Слухати

Як агресія і сексуальність живлять творчий потенціал людини?

18 лютого 2017 - 17:56
Facebook Twitter Google+
Як агресія і сексуальність як рушійні сили живлять мистецтво? І як мистецтво допомагає людині усвідомлювати себе і те, що відбувається навколо?
 Роман Мельниченко та Влада Ралко // «Громадське радіо»

Про це ми запитаємо в психолога Романа Мельниченко та художниці Влади Ралко.

Ірина Сампан: Давайте почнемо з понять — що таке агресія? Тому існує стереотип, що агресивна людина апріорі погана. Так це чи ні?

Роман Мельниченко: Агресія походить від грецької — йти вперед, наступати. В психотерапії цей термін використовується як дія, тобто будь-який живий організм, який діє, агресивний. І агресія в психотерапії — це не щось негативне, а навпаки позитивне, це життєва сила.

Анастасія Багаліка: Це та агресія, яка є природньою реакцією на подразник?

Роман Мельниченко: Так, яка є природньою, яка примушує рухатися вперед, і діяти.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Роман Мельниченко: Так, звичайно, і для цього є багато причин. Наприклад, зовнішнє середовище може так вплинути на особистість, що її агресія накопичується і стає негативною, або всередині людини можуть відбуватися процеси, які призводять до того, що агресія стає надмірною.

Анастасія Багаліка: Сьогодні третя річниця активної фази подій Революції Гідності. Згадуючи те, що відбувалося, ми теж відчуваємо певні емоції, які можна назвати скоріше не агресією, а гнівом. Чим відрізняються ці поняття?

Роман Мельниченко: Гнів — це всього-на всього базова емоція, він у психології не розглядається як щось негативне. Є агресія, є сексуальність, як дві складові психіки, і є емоції. І одна з них гнів. Це нормальна емоція і реакція на якусь загрозу. Тому сам по собі гнів теж не являється злом. А вже його форми — злість та ненависть можуть розглядатися як негативні.

Анастасія Багаліка: Владо, у вас є проект «Київський щоденник», який малювався під час Майдану. Як вам вдавалося приборкати ті емоції, щоб писати, чи навпаки, ви їх не приборкували навпаки?

Влада Ралко: В мене було багато питань, наскільки актуальною може бути мова художника. Тобто всі займалися якимось активізмом, але після того, як ми приходили з Майдану, я відчувала, що цього недостатньо. Тоді я зрозуміла для себе, чому я почала малювати. Відчувалося, що там всередині коїться щось важливе, і потрібно було це все зберегти, особливо те, що ховалося поміж подіями. Я намалювала більш, ніж 400 малюнків.

Ірина Сампан: Ми можемо говорити, що вами теж частково керувала агресія?

Влада Ралко: Дуже часто сприйняття того, що робить художник, зводять до емоцій. Але ця емоційна складова — несуттєвий шар. Зображення, яке видно на поверхні, пов’язано з тим глибинним змістом непомітними зв’язками. Тобто на поверхні видно щось одне, а в середини може бути зовсім інше.

Якщо агресія – це дія, то сексуальність – це взаємодія

Ірина Сампан: Чи можна говорити, що творчість — це конструктивний вияв агресії?

Влада Ралко: На мій погляд, тут немає прямих зв’язків, і мистецтво і висловлювання художника — це ні в якому разі не сублімація. Я не можу сказати, що потрібно повністю відмовлятися від контексту, але контекст не є вирішальною складовою у сприйнятті того, що робить художник.

Роман Мельниченко: Я думаю, що воно може поєднуватися в деякій мірі, тому що ми цілісні — і тіло, і психіка, і розум взаємодіють, і можуть переходити одне в інше. Тобто, якщо я слухаю якийсь твір, він впливає на все моє їство.

Ірина Сампан: Що таке сексуальність, і як вона може підійти в цю формулу — сексуальність, агресія і творчість?

