Слухати

Як позбутися «гуманітарної наркоманії»?

12 квітня 2017 - 19:59 179
Facebook Twitter Google+
Розбираємося як перетворити гуманітарну і волонтерську допомогу потерпілим з «риби» на «вудку»

Є така відома народна мудрість: «Хочеш нагодувати людину — дай їй рибину. Хочеш, щоб у неї завжди була їжа — дай їй вудку і навчи риболовлі». У черговому випуску програми «Точки опори» обговорюємо питання, чому виникає залежність від гуманітарної і волонтерської допомоги? Як допомагати правильно і не перетворити людину в інфантильного користувача?

У студії Громадського радіо і на телефонному зв’язку менеджери громадських організацій:

Наталія Церклевич — програмний координатор Форуму НГО в Україні, організації, яка об’єднує міжнародні і національні НГО, надає гуманітарну допомогу і сприяє відновленню постраждалих районів. Оксана Андрушків — регіональний менеджер Форуму НГО в Україні. Ольга Поплавська — керівник громадської організації «Альтанка», місто Лиман Донецької області.

Михайло Кукін: Є кілька етапів надання гуманітарної допомоги, перший з яких — екстрена допомога, яка має надаватися обов’язково?

Наталія Церклевич: Так, екстрена допомога може і повинна забезпечуватися ресурсами самої держави. А якщо їх не вистачає — з будь-яких економічних чи інших причин — тоді, звичайно, держава може залучати зовнішні ресурси, міжнародну допомогу. ООН, Європейський Союз, американський уряд.

Олена Терещенко: Тобто спочатку треба рятувати життя і здоров’я людей, а потім вже думати про все інше?

Наталія Церклевич: Так, звичайно.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Олена Терещенко: Як довго може тривати цей етап?

Наталія Церклевич: Перший етап може бути дуже розтягненим у часі. Як зараз в Україні — гострий період був 1,5-2 роки, тепер вже потроху спадає. Але спрогнозувати ситуацію далі наразі ніхто не може.

Михайло Кукін: От і проблема — коли перший етап триває досить довго, то з’являється певна частина населення, яка до цього звикає, і вважає, що до наступного етапу переходити не треба. А це ж не правильно — людина має поступово повертатись до життя і самостійно вирішувати свої проблеми?

Наталія Церклевич: Звичайно, і про це говорять всі міжнародні організації. Вони системно планують свою роботу, і зокрема, коли йдеться про гуманітарну допомогу, одразу включається етап раннього відновлення. Це можуть бути і кошти, які надаються людям, але вони мають виконати соціальну роботу — відновлення доріг, шкіл, тощо. Донори можуть забезпечувати матеріально, але люди мають самостійно відновлювати своє житло. І це дуже важливо, бо інакше наступає залежність від допомоги — і це аморально вводити людину у такий стан. Гум сфера існує вже багато років, вона пост модернізується

Олена Терещенко: Це видно на прикладі африканських гуманітарних місій — люди просто припиняють будь-яку роботу, розвиток, і чекають, коли їм привезуть допомогу?

Наталія Церклевич: Так, це правда. Все це дуже впливає, і навіть на рівень заробітних плат. Коли заходять міжнародні організації, все деформується.

Михайло Кукін: Тобто люди живуть погано, але можуть нічого не робити — і вони до цього звикають?

Наталія Церклевич: Так, звичайно. Коли організації планують свою діяльність, вони перш за все намагаються базувати допомогу на дуже ґрунтовному вивченні потреб людей. І допомога надається тим, хто не може забезпечити себе в інший спосіб — багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю, вагітним, жінкам без чоловіків. Це все детально описується у договорах з донором.

Це дозволяє виключити ризики, що матеріальна і гуманітарна допомога зненезалежить працездатне населення. Тому дуже важливо, щоб і місцеві волонтери за цим слідкували, чи не продається, наприклад, потім ця допомога. Дуже допомогли б унормовані бази, але такої системної бази в Україні нема. На рівні самих організацій вони домовляються і працюють, але уніфікованої системи немає.

Михайло Кукін: Я знаю чимало переселенців, які пройшли цей перший етап дуже швидко — для них це виїзд з Луганська чи Донецька. А за коштами, допомогою потім навіть не звертались.

Олена Терещенко: Але я бачила, коли досить заможні люди переселилися, купили квартири, але йдуть у соціальні центри і беруть гуманітарну допомогу, речі, їжу. Мені здається, що цей гачок перетворює людей на дуже несимпатичних створінь, коли збираються дуже агресивні люди і вимагають — а чому привезли це, а не це.

