Слухати

Я звикла і стала бойовою, — розповіді дітей, що тікали від війни

26 жовтня 2016 - 14:04
Facebook Twitter Google+
Серед українців, які за два роки покинули свої домівки на Сході і переїхали в інші області, є чимало дітей. Вони залишили школу, друзів, своє звичне життя і поїхали разом з батьками туди, де безпечно
Я звикла і стала бойовою, — розповіді дітей, що тікали від війни / Програми на Громадському радіо

Про що мріють і як живуть діти, яким довелося залишити все та поїхати жити до Луцька, цікавилась журналістка Аріна Крапка.

Єва, Ельдар і Серафим переїхали до Луцька в 2014 році. Єва з батьками залишили в Луганську будинок, а у Єльдара із Серафимом в окупованій Горлівці живуть рідні та друзі.

Дванадцятирічна Єва  розповідає, що за цих кілька років її життя змінилося. З друзями з Луганська вона проводжує спілкування, але вже у столиці:

Кликайте, чтобы оценить этот материал

«Я навчаюсь в гімназії №18. Я переїхала сюди два роки тому, коли закінчила четвертий клас . Навчаюсь я тут з п’ятого класу. Там у мене друзів не залишилося. Вони переїхали до Києва. Сюди переїхала лише моя подруга Настя. Я їжджу в Київ і там зустрічаємось іноді». 

Спочатку пристосуватись було нелегко. Щоправда, спільну мову у дворі з іншими дітьми дівчинка знайшла швидко. Вони разом проводили час, грали у футбол, каже Єва. Однак у школі ставлення було іншим, тому що вона була новенька у класі:

«Лізли до мене. Але крім мене, там було ще два новеньких, там що мені не дуже діставалося. Я звикла. Стала бойовою. Якщо хтось і лізе, то я вже відбиваюся. Вчителі до мене ставляться добре. В шостому класі в мене були проблеми з математики, але зараз предмет поділений (ред, — алгебра, геометрія), і в  мене гарні оцінки. Англійську я знаю. Німецьку теж.  Українську. Я розмовляла і розмовляю російською мовою, але може з наступного року буду українською розмовляти».

Луганськ і Луцьк, за враженнями Єви, дуже різні. Луганськ — більше місто, і добиратися в різні його частини було складніше. А Луцьк — затишніше:

«Мені все в Луцьку подобається. Зелене місто,  річка неподалік. Можна місто пішки пройти. А в Луганську було далеко. Мені потрібно було їхати з пересадкою, бо майже вкінці міста жила. І там було дуже жарко. Тут гарніше. Повітря свіже».

Наразі дівчинка має свій ютуб-канал, полюбляє знімати відео у класі, малює хною та любить кататися на роликах.

Чотирнадцятирічний Серафим за домівкою в Горлівці  сумує, бо у нього там залишилося фактично все. З друзями він спілкується дуже рідко — в соціальних мережах, а з найближчими по телефону. 

«Навчаюсь я у 25 школі. Друзі в Горлівці лишилися. Але з ними майже не спілкуємось, то часу нема, то інші причини. Ну але там не дуже багато».

Хлопець сподівається повернутися додому, як тільки ситуація в Горлівці зміниться і вона знову буде українською.  Сьогодні він не бачить не лише своїх рідних, але і втратив цінні для нього речі:

«Наче нормально, але без комп`ютера мого, який там залишився, то трохи погано. З ним цікавіше, краще було. А тут в мене нічого нема. Тільки телефон, навушники».

А от його старший брат, шістнадцятирічний Ельдар каже, що полюбив Луцьк. І незважаючи на будь-які зміни, про повернення  не задумується:

«Не знаю. Про це я навіть не думав. Тому що в мене особисто інші плани. А там як карта ляже, як то кажуть. У мене плани в Києві працювати і знімати квартиру».

Єва, Серифим і Ельдар  запевняють, що події в їх містах на них не дуже вплинули. Так, усі вони сумують за своїми домівками.  Єва мріє про свій будинок і двір в Луцьку, такий, як залишився в Луганську. Серафим про те, аби в Горлівці все було як раніше, до війни, а Ельдар планує майбутнє без війни. 

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.