Слухати

Українські герої. Вознюк Олександр

15 грудня 2014 - 14:40 578
FacebookTwitterGoogle+
Олександр Вознюк під Луганськом потрапив під танковий обстріл. Йому відірвало половину обличчя. Наразі Олександр потребує протезування

ВознюкОлександр Вознюк під Луганськом потрапив під танковий обстріл. Йому відірвало половину обличчя. Наразі Олександр потребує протезування. Хлопцеві не дали інвалідність. Іще одна історія Лариси Мудрак з проекту «Громадського радіо» для поранених  та про поранених  українських героїв.

Лариса Мудрак: Київський центральний військовий шпиталь, як й інші шпиталі по Україні з травня цього року працюють в стані воєнної медицини, воєного порятунку та воєної реабілітації. З травня сотні й тисячі поранених  через госпіталь повертаються до життя, отримують надію й отримують допомогу. До перемир’я атмосфера  в столичному госпіталі  нічим не відрізнялася від прифронтової госпітальної.

Хіба що унікальною й масовою допомогою волонтерів. Нині мирного настрою більше й час на  осмислення та чергову хвилю  інформаційної  допомоги нашим героям є. Наші герої продовжують свою боротьбу за життя. А для країни вони мають бути надвижливими персонами все наше мирне життя й надалі.

 Адже увага, турбота й повага до них не може зменшуватися після операцій, реабілітацій та виписки з госпіталю. Тепер це близький родинний біль кожного з українця. Тому наша ідея і наші програми – це  історії наших  героїв й ми продовжуємо жити з ними спільним життям.

Про Олександра Вознюка мені розповіли мої подруги-волонтери. Тетяна Абрамова і Тетяна Ляховецька. Спочатку вони сказали, що це дуже страшна людська трагедія, тому що він – людина без обличчя.  Хлопець, якому відірвало половину обличчя. Воїн, який не може говорити. Так емоційно й шокуюче описували його волонтери.  З мамою Олександра, Людмилою Григорівною,  я познайомилася в липні в госпіталі. Олександр Вознюк служив в 30 моторизованій бригаді.  Йому 22 роки. Батька немає 8 років. Мама виховувала його сама. Олександр Народився в Житомирськійя області, Лубінський район, с.Червоно-Волока. З його мамою я спілкувалася в госпіталі  25 липня.

РОЗМОВА З МАТІР’Ю ОЛЕКСАНДРА ВОЗНЮКА

Лариса Мудрак: Коли він пішов служити?

Людмила Вознюк: 31 березня  2014 року. Служив у Марянівці. До мобілізації працював в Києві на бетонному заводу Ковальської. Був екскаваторщиком. Рили окопи. Вогнепальне осколкове наскрізне  поранення підборіддя, травматична ампутація нижньої щелепи, травматична ампутація 21 зуба,  чисельні рани порожнини рота. Такий у нас діагноз

Лариса Мудрак: Я вимкнула мікрофон, тому що на цих словах Людмила Григорівна  Вознюк почала плакати. Й цей момент досі у мене перед очима, хоча вже минуло три місяці – а розпач фронтової мами й досі важко згадувати. ЇЇ син отримав поранення  під Луганском. Свої  спогади навчився писати на папірці для своїх співрозмовників, або як смс-повідомлення на телефоні. Мама так часто читала ці спогади, що й сама це все розповідала, як вже свої особисті спогади. Олександр пам’ятав, як потрапив під танковий  обстріл. Під час обстрілу рив екскаватором  окопи. Згадував , як за кілька хвилин до обстрілу біля солдат бродив місцевий чоловічок, все розпитував скільки хлопців в роті та чим допомогти, чи молочка б не принести. За хвилин двадцять він й привів танки сепаратистів. В живих із українських солдат залишилося лише 3 з 20-ти хлопців.