Роман Мельниченко: Якщо агресія — це дія, то сексуальність — це взаємодія, якщо агресія — це могти щось зробити, то сексуальність — це хотіти щось зробити. Тобто це два невід’ємних аспекти нашої психіки, які постійно взаємодіють між собою. Якщо я щось хочу, то в мене є на це енергія, і я це можу.

Ірина Сампан: Чи можна агресію та сексуальність направити в конструктивне русло, щоб воно було на благо людини?

Роман Мельниченко: Це природньо, а коли воно природньо, то воно має йти на конструктив. Якщо з якихось причині відбулася травматизація, тоді це може перерости у негатив. В екстремальних ситуаціях, в таких, як війна чи Майдан, про які ми говоримо, відбувається та сама травматизація і перехід у негативне русло. Наприклад, накопичення якоїсь надмірної агресії та люті, яка може хотіла якось виплеснутися назовні, але залишилася всередині людини. Це призводить до депресії, і навіть до захворювання. І тут важливо зрозуміти, якими методами можна розрядити цю агресію.

Ми всі є носіями агресії і сексуальності

Ірина Сампан: Які ці методи?

Роман Мельниченко: Наприклад, творчі методи використовуються психологією. Є воїни АТО, які проходять реабілітацію, зокрема малюють, і в такий спосіб можуть допрожити ті емоції, які були подавлені.

Ми завжди інстинктивно використовуємо мистецтво для того, щоб розряджати певні емоції, коли ми відчуваємо напруження, — ходимо на прогулянку, можемо поспівати, можемо подивитися фільм, який нас розрадить.

Де отримати допомогу

Ірина Сампан: Чи можна навчитися сексуальності?

Роман Мельниченко: Звичайно, можна навчитися чому завгодно, але найкраще навчитися бути собою. Тому що ми всі є носіями агресії і сексуальності, і дуже часто в тих умовах, в яких ми живемо, нам не вдається розкрити той потенціал, який в нас закладено.

Ірина Сампан: Наскільки сексуальність вкорінена в творчості?

Влада Ралко: Це один з інструментів і один з матеріалів. Тобто творчість може живитися будь де, і кожен художник п’є зі свого власного джерела. В якості матеріалів він бере те, що йому потрібно для того, щоб сказати те, що він запланував. Ось чому висловлювання художника не підпадає під цензуру. І для того, щоб висловитися, художник може брати порнографію, сцени жорсткості, — будь що. Але він бере це не для того, щоб показати цю порнографію чи жорстокість, він може говорити цими засобами геть про інше, навіть про протилежне.

Якщо ми ідемо по вулиці і почули, що хтось ричить чи гавкає, в нас виникає стрес. Такий самий стрес виникає, якщо ми просто подумали, що там в темноті щось є

Анастасія Багаліка: Чи допомагає мистецьке сприйняття дійсності спробувати заспокоїтися та аналізувати те, що відбувається?

Влада Ралко: Я саме для цього і робила свої малюнки. Я їх писала, дивилась на них і аналізувала, що відбувається. За тим, що ми бачили, було приховане ще щось дуже важливе — сама причина, чому це відбувається, і що нам з цим робити. Тобто воно було не на поверхні.

Роман Мельниченко: Минуло три року, а люди і досі замислюються, що насправді відбулося. Є самі поверхневі пояснення — бажання увійти в склад Європи, позбутися влади Януковича. Але під зовнішнім шаром відбулися якісь глибинні процеси в кожної людини, але вони проходили несвідомо. І творчість — один із тих інструментів, який допомагає нам показати що є психічний процес в середині, і творчість цей психічний процес виявляє назовні. Тобто ми можемо це все перекласти на музику і на картини, а потім ззовні подивитися на себе зі сторони.

Анастасія Багаліка: Чи є таке мистецтво, яке підштовхує людину до агресії?

Влада Ралко: Це, мабуть, вже і не мистецтво.

