и принцип достоинства. Мы все к чему-то принадлежим и являемся частью сообщества. Нам нужно всем, чтобы нас уважали и расти с достоинством и в достоинстве. Мы сейчас наблюдаем, что большинство конфликтов, которые происходят в мире – они точно не уважают достоинства человека. Так же это терапевтическая система, главный фокус которой направлен на работу с ресурсами. Так что у нас главный акцент на том, чтобы давать людям ресурсы. Мы также верим, что люди выстраивают защитные реакции, чтобы не закрываться.  Лично я  с возраста 22 лет путешествовала в разные точки военных действий, так называемые критические горячие точки планеты. В рамках этого я встречала очень много травмированных людей. Одной из этих людей была я сама. Я поняла, как с этим работать, то о чем можно думать, и как помогать друг другу и себе.

Тетяна Трощинська: Данія, країна, де нема конфліктів, де можна було отримати травму?

Дитте Марчер: Прежде всего, хочу сказать, что вы очень ошибаетесь. В Дании сегодня 38 000 ветеранов войны на население в пять миллионов человек. Любая война, которая происходила за последние 20 лет, датские солдаты там присутствовали. Датские солдаты были в Афганистане, в Кувейте, в бывшей Югославии, в Ливии. Дания является частью НАТО, поэтому мы высылали наших солдат у все эти точки мира. Еще они их отправляли, чтобы защищать границы страны, Дании, как таковой. Поэтому, для большинства этих солдат, их травма еще и смысла не имеет. Если говорить обо мне, я работала в большом количестве стран, начиная с Ливана, Сирии, бывшей Югославии, в Сомали, в кризисных областях, я могу продолжать и продолжать.

Андрій Куликов: Що спонукало зайнятися вас такою діяльністю?

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Дитте Марчер: Мой дедушка. Во время Второй мировой, я выросла в такой семье, где дедушка был одним из ведущих лиц движения сопротивления. До того, как понятие прав человека было изобретено, я росла в семье, где это было очень-очень важно. Когда мне было пять, дедушка поставил меня на стол кухонный и сказал: «Вот сейчас ты уже достаточно взрослая, чтобы знать, за что стоит жить, за что стоит умереть».

Андрій Куликов: То за що варто помирати, а за що жити? Скільком людям ви допомагаєте жити і скільки людей допомагають жити вам?

Дитте Марчер: Очень много людей помогает мне жить. Много людей из других разных стран, не только из Дании. Я действительно могу прочувствовать это полностью, что если что-то исцелятся в вас, то исцеляется и во мне. Когда я стала более взрослой, я перевела акцент с того за что стоит умереть на то, для чего стоит жить.

Тетяна Трощинська: Що таке безпечне суспільство?  

Де отримати допомогу

Дитте Марчер: Хочу сказать о безопасном обществе на базовом уровне. Вы уже это создаете. И может вы сами еще этого не видите, но в качестве иностранки на протяжении десяти лет – я возвращаюсь, приезжаю снова и снова, и то как я воспринимала Украину до Майдана, во время Майдана и после, я вижу много маленьких перемен, которые являются колоссальными и потрясают меня. Даже то, как встречают приезжих в аэропорту, это уже поменялось. До Майдана в аэропорту меня встречали как преступницу, так это мной переживалось, но больше этого не происходит.

Ігор Холодило: Я тільки на початку усвідомлення цієї ідеї – безпечного суспільства, а от Дітте Марчер, яка сьогодні в гостях у студії, є тим, хто дав мені бачення цієї ідеї. За всі останні роки – це єдине за що варто жити. І я зараз живу заради того, щоб хоч якимось чином бачити себе у розбудові цього безпечного суспільства. У широкому розумінні безпечне суспільство для нас стало суспільством, де відсутня рабська психологія, де люди керують своїм життям, де вони на щось впливають. У вузькому розумінні безпечне суспільство – це таке, яке має високий рівень безпеки, навіть на рівні сім’ї, родини, будинку, сусідів. Сюди ми нанизуємо величезну кількість речей, які уособлюють у себе розуміння безпечного суспільства. Коли я чув такі речі від Дітте, вони мені здавалися чудернацькими. Я казав: «Дітте, ми вже живемо 24 роки в державі, ми постійно чуємо про демократію, про розбудову держави і так далі. Приходили політики, мінялись партії, але ми не бачили в собі цих змін». Вона сказала: «Є дві основні речі: треба в собі знищити рабів. А ще, війна на Сході вам дає шанс мати локомотив у вигляді ветеранів, який може потягнути суспільство в цьому напрямку. Але для цього вам треба з ними працювати. Вони повинні мінятися самі зсередини, і вони будуть міняти суспільство.»