Оксана Андрушків: Я боюся про це казати, але наше суспільство, на жаль, травмоване минулим — голодомори, Друга світова, радянський період — воно досить патерналістське. Люди великою мірою звикли, що хтось щось має їм зробити. Зрештою люди, які втратили житло, ще більше потрапляють в цю залежність, в міру того, що порівнюють себе з іншим населенням — і це реальна психотравма. Тому дуже важливо супроводжувати надання гуманітарної допомоги психосоціальною підтримкою. Людина, яка може адекватно піднятися, стати на ноги, не буде впадати в залежність.

Але важливо розуміти, що системних шляхів розвитку в Донецькій і Луганській областях зараз немає. Частина людей, яка хотіла отримати гроші, щоб заснувати свій бізнес, отримала їх, є різноманітні гранти, навчальні проекти. Але системної розбудови, розвитку ще немає.

Михайло Кукін: Тут же є ще одна складова — багатьом політикам отакий патерналізм у суспільстві дуже вигідний, і вони його культивують. Хто формує культуру залежності від гуманітарної допомоги?

Наталія Церклевич: Однозначно, думаю, це вигідно деяким політикам, і не тільки на Донбасі. Не раз у політичних перегонах ми бачили, що людям відбудовують дитячі майданчики, ремонтують двори, щоб вони голосували за того чи іншого кандидата.

Михайло Кукін: Так, людям пропонують гречку, а не робочі місця. Це короткострокова допомога, а не перспектива розвитку?

Наталія Церклевич: Так, це велика трагедія для нашого суспільства. Але зараз є велика кількість молодих людей, які вже не хочуть так думати, які, в принципі, відкриті до змін. Вони розуміють, що їм ніхто нічого не буде давати. І ми бачимо як розвивається громадський сектор, є позитивна динаміка.

Михайло Кукін: Наша колега Катерина Кадер поспілкувалася про так звану «гуманітарну наркоманію» з відомим волонтером Енріке Менендесом. Послухаємо інтерв’ю.

Михайло Кукін: Як можна уникнути формування цієї довготривалої залежності? Яким чином треба повертати частину функцій державі?

Наталія Церклевич: Дуже важливо включити у діяльність адвокацію. Це не тільки захист прав переселенців, але й реальні проекти, націлені на збільшення співпраці з державою. Створення програм, які дозволить громадським організаціям отримувати державні кошти, щоб надавати якісні сервіси певним вразливим групам населення. Таким чином держава теж формуватиме сильне громадянське суспільство, яке буде здатне працювали більш системно, якщо міжнародні організації вийдуть.

Олена Терещенко: Про які сервіси ви говорите?

Наталія Церклевич: Наприклад, психосоціальна чи юридична допомога, захист. Зараз це великою мірою здійснюється волонтерами або за донорські кошти. Етап відновлення, і з чого він складається — немає підручників чи досліджень, як має бути — це дуже відносно від країни до країни. Зараз є великі проекти, коли на рівні міністерств грузини передають свій досвід, але не факт, що він працюватиме в Україні. Тому тут дуже важливий громадянський сектор. Виходу з цієї кризи треба якось сприяти.

Михайло Кукін: Як відбувається цей перехід на практиці — досвід відкриття хабів на Донбасі?

Оксана Андрушків: Цієї осені я їздила Донецькою і Луганською областями, зустрічалася з місцевими організаціями, вивчала їхні потреби, цікаві ініціативи, практики. Хоча ці території уражені конфліктом, від якого так чи інакше постраждала більшість населення, але я зустріла багато людей, які змінюють регіон на краще. Одна з таких ініціатив — хаби «Теплиця», «Вільна хата» у Краматорську і Слов’янську. Це місця, куди кожен поможе прийти, зустріти однодумців, взяти участь в цікавих заходах — воркшопах, курсах, тренінгах, мистецьких подіях, концертах, поетичних читаннях. Такі простори дуже важливі, вони дають можливість для спілкування. Також це місце для неформальної освіти. Все те, чого бракує у повсякденному житті.

Олена Терещенко: Ви кажете, що люди у цих хабах зустрічаються, спілкуються, ще й з користю. Але чи має це все відношення до «вудочки»? Чи може хаб бути інструментом, щоб людина знайшла роботу, заробила на життя?

Оксана Андрушків: Звичайно. Наприклад, у плані освіти — на базі усіх хабів проводяться безкоштовні курси англійської мови (вони дуже популярні) — це є підвищенням професійної кваліфікації. Це дуже важливо для молоді, яка розуміє, що це їм знадобиться. Курси комп’ютерної грамотності, заняття для фотографів — все це вудочка. І навіть більше — це місце, де люди обмінюються ідеями. Приїжджають якісь відомі люди, розказують про найкращі практики, як можна змінити своє місто, співпрацювати з владою, що можна реально робити. Тут вчаться громадському активізму.

Олена Терещенко: Тобто, щоб змінити життя, треба змінити свою свідомість?

Оксана Андрушків: Так, звичайно. І ми бачимо, що ситуація і змінюються на краще. І місцеві жителі, і переселенці долучаються до змін.

Олена Терещенко: Чи піде більшість за цими активними громадянами?

