Слухати

Зі сторінки Фейсбук Адама Осмаєва / Скачати зображення

Жінка на війні: чоловіча перспектива

13 травня 2017 - 17:00 223
Facebook Twitter Google+
Війна міцно закріплена у суспільній свідомості як традиційно “чоловіча” справа. Стереотипи представляють нам чоловіка зі зброєю в руках, а жінку як таку, що чекає вдома. Чи так це насправді?

За даними різних ЗМІ на Сході України воюють близько 14 000 жінок. Водночас, жінки-військовослужбовці неоднозначно представлені у публічному суспільному дискурсі. Часто ми бачимо розповіді про “героїв” та набагато рідше про “героїнь”.

Що думають про це самі чоловіки, які пліч-о-пліч із жінкми воюють на Сході України? Яка їх думка про жінок на війні? 

adam_osmayev.jpg

Адам Осмаєв // Громадське радіо
Адам Осмаєв
Громадське радіо

На думку Адама Осмаєва, командира Батальйону імені Джохара Дудаєва у всі часи жінки на рівні із чоловіками йшли на війну: “В Україні багаті військові традиції, не зважаючи на те, що жінок вважають “слабкою статтю”. Якщо ж брати найбільш кровопролитну війну за сучасну історію людства, то Друга світова проходила, головним чином, на території України. Жінки брали значну участь в ній тоді, і сьогодні беруть участь у війні також.  Коли це “права справа” – вітчизняна війна, я думаю, всі йдуть допомагати хто чим може.  Так проявляється героїзм, в тому числі, з боку жінок”.  

Військовий зізнається, що жодних відмінностей у служінні на війні із чоловіком або жінкою немає, хіба тільки в окремому житлі та окремих туалетах. “Треба розуміти, що до 90% військової справи не пов’язане напряму із лінією дії, тому є необхідні ролі без яких війна неможлива, але які не повя’зані із лінією фронту та бойовими діями. Хоча навіть там жінки бувають і беруть участь напряму у бойових діях”, — додає Адам Осмаєв.

Адам вважає, що на війні не більше сексистських жартів, ніж в мирному житті. Тому що на війні люди ставляться більш терпимо один до одного. 

artem_denysov-2.jpg

Артем Денисов // Зі сторінки Фейсбук Артема Денисова
Артем Денисов
Зі сторінки Фейсбук Артема Денисова

Артем Денисов, Голова Громадської організації “Побратими”, яка проводить курси психологічної адаптації для тих, хто повернувся з війни, каже, що тут питання у сприйнятті суспільства: “Я не готовий говорити про роль жінок на війні, бо я не був на війні. Але тут питання не до того, що жінки роблять на війні, а як соціум спримаймає їх тут. Питання в стереотипах людей, які знаходяться тут. От навіть прийнято говорити “наші хлопці — герої”  і навіть в риториці ми забуваємо про те, що жінки також учасники військових дій на Сході і велика кількість із них є віськовослужбовцями – такими самими, як і чоловіки, і виконують такі ж самі функції”. 

Читайте також: Жінки в АТО: «На війні ми знайшли свою гідність»

Кликайте, чтобы оценить этот материал

На думку Артема Денисова питання “жінки на війні” є більш глобальним: “Це питання сприйняття жінки соціумом загалом – її ролі і її можливостей. Військові дії просто актуалізували цю тематику. Так само, як і питання побутового насильства або розлучень. Як, наприклад, кажуть, що багато ветеранів розлучається, так у нас же впринципі багато людей розлучаються”. 

“Дуже багато проблем через неготовність соціуму сприймати жінку як таку, що могла би бути на війні. Навіть була історія у маршрутці: жінка показує посвідчення, а її питають: а звідки, мовляв, взяла – “переспала із кимось”? Це те, що хтось навряд чи скаже чоловіку. Але це те, що чують (я не скажу за всіх), але багато жінок”, — ділиться Артем Денисов.   

 

Павло Юрчук, командир роти морпіхів, який зараз несе службу в с.Водяне біля Маріуполя, зазначає: “Невелика кількість, але жінки на Сході є. В першу чергу, це зв’язківці, телефоністи, військовослужбовці, які займаються документообігом, медики. Не бачив ще поки ні гранатометників-жінок, ні снайперів, ні танкістів”. 

Де отримати допомогу

“Не можу сказати, що всі жінки, які приймають участь в АТО – це “ніжні створіння” або що всі вони як солдати Джейн . Все залежить від командира і від самої жінки. Є взагалі такі, які приїжджають тільки отримати корочку учасника бойових дій”, — зізнається Павло Юрчук.  

Зв’язок із Павлом поганий та постійно переривається, військовий говорить, що шукає найкращу точку для передачі сигналу та продовжує про свій досвід: “Якщо особисто зі свого досвіду, то була в мене серед підлеглих жінка-зв’язківець, три місяці вона працювала, мала задачі такі: сидіти на рації, телефонні дзвінки записувати і основні події, які відбувалися. Також за бажанням, ніхто її не змушував, взяла на себе обов’язок їсти готувати. Були там проблеми, треба було їй організувати, щоби вона раз в 3-4 дні виїхала покупалась, в той час як бійці можуть раз в 10 днів, а то і раз в два тижні. А так роботою її, можу сказати, був задоволений, із задачами своїми вона справлялася”.  

В соціологічному дослідженні «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО» влучно зазначено, що  прихід жінок до збройних сил може мати два сценарії розвитку: чи жінки пристосовуються до вже існуючих там норм та порядків, котрі є “маскулінними” за своїм характером; чи жінки своїм приходом змінюють структуру та характер армії, роблячи її гендерно нейтральною структурою. Як буде в Україні — покаже час. 

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій. 

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.