Слухати

Українські герої. Історії тих, хто допомагає. Анжеліка Рудницька

10 червня 2015 - 21:23 221
Facebook Twitter Google+

DSC_6809Наша сьогоднішня гостя – відома Анжеліка Рудницька. Вона співачка, телеведуча, художниця, громадський діяч, президент першої мистецької агенції «Територія А». Вона вже рік системно займається допомогою пораненим і військовим у зоні бойових дій.

Лариса Мудрак: Моє перше питання пов’язане з тим, як все це почалося 11 червня 2014 року. У Анжеліки є традиція – на свій день народження вона завжди запрошує друзів, але завжди на ті акції, які допомагають іншим.

Анжеліка Рудницька: Насправді в Україні проблеми почалися не з минулого року а значно раніше і всі публічні люди повинні бути в першу чергу людьми, а вже потім співачками і артистами. Як нормальна людина, я завжди намагалась допомогти тим людям, які менш адаптовані до життя, мають якісь особливі потреби. Це були і Охмадит і відновлення святинь київських і дитяче відділення інституту раку. А коли в країні почалася війна, яку сором’язливо називають АТО. Оскільки я на той час спілкувалася зі своїми друзями, які жили в Донецьку, Луганську, Криму і розуміла, що все набагато страшніше. Це не грім і блискавка, які зараз проминуть і почнеться велике диво. Тоді було важко усвідомити наскільки все це буде довго. Але вже тоді було багато людей, які були позбавлені нормальних життєвих умов, діти вирвані з сімей. Пройти повз це і зробити вигляд, що ти цього не бачиш і не чуєш було неможливо.

Госпіталь це інші емоції. Там ти приходиш, бачиш розірвані тіла, розбиті долі. Ти фізично відчуваєш їхній біль і навіть запах від відкритих ран, який неможливо передати, він залишається десь в середині тебе. Я колись після інституту раку, після госпіталю падала в ліжко і не могла нічого ні думати, ні робити, ні осмислювати. Тоді мені просто треба було звільнитися від цієї енергії, яка в мене потрапила. Але ж волонтерство – це наркоманія своєрідна, як тільки ти виходиш, ти йдеш знову і знову. Тому я почала розпродавати колекцію своїх подушок і частину прибутків віддавала в госпіталь. Придумувала акції, інтегрувалася  в акції, які ми робили разом з різними групами людей. За цей рік я не рахую, якщо чесно. Є люди які люблять статистику у всьому, мені важливіше зробити щось хороше, ніж порахувати скільки ти це зробив.DSC_6810

Лариса Мудрак: Все ж таки з’явилася незліченна кількість історій в продовження. Однією з таких була твоя поїздка в Щастя. Бо ти потрапила саме в ті місця де служив твій загиблий дядько.

Анжеліка Рудницька: Коли я дізналася, що він загинув. Олег Михайлов 46 років. Героїчно загинув, ціною власного життя врятував інших людей і я не змогла поїхати на похорон. В той день, коли його ховала, я пішла і здала кров. Сказала, що хай моя кров когось врятує, якщо це можливо. Я думала, що ще я можу зробити. І коли з’явилась можливість поїхати на фронт я відгукнулась. Я не відчувала страху. Була якась тривога, але я помолилася і знала, що все буде добре. Містика цієї історії в тому, що перший мій виступ був саме в Щасті, в місці дислокації мого дядька. Я була в кубрику в якому він жив, бачила ліжко де він спав. Воно було порожнє, на ньому ніхто не спав, з підписаними його позивними. Я дивилася в очі цим хлопцям, знервованим, які сварили мене, що мені там немає чого робити.

Я почала співати. Вони носили мене на руках. На початку концерту вони сиділи похмурі, а в кінці, коли прощалися – стали рідними людьми. Толі ми зрозуміли, що концерти, як і будь які інші акції мистецькі для хлопців на фронті є дуже важливими.

DSC_6814

Дар’я Куренная: Анжеліко, ви зробили безліч акцій, який вони мають ефект і чого друзям чекати цього року?

Анжеліка Рудницька: На кожній виставці стоять скриньки і люди кидають туди гроші. Хай це і не великі гроші, але це більше ніж нічого. Для мене ефективні акції тоді, коли не вкладається більше ні ж отримуєш. Навіть коли я заробляю гроші не на благочинних акціях, я все одно ними ділюся. Я не люблю дня народження до того моменту, доки не придумаю, чим він може бути корисним людству. Цього разу ми будемо святкувати в госпіталі разом з рідними пораненими, волонтерами, лікарями. Відбудеться концерт, в якому візьмуть участь мої друзі, які несуть позитив і світло. Це Оксана Білозір, Віктор Павлік, Марина Одольська, Іларія, Ярмак, Ярослав Джусь. Я всіх запрошую. Умовним вхідним квитком на цей концерт, який відбудеться на території госпіталю для всіх, хто захоче прийти буде щось із списку, що потрібно пораненим , або ви можете принести будь яку суму грошей. Ці гроші ми передамо госпіталю на  медикаменти і пораненим. Будуть тільки життєрадісні пісні. Ще я розраховую, що до волонтерського руху приєднаються нові люди, які не відважувалися це зробити.

Це була програма «Громадського Радіо» «Українські герої». Її автор і ведуча Лариса Мудрак, мені допомагає Дар’я Куренная, звукорежисер Ігор Онисенко.

 Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

 

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.