Після поранень хлопця спочатку перевезли в Харків, а через кілька днів — до Києва, де зробили операцію. Операція тривала 9 годин. У київському військовому шпиталі, за словами Людмили Григорівни Вознюк, мами Олександра, лікарі робили все можливе.  Волонтери забезпечували по максимуму всіма потребами, які виникали у Олександра та його мами. Я знаю декілька історій за цей час, коли Олександрові прагнули допомогти закордонні лікарі з світовими іменами – тому що його  поранення надто складне й надно особливе. Завдяки волонтерам та поширенню історії Олександра через медіа вдалося збирати кошти для допомоги  та  пошуку потрібних фахівців. З липня Олександр переніс  неодноразову операцію на  обличчі, зубах, щелепі.  Станом на сьогодні – триває реабілітація  й допомогти Олександрові ще необхідно. Якщо ви хочете допомогти йому – номер розрахункової картки мами, та її телефон на сайті Громадського радіо і на сайті Українські герої.

Про ситуацію, яка вже станом на сьогодні, грудень 2014 року складається з долею Олександра Вознюка ми говоримо з унікальним волонтером, відомою українською дизайнеркою Тетяною Абрамовою.

Тетяна Абрамова: Доброго дня. Ти так емоційно описала ситуацію з Сашею, аж сльози навернулись на обличчя. Бо ми це все пережили з тобою і знаємо цю історію дуже близько. Вона торкнула нас до глибини душі. Особливо не можна залишатись байдужими після того, як складається зараз ситуація з Сашею. І я трохи була збентежена, коли кілька тижнів тому стало відомо, що Саші не дали інвалідність.

Лариса Мудрак: Це катастрофа, але таких історій, на жаль, багато зараз.

Тетяна Абрамова: І бідна, цілком розгублена мама, не знає в даному випадку, що робити. Його лице зібрали по шматочкам. І як далі відгукнеться цей імплант. Хлопцеві 20 років і пустити його в великий світ, жорстокий і тяжкий. І життя попереду невідоме.

Лариса Мудрак: Без підтримки держави, яка має бути гарантованою.

Тетяна Абрамова: Звісно, зараз ми докладаємо усіх зусиль і звертаємось до юридичної сотні. Вірогідно, подаватимемо позови до суду, аби відвоювати хлопцеві інвалідність. Хоча б третю групу, аби принаймні в майбутньому хоча б якось його застрахувати й убезпечити. Зараз це питання вирішується і усі документи вже зібрані і висновки ВЛК і МСЕК. І ми це все вже дали юристам. Для того, щоб все-таки відстояти не лише добре ім’я воїна, а щоб він ще отримав заслужену нагороду від держави. Хоча б в якості інвалідності. Треба віддати належне, він справді залишився інвалідом. Чудеса хірургів черепно-лицьового відділення військового шпиталю, що йому склали щелепу. Він виглядає дуже навіть добре і, не знаючи деталей, можна й не здогадатись про тяжку поранення. Але це не значить, що ми знаємо, як воно всередині і як воно себе поводитиме далі.

Лариса Мудрак: Це поранення, здобуте в боротьбі за незалежність України, здобуте на фронті, і довідки у нього були. Тому будемо сподіватись, що інформаційні історії допоможуть.

Тетяна Абрамова: І ми зможемо відстояти таке рішення, аби таки дати хлопцеві інвалідність.

Лариса Мудрак: І посприяти, щоб це був супровід від держави не лише з точки зору інвалідності і соціальної підтримки, а й з точки зору благодатного визнання. Ми повинні супроводжувати наших героїв.

Це були наші емоційні слова про Олександра Вознюка, пораненого героя з Київського військового шпиталю. Це була програма  ГРОМАДСЬКОГО РАДІО “Українські герої”  ЇЇ  автор та ведуча – Лариса Мудрак, а зі мною в студії була волонтер, відомий український дизайнер,  директор Дому моди РІТО Тетяна Абрамова. Це була програма «Українські герої».

КОНТАКТИ:
Картковий рахунок Приватбанку 5168 7423 2529 9471

Мама Людмила Григорівна +38(068)-04-01-384

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

Canwordmark_colour

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.