Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Як війна на Донбасі впливає на освіту дітей?

14 вересня 2016 - 15:19 168
Facebook Twitter Google+
Як живуть і навчаються діти-переселенці на Донеччині дізнавалася кореспондентка «Громадського радіо» Наталя Поколенко

Єлизавета Короваєва кілька днів тому переступила поріг Костянтинівської гімназії. Одинадцятикласниця разом з батьками переїхала з невеличкої Кам’янки, що під Донецьком. Її школу у Спартаку зруйнували ще у 2014 році. Два роки вона навчалася в Росії, куди виїхала з батьками через постійні обстріли. Але дівчина каже, що батько хотів повернутися в Україну, на рідну Донеччину.

lyza_korovayeva.jpg

Ліза Короваєва // Громадське радіо
Ліза Короваєва
Громадське радіо

«Звикла вже до перемін і швидко почала адаптуватися. Що допомагає? Треба працювати, бути більш упевненою і рухатися далі попри все. Дім — це там, де ти зараз з друзями, близькими. Це не якась певна територія, якщо всі разом, це дім. Він знаходиться в душі», — говорить Єлизавета Короваєва.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Дівчина звикла до перемін у житті, але і у класі підтримка однолітків їй потрібна. Свого часу саме приязне ставлення учителів та однокласників допомогло адаптуватися Любові Ширкіній. Себе вона ласкаво називає Любава. Переселенка з Луганська, вона приїхала до цієї ж гімназії два роки тому до дев’ятого класу. Сама дивується, але саме переїзд на нове місце сприяв розвитку її здібностей.

lyuba_shyrkyna.jpg

Люба Ширкіна // Громадське радіо
Люба Ширкіна
Громадське радіо

«Завдяки тій увазі, яку стали приділяти цьому регіону, тут стало більше можливостей, як для переселенців, так і для місцевих. Це дуже добре», — каже Любов Ширкіна.

Додому, до Луганська Любава наразі не хоче. Хоче вчитися і здобувати освіту тут. Мріє стати філологом.

Таких дітей — переселенців у цій гімназії 24. Директор навчального закладу Галина Шередека каже: спочатку усіх намагалися оточити якоюсь особливою турботою, але потім зрозуміли, виділяти цих учнів особливо не треба, треба ставитися як і до інших. Так легше адаптуватися самим дітям.

«Ті діти, що навчаються в нас два роки, влилися в наш колектив добре. У них немає проблем з однолітками, вони дружні, активні, а дехто каже, що їм тут краще, ніж вдома. Вони задоволені педколективом, отримують гарні знання.

Спочатку, дійсно, ми опікувалися цими дітьми, у нас працює психолог, яка дивилася за їхньою поведінкою, як їм важко чи легко жити у нашій школі. Але потім, коли ми бачимо, що у них тут складаються стосунки, то таке опікування є меншим, бо вони його не потребують», — розповідає директор гімназії Галина Шередека.

У багатьох учнів-переселенців є відчуття смутку за своєю домівкою, школою, кімнатою. Психолог Станіслава Стасенко розповідає: важливо, аби діти мали тут, на новому місці, якісь дорогі їм речі — іграшки, улюблені книжки. Це допомагає адаптуватися.

» Це дуже важливо і ми про це говоримо з батьками, що вдома дитина має бачити якісь маркери, речі, які роблять те приміщення, де вона перебуває, її домівкою. Тобто важливо оточити її якимись речами, які для дитини важливі, які створюють цей дім. Бо інколи ми з ними говоримо, що та іграшка залишилася вдома, а дім далеко. Досить часто вони сумують за друзями, які не змогли переїхати.

Але з часом знаходять нових друзів. А ще у нас є випадки, коли дитина перебуває тут довго певний час, причому тут жили бабуся, дідусь, тобто цей переїзд мав би менш травматичним. Але досі сумує за тим, що залишилося у Донецьку. Досить часто вони не втрачають надії, що вони повернуться додому, після школи будуть навчатися у Донецьку, вже у звільненому Донецьку, але з часом ці надії зменшуються«, — каже психолог.

Крім того, далеко не усі діти відразу готові розкритися в новому колективі, тож своїм завданням як учителі, так і психологи ставлять створення умов для того, щоб дитина відчула себе потрібною у вже нечужому для неї середовищі.

Наталя Поколенко, «Громадське радіо», Донеччина

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.