Андрій Куликов: Чи маємо приклади в інших країнах, коли ветерани можуть стати тим локомотивом, який поведе за собою суспільство?

Андрей Ильченко: Конечно, Израиль.

Дитте Марчер: Не знаю, есть ли примеры в других странах, но в нашей стране действительно есть ветераны, которые участвуют в политических проектах, создают новые движения. Как сама я это воспринимаю, но это только моя фантазия, в этой стране большое количество мужчин и женщин вышли на Майдан и отправились на войну за свои верования. Для меня это те самые великие люди для следующего поколения, они его представляют. Они были готовы положить свою жизнь для страны. Теперь нужно их поддержать, чтобы они за свою страну жили.

Андрій Куликов: Ми зателефонували Наталці Сонечко, вона є волонтерка ініціативної групи «Долоні-дотик», членкиня ГО «Рівновага» і учасниця тренінгу з бодинаміки для ветеранів.

Кредо бодинаміки – це гідність і взаємозв’язок

Наталка Сонечко: Бодинамінка познайомила мене і продовжує знайомити, перш за все, з собою. До війни я була переконана, що любов – це конкретна робота рук і серця, але бодинаміка це моє відчуття поглибила, і я прийшла до усвідомлення, що одними імпульсами в голові ні себе не врятуєш, ні світ не врятуєш. Коли я пройшла свій базовий тренінг, то я зрозуміла, що я не тільки починаю розмальовувати світ кольорами, свій чорно-білий світ, а він для мене набуває об’єму: у стосунках, спілкуванні, у моєму власному поверненні. Прийшло таке розуміння, що має бути тандем духу і тіла. Я дуже вдячна Дітте за те, що вона показала мені, наче в дзеркалі, мою власну позицію жертви. Вона дала мені інструменти для розуміння що з цим робити. Ми разом дістали той мій скелет зі страхів, травм, якоїсь безтілесності, і тепер я сприймаю світ, розправивши плечі, що б не сталося. Кілька днів тому, в мирному Києві загинуло два бійця, один із них – це мій побратим із 12 батальйону, я досі сприймаю це так, як я сприймала раніше, так як навчився справлятися з цим мій організм: я завмираю, виключаю емоції. Але саме ті інструменти, які я отримала на тренінгу, дають мені змогу жити далі. Я вчуся бути вільною, я вчуся поважати кордони власні і чужі, вчуся переживати емоції, вчуся приймати підтримку, що для мене як для волонтера дуже важко. Кредо бодинаміки – це гідність і взаємозв’язок. Я дуже хочу, щоб це читалося в моєму тілі. На тренінгу мені дали надзвичайно важливі інструменти, я усвідомлюю цю відповідальність, перш за все, перед собою за використання цих інструментів. У мене багато друзів питають: «Чи допомогла мені бодинаміка повернутись?» Ну я ще повертаюсь, але бодинаміка допомогла однозначно, бо якщо використовувати ці інструменти, то вони працюють.

Андрій Куликов: Наталка Сонечко кілька разів згадувала інструменти. Які це інструменти?

Дитте Марчер: Главное, чтобы на практике люди понимали, что такое принцип взаимной поддержки, связанность и достоинство. Здесь очень важно телесная осознанность и телесные навыки. Не только тело использовать, но и осознавать, что в нем происходит.  Мы используем такую модель как телесный узел: коммуникационная модель, как мы можем взаимодействовать друг с другом не жестоким способом, без насилия, так, чтобы принцип взаимосвязанности и достоинства был и в процессе коммуникации, это важно. Я всегда говорю ветеранам, что никого не жалею, у меня жалости к ветеранам нет, потому что я считаю, что жалость – это убийца. Чтобы на них смотреть свысока я их слишком для этого уважаю. У меня к ним эмпатия  и сострадание, но никакой жалости. Действительно большая разница должна зайти: как мыслит раб и как мыслит свободный человек.

Андрій Куликов: Звідки у вас таке знання?

Дитте Марчер: Часть этого с моего опыта: 25 лет заезжать-выезжать в точки конфликтов и работать с людьми – это из опыта было создано. Обычно я говорю, что это такие практические знания, которые во мне есть, из меня идут. Это не то, что я где-то прочитала и могу дать ссылку. 

Андрей Ильченко: Ты довольно часто ездишь по всему миру, видишь то, что не видят обычные люди. Как ты потом сама с этим всем справляешься? Как ты находишь концентрацию в себе?