Анастасія Багаліка: Я маю на увазі, що трапляються випадки, коли між митцем і глядачем не встановлюється зв’язок, і людина отримує невірний посил. Чому так відбувається?

Влада Ралко: Тому що ця людина зупиняється на верхньому шарі. Тобто людина бачить лише зображення, а на глибину вже не йде. І щось в зображенні викликає гнів. Тобто не працює механізм людського, адже, якщо він працює, він може читати послання художника.

Ті, хто знаходиться в Києві відчуває не менший стрес, ніж ті люди, які воюють на лінії фронту

Ірина Сампан: Владо, ваша цитата: «Я рисую не войну, я рисую измененную войною реальность». Про що йдеться?

Влада Ралко: Просто звичний світ, в якому ми живемо, починає ніби випромінювати небезпеку. Ми зрозуміли, що безпечного життя більше немає, і гарантії безпеки більше ніхто не дасть. А ілюзії такі були — ще за радянських часів всі жил нібито у безпечному світові і держава гарантувала безпеку. Але є речі, які нас тримають в цьому житті, за них потрібно боротися, і вони не є сталими.

Ірина Сампан: На фоні збільшення напруги, на фоні новин про смерті як зберегти себе, і як собі допомогти в контексті творчості?

Роман Мельниченко: Якщо ми ідемо по вулиці і почули, що хтось ричить чи гавкає, в нас виникає стрес. Такий самий стрес виникає, якщо ми просто подумали, що там в темноті щось є. Тобто наша психіка так влаштована, що ми можемо від реальної події отримувати стрес, але й від віртуальної — не менше. І ті, хто знаходиться в Києві відчуває не менший стрес, ніж ті люди, які воюють на лінії фронту. І ми маємо зрозуміти, що ми можемо відчувати стрес, навіть не будучі безпосереднім учасником.

Анастасія Багаліка: Агресія часто може бути направлена не назовні, а в середину. Що в таких випадках відбувається?

Роман Мельниченко: Агресія, спрямована назовні, переживається як гнів, як злість, як ненависть. А агресія, яка направлена в середину, переживається, як депресія, апатія, безсилля та відчай. І руйнівна реакція особистості може бути не менша, ніж агресія назовні. Тому людина, яка переживає відчуття апатії та депресії, має взяти на себе відповідальність, та визнати, що, непевно, щось відбулося не так.

Мистецтво завжди знаходиться в центрі подій

Анастасія Багаліка: Що відбувається біологічно в організмі людини, яка відчуває агресію, який це коктейль гормонів?

Роман Мельниченко: Це великий коктейль гормонів, — і адреналін, і картізол. Їхня дія дуже проста: вони підвищують артеріальний тиск, пришвидшують частоту биття серця тощо.

Анастасія Багаліка: Але це стандартний набір реакцій, чому кожна людина агресію проявляє по-різному?

Роман Мельниченко: Є багато факторів, всіх не перерахуєш. Наприклад, дитина не може відкрито дати виклик своїм батькам, тому їй приходиться свою агресію подавлять. Відповідно, в середині вона накопичується. Або, навпаки, батьки можуть свою агресію розрядити на дітей. І це призводить до того, що в нас формується неправильна поведінка та реакція на стрес.

Анастасія Багаліка: Я так припускаю, що виявом сильних емоцій може бути малювання, написання музики, книжок. Але це може бути і соціальний активізм?

Влада Ралко: Я вважаю, що мистецтво не діє напряму, його не можна просто винести в центр події в якості плаката чи банера. Але мистецтво знаходиться в центрі подій, бо після того складного шляху, який воно проходить, шляху спротиву, воно каже про час набагато більше, ніж кажуть певні факти. Воно висвітлює те ядро, ті настрої і ті течії, які були в середині, і які рухали ці події.

tochy_opory_0.jpg

Поради психолога //
Поради психолога

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.