Слухати

Як змагання змінюють життя ветеранів АТО та ставлення до них суспільства?

21 грудня 2016 - 21:26 322
Facebook Twitter Google+
24 грудня в Києві відбудуться змагання з кросфіту «Ігри Героїв» серед учасників АТО, які в ході отриманих поранень втратили кінцівки, та людей з інвалідністю, які пересуваються на візках

13.00_volodymyr_kovalskyy.jpg

Володимир Ковальський // «Громадське радіо»
Володимир Ковальський

Ігор Август (позивний), який є співорганізатором та учасником змагань «Ігри Героїв», та Володимир Ковальський, учасник змагань, розповідають про те, як змагання та заняття спортом впливають на фізичну та психологічну реабілітацію ветеранів АТО, які отримали важкі поранення, що призвели до інвалідності.

Анастасія Багаліка: Розкажіть про формат вашої участі у змаганнях, що і як ви будете робити?

Ігор Август: Я співорганізатор та учасник цього змагання. Так вийшло, що ми з госпіталю почали займатися в залі і вирішили провести змагання серед бійців, які отримали поранення, а потім до нас приєдналися люди з інвалідністю. Так все і почалось.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Валентина Троян: Яка мета цих «Ігор»?

Ігор Август: По-перше, це фізична реабілітація хлопців, які отримали поранення та людей, які або народилися із фізичними вадами, або набули їх у цивільному житті. Коли людина фізично здорова, їй простіше боротися з фізичними вадами. Це основна мета. Також це психологічна реабілітація, бо в залі все це відбувається в команді, з нами займається тренер. І третя мета — показати іншим людям, що всі проблеми — у людині в голові.

Валентина Троян: «Ігри Героїв», які відбудуться у Києві 24 грудня, відбуваються вже не вперше, наскільки я пам’ятаю, вони вже були у травні і ще раніше. Яка динаміка, чи вдається залучати все більше людей?

Ігор Август: Так, вдається. З кожним днем і з кожним місяцем до нього залучаються все більше людей. Ми намагаємося своїм прикладом показувати, що ми вміємо, що ми можемо, що нам є куди розвиватися. Ми виступаємо в різних містах, десь нас запрошують, десь ми самі намагаємось приїхати і щось показати. Вже були виступи у Львові, Миколаєві, Дніпрі, Харкові, Миколаєві. Також у нас є пропозиції на майбутнє: до нас зверталися із Херсону з пропозицією зробити щось у подібному форматі.

Анастасія Багаліка: Володимире, розкажіть, як ви почали займатися кросфітом після поранення.

Володимир Ковальський: Я отримав поранення, після якого був у шпиталі, відновлювався після операції, чекав на протезування. Так сталося, що заходили хлопці уже з протезами і розповіли мені, що є такий проект, що вони хочуть допомогти і організувати заняття у спортзалі. Мені стало цікаво і я на це погодився. І вже майже з першого дня, після того, як отримав протез, я поїхав до спортзалу. Там вже займалися хлопці з подібними пораненнями і мені сподобалось, оскільки була тепла атмосфера, і тренер дуже уважно ставився до нас і допомагав.

Валентина Троян: А ви займалися спортом до поранення?

Володимир Ковальський: Професійно – ні.

Анастасія Багаліка: Важко було включитися в той темп, зрозуміти, навіщо ви хочете робити над собою якісь фізичні зусилля?

Володимир Ковальський: Зрозуміти було неважко, тому що по-іншому не можна: не будеш займатися собою, фізичними вправами — не станеш на ноги і не будеш жити, як повноцінна людина.

В ритм входив поступово, тому що, звичайно, з перших днів після протезування було дуже важко. Спочатку я пересувався на ходунцях, потім — на милицях, а зараз я вже пересуваюсь з ціпком і можу отримувати вже більші навантаження, робити якісь більш складні справи. Це приємно відчувати, і хочеться працювати ще і ще.

Анастасія Багаліка: А скільки ви вже користуєтесь протезами?

Володимир Ковальський: Близько півроку. Це важкий процес, тому що не завжди все виходить, трапляються і певні мікротравми.

Валентина Троян: Як тренування допомагають у реабілітації?

Володимир Ковальський: Мені тренування допомагає фізично — це 100%. Психологічно, як на мене, це теж дуже важливо, тому що ми спілкуємося у колективі з хлопцями з пораненнями чи з цивільними, які теж мають щось подібне, з тренером. Взагалі в спортзалі знаходишся в оточенні здорових людей, які теж займаються, і ти відчуваєш себе не інвалідом, а повноцінною людиною, можливо, з певними вадами, але не настільки, щоб вважати себе інвалідом, це важливо для мене психологічно.  

