Слухати

Українські герої. Ірина Іванюш

08 червня 2015 - 15:16 902
Facebook Twitter Google+

article178025 травня в районі Селідового підірвалися на фугасі дівчина-санінструктор і троє бійців. Хлопці відбулися легкими пораненнями, а молодій медсестрі відірвало ноги й осколком пошкодило око. На фронті цій тендітній дівчині дали позивний «Лютик». Випускниця філологічного факультету Дрогобицького університету навіть на передовій не розлучалася з книжками.
Ще в мирний час, здобувши фах філолога, вирішила стати лікарем. Вступила до Дніпропетровської медакадемії. Та з першого курсу пішла добровольцем у ЗСУ. Була санінструктором, пише ndilo.com.ua. Щодня надавала першу допомогу нашим бійцям. Аж тут умить сама стала безпорадною…

На передовій Іру передали військовим медикам, а вже ті вертольотом доправили її до Дніпропетровської обласної лікарні ім.Мечникова. Дівчина втратила 3,5 літри крові.

Повертали Ірину до життя в реанімації гнійно-септичного відділення. Зробили 3-годинну операцію. Потім іще три… Підключили апарат штучного дихання. Уся лікарня тримала за неї кулаки. Уся Україна молилася за Лютика з Дрогобича.

Кілька днів 25-річна дівчина була між життям і смертю. Та напередодні Трійці  сталося диво. Ірина Іванюш  після 4 операцій прийшла до тями, вже дихає самостійно — і навіть поривається ходити.

Щоправда, одужання дається непросто. з Ірою працює психолог.

— Іра дуже сильна, — розповідає головлікар  Сергій Риженко. — За таких важких поранень вона будує плани на майбутнє. Уже думає про протези, про те, як допомагатиме іншим. Хоче бути волонтером у штабі допомоги пораненим при нашій лікарні.

Посприяти з придбанням протезів пообіцяв голова Дінпропетровської ОДА  В.Резниченко. Та до протезування ще далеко — реабілітація буде тривалою.

Наразі ж Ірину просто засипали листами. Слова підтримки линуть із усіх куточків України. Волонтери, які опікуються Лютиком, хочуть купити їй планшет, аби могла спілкуватись у мережах.

На допомогу прийшли й однокурсники з медакадемії. Близько сотні людей здали для Іри кров.


Це черга здати кров для Лютика!

Уже у найперші — найважчі — дні до дівчини проривалися найближчі друзі. Та медики допустили у палату лише батьків, що приїхали зі Львівщини. Під час їхньої зустрічі плакали всі.

Тато Ірини все життя працював на заводі, що збанкрутував. Мама — інвалід зі штучним клапаном у серці. Їй про біду з дочкою сказали аж два дні потому — боялися, що серце не витримає. Та Ганна Петрівна, щойно дізналася, помчала до Дніпропетровська.

— Іра дуже спокійна і привітна, — каже однокласниця  Тетяна Богушевська. — А знали б ви, які вона твори писала!

Добровольцем-санінструктором Ірина пішла від самого початку воєнних дій. Служила у 93-й бригаді.
Вже за тиждень лікарі обіцяють посадити Ірину на візок, а за місяць — дозволити їй волонтерство у штабі.

— Доні я постійно кажу, що все буде добре, — зітхає  Ганна Петрівна. — Іра вже хоче ходити. Була й лишається патріоткою. Змалку писала вірші про Україну. Здавала кров для онкохворої дитини, для поранених бійців.

Що їхня дочка зібралась на фронт, батьки Ірини дізнались у день її від’їзду. Сказала лишень: «Мамо, це мій вибір! Пробач».

— Хочу надавати бійцям психологічну підтримку, на своєму прикладі доводити, що за будь-яких обставин життя триває, — ще слабким голосом каже  Ірина. —Рук не опускатиму, жити планую повноцінно.

Лютик лишиться у Дніпропетровську, аби продовжити навчання і стати лікарем-терапевтом.
А головікар  Риженко  вважає: з такою силою волі Ірина зможе стати реаніматологом і рятувати життя людей.

Карта Приватбанку на ім’я матері Ірини — Іванюш Ганни Петрівни
р/р 4149 4978 3143 8827 – для переказів у гривнях.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.