Оксана Андрушків: Завжди має бути критична маса, яка впроваджуватиме зміни. Довгий час цієї критичної маси не було, було занадто мало активістів. А зараз їхня кількість збільшується. Звичайно, важко, зі скрипом, але люди це роблять. Власне, мета таких проектів — дати поштовх, щоб такої критичної маси активістів було досягнуто.

Михайло Кукін: Ви говорили про популярність курсів англійської, така мода на іноземну мову трохи мене бентежить. Виходить, що молодь вбачає своє майбутнє деінде, а не у побудові його в цих маленьких містечках?

Наталія Церклевич: Знаєте, це великою мірою палка з двох кінців. З одного боку, я розумію молодих людей, які мають амбіції, яким важко знаходитись у депресивних містечках. З іншого, ніхто крім них не зможе змінити ці містечка. І вони це вже починають розуміти.

Михайло Кукін: Так це і засмучує — якщо молодь вбачає майбутнє десь-інде, то у регіонів немає шансу?

Наталія Церклевич: Динаміку у майбутньому дуже важко спрогнозувати. Але там багато вузів, якщо вкладати туди ресурси, молоді буде цікаво там працювати. Цей процес дуже комплексний — якщо ці люди будуть залишатися, це принесе інвестиції, розвиток.

Михайло Кукін: Але тут потрібна держава. Волонтерам чи міжнародним організаціям не впоратись. У вас є діалог з державою?

Наталія Церклевич: Так, ми співпрацюємо з МінТОТом. З чим ми зустрілися у гуманітарній сфері — дуже велика проблема координації організацій між собою, з владою, місцевими організаціями, потребами самих переселенців. Було дуже багато часу витрачено на побудову комунікації. Щоб уникнути цієї ж пастки, зараз ведеться робота.

Михайло Кукін: Как происходит координация с местной властью в Лимане?

Де отримати допомогу

Ольга Поплавська: Наша организация состоит из подростков, ребят, которые хотят что-то делать в своем городе. Мы хорошо сотрудничаем с местной властью, они нас поддерживают, Предоставили помещение, за которое мы не платим.

Михайло Кукін: Но бесплатное помещение — это же опять «рыба»? Что вы предлагаете ребятам, чтобы помочь их будущему?

Ольга Поплавська: Ребята сами заинтересованы. В городе нет особых условий, развлечений. У нас очень много переселенцев, которые нуждаются в общении, месте, где могут проводить время, раскрывать себя, но, может, у них нет возможности. Мы собрались с ребятами, и появилась идея вместе что-то делать.

Михайло Кукін: Чем вы занимаетесь, когда собираетесь?

Ольга Поплавська: На данном этапе у нас проходят всевозможные мастер-классы, мы сотрудничаем с местной библиотекой, проводим литературные вечера. Есть своя группа — ребята играют на музыкальных инструментах. Писали проекты, участвовали в конкурсах грантов ЮНИСЕФ, выиграли два проекта.

Михайло Кукін: Что это за проекты?

Ольга Поплавська: Первый — делали фильм про наш город. Каким он был раньше, какой сейчас, за что любят Лиман. Хотим немножко доделать и разместим в интернете. Второй — скейт-площадка. У нас много ребят катаются на скейтах, роликах, раньше по дворам приходилось тренироваться.

Олена Терещенко: Ребята, живущие в маленьком городе, часто чувствуют естественную тягу к большим городам, столице. Это огромный позитив быть свободным — учиться, жить там, где хочется. Но видите ли вы, что часть захочет вернуться в Лиман?

Ольга Поплавська: Я думаю, не все, но вернутся точно. У нас есть несколько ребят, которые учатся в Харькове, но каждые выходные приезжают, есть, кто из Краматорска ездит. Есть ребята, которые ясно ощущают — это мое, это мой город, если не я, то кто будет его менять. Вот такое у нас здесь понятие.

Михайло Кукін: Наталіє, як на ваш погляд — ці приклади швидше свідчать про перехід до другого етапу чи ще ні?

Наталія Церклевич: «Вудка» — це теж дуже відносне поняття. Сказати, що зараз будуть великі інвестиції в Донецьку і Луганську області, ми не можемо, ситуація нестабільна. А доки немає великих економічних інвестицій, говорити про масштабні пропозиції з працевлаштування важко. Зараз є великий проект міжнародних організацій, де зібрана вся інформація про всі програми відновлення, грантів для переселенців. Він ще не запущений публічно, але найближчим часом з’явиться окремий ресурс.

Є так само інтернет-карта всіх громадських ініціатив у Донецькій і Луганській областях. Це ресурс усіх проектів з економічного відновлення для переселенців і місцевого населення. Закликаємо різні місцеві організації додавати свої ініціативи.

12_kvitnya.jpg

Типи реагування на конфлікт //
Типи реагування на конфлікт

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.