Слухати

Українські герої. Віталій Ткачов

20 лютого 2015 - 16:56 67
Facebook Twitter Google+ Vkontakte
Мовчазний герой з незліченною кількістю уламків в тілі. Віталій Ткачов з Полтавщини. Народився в місті Комсомольськ. 9 місяців прослужив в 17 батальойні ТРО

2015-02-12 12.45.39-ТкачовМовчазний герой з незліченною кількістю уламків в тілі. Віталій Ткачов з Полтавщини.  Народився в місті Комсомольськ. 9 місяців прослужив в 17 батальойні ТРО. 22 січня отримав поранення під час мінометного обстрілу.  Скоро місяць, як в шпиталях, а кількості уламків в своєму  тілі так й не порахували йому. Просто продовжують робити операції, витягати бойові уламки від міни з його тіла та готують до пересадки тіла.

Віталій мовчазний та зовсім не говірливий. Поруч з ним його дружина Марина, а семирічний син очікує на батька з бабусею і дідусем поки. Віталій  довго приховував поранення від рідних.  За дев’ять місяців служби довелося йому служити в Луганській області, поблизу Щастя  та поблизу Горлівки.  Там же його й поранили.

Мінометний обстріл.

Що ви пам’ятаєте?

Перший день піхота пішла, трохи відбили. На другий день теж мали йти, але спочатку мінометами накривали, так і накрило.

Вас навчали воювати?

Ну як навчали? Особо не навчали.

А екіпіровку давали?

Ну одяг ми самі покупали.

А озброєння?

Озброєння було.

Вам було страшно?

Страшно, коли стріляють з мінометів. Танки. Ти нічого не можеш зробити , тому що ти не бачиш, тільки ховаєшся.

Ми сиділи за укриттям, слабеньким. Ми ждали піхоту, не будеш же так просто сидіть в бліндажі.  Раптом прийдуть і скажуть «Здрастьтє». Що ти тоді зробиш?

Лікуватися Віталію ще місяців три.

В основному м’які ткані , міно-осколкові поранення. Просто глибокі.

Операції робили вам уже?

Да. Осколки ще не витягли, їх багато, не рахував.

Як тільки пересадку зроблять, так я сам думаю, що встану.

Вам необхідна пересадка шкіри?

Так, тому що там обширна рана…

Дружина Марина Ткачова дала згоду на розміщення  телефону  066 4962342 та номеру своєї картки  в Приватбанку 5 168 757 261 222 378 для тих,  хто зможе допомогти її чоловікові.

«Дізналися, ми цілий день не могли до нього додзвонитися. Я здзвонилася з дружиною іншого вояка, вона мені дала його номер і сказала, ти подзвони до нього сама, бо я знаю тільки, що він живий. Після слова живий одразу волоси дибки, все нормально він живий. Потім подзвонила до сослуживця його, він сказав, що не переживай, він живий, з ним все нормально. Кажу, дай мені, я хочу з ним побалакати. Він в госпіталі. В якому питаю. Ну там легке поранення, задницю зачепило. Ну мене почало теліпать, сльози, плач на роботі. Яка вже робота? Сказали ввечері підемо до нього, дамо трубку, побалакаємо. Дзвоню вечором, їх вже перевезли в іншу лікарню в Красноармійськ здається. Потім відвезли в Дніпропетровськ, там двоюрідна сестра пішла, і вже узнала, як і що, почала розказувати.  Всього не рас сказали, так як воно просто родичка. Вже коли сюди переїхала і сказала, що як. Як сказати? Страшно. Тому що не знаєш, як воно, що воно . Лікарі у нас звичайно просто чудо, спасибі їм велике, вони молодці, тепер ми йдемо потихеньку на поправку. Ну ще пересадку кожі, думаю буде вже все нормально».

Українські герої прості й звичайні. З своїми страхами  та болями. Й віднедавна – з війною в серці  та своєю відповідальністю за наше мирне життя.

Це була програма «Громадського радіо» » Українські геро»ї.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дар’я Куренная. Звукорежисер  програм Українські герої Ігор Онисенко.

Програма «Українські герої» на «Громадському радіо» підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

 

 

 

 

 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.