 

 

Анастасія Багаліка: Ігоре, розкажіть, скільки вас ветеранів, які таким чином після поранення реабілітуються і входять у ритм спортивного життя за допомогою кросфіту?

Ігор Август: У нас багато таких ветеранів. У змаганнях братимуть участь майже 50 учасників, і близько 70% — це саме ветерани, які отримали поранення на сході України. Ми заходимо до хлопців, які зараз лежать у госпіталі, і також закликаємо їх до наших занять.

Анастасія Багаліка: Розкажіть де ви займаєтесь і як організоване тренування? Як ви взаємодієте між собою? 

Валентина Троян: Чи легко знайти приміщення, чи допомагають вам у цьому?

Ігор Август: Весь цей рух був організований у травні. Його ініціатором був Євген Коваль. Спочатку був зал у Києві, це мережа кросфіт-клубів «CrossFit Banda», вони надали нам приміщення, надали тренера, і ми поступово почали там займатись. Коли почали підключатись інші міста, то там теж з’являлися організатори і спортивні клуби, які надавали приміщення і тренерів. Все це було безкоштовно. Від ветерана вимагалось тільки бажання і, мабуть, кеди.

Валентина Троян: Назва ваших змагань «Ігри Героїв», саме героїв, але не всі військові, не всі учасники АТО позитивно сприймають цей статус, вони кажуть: «Ми ніякі не герої». Чому вони так вважають, на вашу думку, і чому ви все ж таки обрали цю назву?    

Ігор Август: «Ігри Героїв», тому що проект спрямований на те, щоб показати людям, що все буде добре, і всі проблеми можна вирішити, якщо у людини є таке бажання.      

Ми обрали таку назву, щоб привернути більшу увагу суспільства. Ми до цього відносимося як до бренду, ми не вважаємо себе насправді якимись героями.

Валентина Троян: А хто для вас герої?

Володимир Ковальський: Мене, наприклад, вражає мужність генерала Гордійчука.

Ігор Август: Для мене герої — це сім’ї, які дочекались своїх хлопців, особливо, якщо вони були з пораненнями, і рідні поставили їх на ноги.

Анастасія Багаліка: Пропоную послухати матеріал з психологом Ольгою Протасовою, яка спілкувалася із бійцями з київського госпіталю і розповіла, яке значення має участь у «Іграх Героїв» для бійців.

Анастасія Багаліка: З нами на зв’язку Олеся Шевченко, тренер, яка допомагає бійцям готуватися до змагань з кросфіту. Розкажіть, як, за вашими спостереженнями, змінюються хлопці, учасники АТО, які займаються кросфітом і готуються до змагань «Ігри Героїв».

Олеся Шевченко: Во-первых, они стали намного более сильными, более выносливыми. Для них очень важны тренировки, поскольку они собираются большим количеством людей, их в группе 10-11 человек, они меду собой конкурируют, растут, развиваются, и это их вдохновляет, чтобы как-то в дальнейшем быть более сильными не только на тренировках, но и в жизни.

Валентина Троян: Чи виникали якісь складнощі? Можливо, когось доводилось підтримувати і заохочувати, щоб людина не опускала руки, і як ви це робите?

Олеся Шевченко: Да, бывает такое, что ребята приходят на тренировки, у них нет какой-то мотивации или еще чего-то, но всегда есть ряд любимых упражнений, которые у них получаются очень хорошо и которые их радуют. В такие моменты я всегда стараюсь дать им эти упражнения, они видят, что у них все получается, они все могут, и это их как-то стимулирует, чтобы бороться и работать дальше.

Анастасія Багаліка: А, власне, фізична витривалість якось позначається на самооцінці, на психологічних відчуттях?

Олеся Шевченко: Конечно, это очень сильно влияет. Когда они изначально приходили на тренировки, у них ничего не получалось, им было тяжело выполнять какие-то нагрузки. Сейчас они между собой конкурируют на хорошем уровне и пытаются выиграть друг у друга. То есть они приходят уже не просто как на тренировку, а как на соревнование. Многие ребята уже даже пробуют соревноваться и со здоровыми людьми, это у них получается, и это дополнительная мотивация, как для них, так и для ребят профессионалов.

Валентина Троян: А як особисто на вас впливає така спільна робота?

Олеся Шевченко: Мне очень приятно работать с ребятами, они также мотивируют и меня.

Анастасія Багаліка: Мені спала на думку ідея, що, можливо, долучитись до спільних занять спортом можна також через мережу паралімпійського комітету?

Ігор Август: Саме так. Долучитися до нас не важко. Треба просто знайти нашу групу у Фейсбуці, написати або зателефонувати нам. Якщо у місті навіть немає наших представників, ми їх туди зашлем і все організуємо.

