Слухати

Українські герої. Історії тих, хто допомагає. Віра Тимошенко

04 червня 2015 - 21:51 209
Facebook Twitter Google+
Сьогоднішня наша програма не про Українських героїв, а про тих, хто їм допомагає. Допомагає системно, багато, натщесерце, як це часто буває в жінок. Наша гостя - Віра Тимошенко

DSC_6815Сьогоднішня наша програма не про Українських героїв, а про тих, хто їм допомагає. Допомагає системно, багато, натщесерце, як це часто буває в жінок. Власне сьогодні у нас така волонтерка в студії – це Віра Тимошенко. Вона випускниця факультету журналістики Київського державного університету 1992 року. 

Лариса Мудрак: Вірочко, скажи, будь ласка, що тебе привело в госпіталь і коли почалася твоя допомога?

Віра Тимошенко: Допомога моя почалася з переселенців. Потім довго не наважувалася прийти в госпіталь, якийсь був психологічний бар’єр. Страшно, куди йти, до кого йти? Перший раз я прийшла і втратила свідомість. Не дійшла ні до кого.

Лариса Мудрак: Коли ти вперше пересилила свій біль і прийшла в госпіталь?

Віра Тимошенко: Почала ходити системно вже взимку. Восени кілька разів сходила, але якось мені було страшно, моторошно. Мабуть тому, що я спочатку пішла до тих, хто найважчий.

Лариса Мудрак: Віра, скажи будь ласка, найголовніше, що ти робила ? Хтось підхопив твій приклад, когось привела за руку ще?

Віра Тимошенко: Я привела декількох людей, але вони потім десь поділися. Але я там здружилася з багатьма людьми.

Лариса Мудрак: А як працює система волонтерства в госпіталі?

Віра Тимошенко: Всі ми є у фейсбуці, ми списуємося, домовляємося, кому що треба. Кому треба побутові речі, кому треба психологічна допомога, комусь юридична, комусь їжа, до когось просто зайти, взяти за руку і поговорити.

Ми всі разом робимо спільну справу і ми не повинні стояти осторонь чужої біди. Мене часто запитують, там хтось твій лежить? Я кажу, що це всі мої. Майже кожного пам’ятаю по імені, або по позивному. Я дуже люблю всіх цих хлопців. Найстаршого, якого я там зустріла, йому 65 років, а наймолодшому 18.

Лариса Мудрак: Сьогодні з нами волонтерка Віра Тимошенко, яка дуже опікується хлопцями, одягає, водить, за ними дивиться.

Дар’я Куренная: Більш того, Віра організовує дуже приємні штуки для бійців зі шпиталю. Вона запросила боксера В’ячеслава Узєлкова зі спортивним десантом допомоги. Розкажіть, як вам спало на думку створити такий захід, як реагували і бійці, і чи плануєте ще щось подібне зробити?

Віра Тимошенко:  Це прийшло на думку мені, і ще порадила моя подруга волонтерка Наташа Козіна, бо треба якось підіймати бойовий дух хлопцям. І вони дуже люблять, коли приїжджають відомі люди: артисти, спортсмени, на даль депутатів, скільки ходжу не бачила, хочу запросити.

І спортсмени з великою радістю прийняли моє запрошення. Відразу відгукнулися, накупили їжі хлопцям. Слава взяв свого малого. Хлопці були раді, спортсмени обіцяли, що ще приїдуть. Я думаю, що будемо залучати ще спортсменів і артистів, і громадських діячів. Бо це потрібно перш за все нам, не бійцям, ми повинні показати, що ми люди.

Дар’я Куренная: Я хочу спитати, щоб ви побажали тим людям, які бояться приходити до шпиталю, бояться спілкуватися з військовими. Як їм себе поводити?

Віра Тимошенко: Я думаю, що там нічого страшного немає, якщо мене запитують як іти, я відповідаю – ногами. Перш за все треба нести свою посмішку і велике спасибі. Що я роблю, в кожній палаті, коли я заходжу, перш за все дякую людям за те, що живу в мирному місті. Не треба боятися нічого, вони такі самі люди, як ми. Це найкращі чоловіки нашої держави, котрі захищають нас. Є зовсім юні хлопчики, є дідусі, котрі не побоялися ніяких проблем і пішли захищати.

Лариса Мудрак: Завершуючи Вірин заклик, як волонтерки про те, що відкрити себе, відкритися собі. Я наведу свій приклад . Минулого літа як і моя донька і діти моїх друзів ходили в госпіталь, вони тинейджери і вони по своєму долали цей перехід до сприйняття реальності війни. У вересні минулого року моя похресниця донька народного депутата Івани Климпуш-Цинсадзе зібрала гроші в класі і попросилася сама їх передати. Ми дуже переживали, бо все ж таки 9 років, я радилась з батьками і відмовляла їх. Так от Соломія після того, як провела 3 години в опіковому відділенні, де були важкопоранені хлопці, сама роздала їм гроші. Вона вийшла і прощаючись зі мною сказала «Хрещена, чому ти мене не брала, тут так світло».

DSC_6821

Це була програма «Українські герої» її автор і ведуча Лариса Мудрак, мені допомагає Дар’я Куренная. З нами була волонтерка Віра Тимошенко, яка точно знає, чому потрібно ходити в госпіталь і допомагати щоденно. Звукорежисер програми «Українські герої» Ігор Онисенко.

  Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.