Дитте Марчер: У меня много хороших ритуалов. Я просыпаюсь всегда утром, делаю свои телесные упражнения. Фокусируюсь на дыхательных упражнениях каждый день. Это не важно, где я, я всегда связываюсь с людьми, даже если я вместе прилетела или приехала совершенно одна, я выстраиваю связи. Это может быть в ресторане, с кем угодно, везде. Еще один важный ритуал – найти три чудесных вещи, которые есть здесь и сейчас, в течение дня. Вдобавок к этому научиться трем новым вещам, то, чего не умела, не знала. Это не имеет значения, если завтра я уже об этом забуду, для галочки эти три вещи должны быть, чтобы мое любопытство оживало. Кроме того, у меня очень много безопасных людей по всему миру, это важно.

Тетяна Трощинська: Ми знаємо, як важко відправити якогось ветерана до психолога, до психотерапевта. Чому українські ветерани довіряють Дітте?

Робота над собою виявляється найважчою

Ігор Холодило: Дітте поклала в основу цього тренінгу «рівний-рівному». Вона дуже добре розуміє, що будь-яка психотерапія тільки тоді починає працювати, коли встановлюється контакт. Щоб встановити контакт психологу з ветераном, можливо, знадобляться місяці, а, можливо це буде ніколи. А тут ветеран ветерану подивився в очі і ми вже маємо контакт. Геніальність завжди проста. Всі хто приходить приблизно однаково реагують, не дивлячись на різний ступінь травмованості. Спершу говоримо про дуже прості речі, потім трішки ускладнюється тематика, ми звертаємось до біологічних основ реакцій організму. Перша реакція: ця «фігня» не працює, це якась маячня. Але головне, що ветерани говорять вкінці. Я не знаю жодного побратима, який би вкінці не посміхнувся і сказав: а знаєте, ця «фігня» працює. У цьому є великий зміст. Сам тренінг збудований таким чином, що ми починаємо розуміти: хто ми є, чому ми знаходимося в такому стані, ми аналізуємо себе, починаємо працювати над собою, і починаємо розуміти, що робота над собою виявляється найважчою. Вона потребує певної мужності, певної відповідальності, поваги один до одного, і вкінці існує модуль, який називається переорієнтація. Це говорить про те, що людина знаходить у тому, що вона вважала слабким на початку свій сильний бік, і це їй дає можливість переродитися, знайти свої нове життя, наповнити своє життя змістом.

Дитте Марчер: Я также вижу, что ветераны мне верят, потому что я не прихожу к ним первая, я не прихожу к ним лечить, исцелять. Я точно не боюсь их эмоций, их злости, любого. Я прихожу, чтобы дать им инструменты, чтобы они могли поддержать себя. Я не смотрю на них как на пациентов.

Тетяна Трощинська: Ми пропонуємо послухати короткий огляд нашої колеги Катерини Кадер. Вона зробила огляд програм в Україні, які спрямовані на розбудову миру.

Андрій Куликов: Наскільки бодинаміка є самодостатньою формою роботи, чи вона потребує вживання разом з іншими, разом в комплексі?

Ігор Холодило: Бодинаміка являється одним із джерел поповнення ресурсів. Під ресурсами ми розуміємо наші життєві сили. Можуть бути інші джерела, які поповнюють цей ресурс, може бути якась арт-терапія, можуть бути якісь інші речі, які логічно вплітаються в цей процес. Бодинаміка не виключає ніяких інших підходів, якщо вони не суперечать її принципам.

Дитте Марчер: Нужно добавить, что здесь важны навыки. Как мы можем научиться разговаривать друг с другом без вины, не обвиняя друг друга. Каким образом мы можем оставаться в эмоциях, не вылетая в инстинкты? Как можем понимать, что с нами происходит, наши странные реакции, наши кошмары? Нужно понимать, что это нормальная реакция на нездоровую ситуацию. Мы об этом можем говорить, и осознать, что я не один такой. Все это очень сильно повышает уровень безопасности. Как мы можем научить друг друга создавать новые сообщества, выстраивать? Потому что это сообщество, которое создается на войне – это прекрасно. Но когда возвращаешься, чувствуешь себя действительно пришельцем. И с этого начинается эта тяга вернуться, именно из-за этого голода. Как мы научимся создавать эти прекрасные сообщества не в ситуации войны, а дома? Мы должны создавать сообщества на долгие годы, чтобы понимать: мы не одни, мы вместе. Это про включенность, это точно не про исключение.

24_chervnya.jpg

Поради Дітте Марчер //
Поради Дітте Марчер

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.