Стосовно паралімпійського комітету, більш розгалуженої мережі, то не все так просто, бо кросфіт не є видом спорту, це функціональні спортивні вправи, зібрані докупи, починаючи від важкої атлетики до елементів хореографії. Але, якщо є бажання, то знайти, де займатись, можна без проблем, можна навіть не приєднуватися до нас. Я думаю, організатори будь-якого клубу підуть назустріч будь-якому бійцю з протезом, тому що це додаткова мотивація і для звичайних відвідувачів.

Анастасія Багаліка: Наскільки важливою під час реабілітації є підтримка рідних?

Ігор Август: Треба знайти ту межу, коли треба не допомагати хлопцям, щоб вони самостійно робили певні речі. Є рідні, волонтери, які допомагають бійцям, возять їх на візках, підносять їм до ліжка їжу. Це дуже важливо на етапі, коли хлопець дійсно не може цього зробити, але коли хлопець здатен сам перебратись до візка і доїхати до холодильника, хай він це робить сам. Цю межу треба знайти і за неї не переходити, бо у майбутньому, коли поруч нікого не буде, потрібна буде ще й психологічна реабілітація.

Анастасія Багаліка: Ми знаємо, що іноді люди, повертаючись з АТО навіть з меншими пораненнями, ніж у вас, не можуть знайти собі застосування у суспільстві, і суспільство їх не приймає. Часто це тягне за собою зловживання алкоголем або якимось іншими видами «підтримки». Як ви вважаєте, де ця межа, щоб заміщувати життя шкідливими звичками?

Ігор Август: На жаль, таке дійсно є, але, мабуть, це більше залежить від самої людини, наскільки вона сильна духом і може швидко перебудуватись. Дійсно, трапляється, що і суспільство не приймає бійців, але все одно є можливості якось перебудуватися. Є спілки ветеранів АТО, які теж допомагають юридично і психологічно. Я вважаю, що після війни можна знайти свою нішу у житті.

У нас у суспільстві є три категорії людей: одні байдужі, інші дуже переймаються, а треті нічого не роблять, але всіх жаліють. З цього всього треба зробити середню арифметичну і тоді все буде добре. Це робота всіх нас, всі мають над цим працювати.

Анастасія Багаліка: Яке середнє арифметичне ви б хотіли? Яке ставлення, на ваш погляд, є найбільш зваженим і адекватним?

Ігор Август: Не треба жаліти хлопців, котрі отримали травми або інвалідність, але їм треба допомагати, якщо вони дійсно того потребують. Не треба якихось преференцій хлопцям, їх просто треба почути та зрозуміти, а якщо є якась проблема, то посприяти її вирішенню. Якщо людина повернулась з війни і їй треба прийти до тями, потрібна якась буферна зона, щоб повернутись у соціум, то треба їй надати цю буферну зону.

Валентина Троян: У нас на зв’язку Світлана Покатілова, координатор програми активної реабілітації «Повернення до життя» для бійців, які отримали травми, поранення чи захворювання в зоні АТО.

Анастасія Багаліка: Де діє ваша програма, як до неї можна приєднатися і скільки бійців, які повернулися із зони АТО, скористалися вашою програмою?

Світлана Покатілова: Наша програма діє на території України, реабілітаційні заходи ми проводимо у Західному реабілітаційному центрі у Львівській області. Бійці мають змогу приїхати на 12 днів на фізкультурно-спортивну реабілітацію. Ми вже проводили такі заходи і у 2015, і у 2016 році при різному фінансуванні, зокрема і державному. Цього разу ми маємо наполовину державне, наполовину НАТО-вське фінансування. Заходи заплановані повністю на весь 2017 рік. Щомісяця ми маємо один заїзд для 10-12 бійців.

Валентина Троян: Як стати учасником програми?

Світлана Покатілова: Щоб стати учасником, можна написати мені у Фейсбуці або відкрити сайт Національної асамблеї інвалідів України і заповнити спеціальну анкету.

Анастасія Багаліка: Ми знаємо, що Західний центр реабілітації ще не до кінця добудований. Наскільки там зараз можна отримати повний курс реабілітації, який потрібен бійцям?

Світлана Покатілова: Наша реабілітація — це  комплексна реабілітація: і фізкультурна, і психологічна. До програми включено тренування з різних видів спорту. Це можуть бути і бігові лижі, і походи, і заняття в тренажерній залі, і індивідуальні заняття з психологом, і психофізичні загальні тренування.

Анастасія Багаліка: Давайте послухаємо поради психолога від спеціаліста Національної асамблеї інвалідів України Олега Полозюка.

tochy_opory_21_12.jpg

Поради психолога // «Громадське радіо»
Поради психолога

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.