Слухати

Українські герої. Петро Гапонюк

21 лютого 2015 - 15:00 202
Facebook Twitter Google+ Vkontakte
Сьогодні наша розповідь про українського бійця Петра Гапонюка. Він з такою гордістю сказав, що він солдат–кухар

2015-02-12 12.29.24-Гапонюк (2) Сьогодні наша розповідь про українського бійця  Петра Гапонюка. Він з такою гордістю сказав, що він солдат – кухар, що мені одразу захотілося йому подякувати. Чи то інстинкт такий жіночий -  хочеться сказати дякую, що нагодували воїнів-чоловіків. 

Я був повар.

Годували добре?

Так, звісно.

Що готували?

Та все готували, що давали. Каші, супи, борщі, все повністю.

А що хлопці любили найбільше?

А вони все їли, там перебирати нема коли.

Волонтери щось приносили, допомагали вам з харчуванням?

Звичайно. Волонтери багато чого для нас зробили. Навіть більше, чим потрібно було. Що я можу сказати – волонтери дуже багато допомагають. І речі теплі, і їжа. Всього вдосталь, все є.

А скільки ти щоденно мусив нагодувати бійців?

А хто схоче, той і їсть. Як на полігоні, то ми варили на 500 людей, а там варили на 200, а потім вже зменшувалось, зменшувалось.  Забирають всіх на блокпости, там самі собі варять.

Твоє враження, зараз в 2015 році забезпечення армії хороше, чи так само недостатнє як і раніше?

Як сказати, техніка потрібна і все. Техніка і ті, хто вміють нею користуватися.

А навчання зараз відбуваються хороші вже?

Я не знаю, нас там не вчили, ми самі вчилися.

І як же повар постраждав через міну?

Коли починає йти піхота, то ти вже не повар, а обичний солдат. Там всі солдати.

Солдат, 20-ти річний Петро Гапонюк з селища Берестівець, що поблизу Умані. На фронт пішов добровольцем 1 серпня 2014 року.

Трохи боявся.

А чому пішов тоді?

Побороти свій страх.

«Ми заходили, перший батальйон. Мій батальйон перше зайшов в Попасну, потім Дебальцево, потім село Луганське. А потім мене перевели в мій батальйон, з яким я спочатку формувався, в 15 окремий горно-піхотний батальйон в Чорнухіно.

Саме село Чорнухіно. Я там пробув в тому батальйоні недовго, десь днів 20, може трошки більше. Бо я був до другого батальйону прикомандирований.

У нас йшов наступ піхоти, вони почали стріляти з подствольних гранатометів, і граната розірвалась між мною і другом».

Двадцятилітнього солдата-повара Петра Гапонюка поранило 20 січня. Він по-хлопчачому тішиться, що  руки – ноги цілі.  Його мама, сестра та кохана  також з нетерпінням очікують його вдома.

«Осколок зайшов в живіт, рвані рани на руці і кістку перебило на руці. І все. Ноги цілі, все ціле. Ну і осколкові поранення лиця.

Ну доки що не хочу нічого згадувати. Мені не важко, просто не хочеться пока. Вже в другому місті хочеться віддихнути».

Зі згоди Петра й для небайдужих слухачів, хто зможе допомогти солдатові -  на сайті Громадського радіо залишаємо телефон мами Петра – Тетяни Володимирівни.  0961860854

В ефірі  - програма Громадського радіо, “Українські герої”. ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак.

Таким, як він молодим хлопцям, які зараз готуються до мобілізації в зоу бойових дій. Петро Гапонюк переказує вітання.

«Щоб не боялися. Хто саме більше боїться, той самий перший погибає.  Я знаю, дуже багато хто вже загинув. Ось недавно теж із Умані загинув. Йому було вже за 30, але я його знав. Ми разом йшли на мобілізацію , його міною убило».

Це була програма Громадського радіо Українські герої.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дарина Куренная. Звукорежисер всіх програм Українські герої Ігор Онисенко.

Програма «Українські герої» на «Громадському радіо» підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

 

 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.