Слухати

Українські герої. Валерій Кузніченко

10 лютого 2015 - 15:48 125
Facebook Twitter Google+
Якщо спробувати описати коротко та простими словами – ніби лезом зрізано весь правий бік чоловіка - втрата руки, частини бедра, брюшини, поранення правої ноги

валерій кузніченкоВалерій Кузніченко – боєць, який отримав поранення в перший день цього року. 1 січня. Його травма має опис на дві сторінки. Та якщо спробувати описати коротко та простими словами – ніби лезом зрізано весь правий бік чоловіка —  втрата руки, частини бедра, брюшини, поранення правої ноги. 

Валерій Кузніченко довгий час воював під селищем Щастя.

Крім Щастя, де ще Вам довелося воювати, що Ви робили?

Щастя трішки далі від нас, воно виходить напряму до ТЕС, що дає електроенергію Луганську область. А я був в Старому Айдарі, де 1 січня 2015 року я і отримав поранення.

Що сталося?

Були на посту й не встигли забігти в бліндаж. Це був мінометний обстріл.

Хтось з Вами ще був з побратимів?

Я вже не пам’ятаю. Я пам’ятаю, що прийшли хлопці з піхоти і розвідники, пообдирали з мене те, що горіло. Викликали з нашої 92-ї бригади швидку – це була найдовша дорога до лікарні.

А що Ви пам’ятаєте?

Коли я потрапив під арт-обстріл, я глянув на руку – нема правої руки, стирчить кістка і шматок м’яса. Після цього хлопуці перемотали мене і відправили до лікарні в місто Щастя. Коли ми приїхали туди, на нас лікарі дивилися, і кажуть: “Хлопці, чого ви сюди приїхали, тут і без вас краще було”. Далі мене перевезли з Харкова до Києва.

В Київському шпиталі я опинився десь 5-го січня. Пролежав в реанімації 24 доби.

З Валерієм весь час знайходиться його дружина Наталя Олексіївна Кузніченко. З її слів та розповіді чоловіка, сили триматися їм зараз дають волонтери в шпиталі, а дома чекає велика родина.

Дякувати людям і волонтерам, лікарям шпиталю. Допомога дуже велика йде не від держави, а від простих людей. Без тилу було б дуже важко.

Розкажіть про свою родину.

Я одружений другий раз, в мене четверо діток. Прийомний син 20 років, дочка 17 років, вже є внучка від неї, ще дочка Наталя 10 років і син Валера в перший клас пішов, в цьому році буде 7 років. Поки жінка тут, діти з дідусем і бабусею в Харківській області.

Говорячи з Валерієм ми не змогли оминути розмови про його відчуття цієї війни.

Для України і українців це дуже велике горе. Але з іншого боку, не ми ж прийшли в чужий город, а вони до нас прийшли. Після цього думка людей буде змінюватись, що Росія — не така вже й мирна держава.

Що б Ви хотіли побажати українцям?

Найголовніше – це мирного неба, здоров’я та терпіння, що все воно скоро закінчиться перемогою України. Все в нас буде добре. Ми мирна нація.

Для допомоги кошти можна перерахувати на номер карток в Приватбанку 5168 7556 0223 0282  або 5168 7572 8456 8211.

Телефон дружини — Наталії Олексіївни Кузніченко – 0661969823.    

Це була програма Громадського радіо «Українські герої». Перед мікрофоном була Ірина Сампан.

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.