Слухати

Українські герої. Вознюк Олександр

15 грудня 2014 - 14:40
Facebook Twitter Google+
Олександр Вознюк під Луганськом потрапив під танковий обстріл. Йому відірвало половину обличчя. Наразі Олександр потребує протезування
Українські герої. Вознюк Олександр / Програми на Громадському радіо

ВознюкОлександр Вознюк під Луганськом потрапив під танковий обстріл. Йому відірвало половину обличчя. Наразі Олександр потребує протезування. Хлопцеві не дали інвалідність. Іще одна історія Лариси Мудрак з проекту «Громадського радіо» для поранених  та про поранених  українських героїв.

Лариса Мудрак: Київський центральний військовий шпиталь, як й інші шпиталі по Україні з травня цього року працюють в стані воєнної медицини, воєного порятунку та воєної реабілітації. З травня сотні й тисячі поранених  через госпіталь повертаються до життя, отримують надію й отримують допомогу. До перемир’я атмосфера  в столичному госпіталі  нічим не відрізнялася від прифронтової госпітальної.

Хіба що унікальною й масовою допомогою волонтерів. Нині мирного настрою більше й час на  осмислення та чергову хвилю  інформаційної  допомоги нашим героям є. Наші герої продовжують свою боротьбу за життя. А для країни вони мають бути надвижливими персонами все наше мирне життя й надалі.

 Адже увага, турбота й повага до них не може зменшуватися після операцій, реабілітацій та виписки з госпіталю. Тепер це близький родинний біль кожного з українця. Тому наша ідея і наші програми – це  історії наших  героїв й ми продовжуємо жити з ними спільним життям.

Про Олександра Вознюка мені розповіли мої подруги-волонтери. Тетяна Абрамова і Тетяна Ляховецька. Спочатку вони сказали, що це дуже страшна людська трагедія, тому що він – людина без обличчя.  Хлопець, якому відірвало половину обличчя. Воїн, який не може говорити. Так емоційно й шокуюче описували його волонтери.  З мамою Олександра, Людмилою Григорівною,  я познайомилася в липні в госпіталі. Олександр Вознюк служив в 30 моторизованій бригаді.  Йому 22 роки. Батька немає 8 років. Мама виховувала його сама. Олександр Народився в Житомирськійя області, Лубінський район, с.Червоно-Волока. З його мамою я спілкувалася в госпіталі  25 липня.

РОЗМОВА З МАТІР’Ю ОЛЕКСАНДРА ВОЗНЮКА

Лариса Мудрак: Коли він пішов служити?

Людмила Вознюк: 31 березня  2014 року. Служив у Марянівці. До мобілізації працював в Києві на бетонному заводу Ковальської. Був екскаваторщиком. Рили окопи. Вогнепальне осколкове наскрізне  поранення підборіддя, травматична ампутація нижньої щелепи, травматична ампутація 21 зуба,  чисельні рани порожнини рота. Такий у нас діагноз

Лариса Мудрак: Я вимкнула мікрофон, тому що на цих словах Людмила Григорівна  Вознюк почала плакати. Й цей момент досі у мене перед очима, хоча вже минуло три місяці – а розпач фронтової мами й досі важко згадувати. ЇЇ син отримав поранення  під Луганском. Свої  спогади навчився писати на папірці для своїх співрозмовників, або як смс-повідомлення на телефоні. Мама так часто читала ці спогади, що й сама це все розповідала, як вже свої особисті спогади. Олександр пам’ятав, як потрапив під танковий  обстріл. Під час обстрілу рив екскаватором  окопи. Згадував , як за кілька хвилин до обстрілу біля солдат бродив місцевий чоловічок, все розпитував скільки хлопців в роті та чим допомогти, чи молочка б не принести. За хвилин двадцять він й привів танки сепаратистів. В живих із українських солдат залишилося лише 3 з 20-ти хлопців.

Після поранень хлопця спочатку перевезли в Харків, а через кілька днів — до Києва, де зробили операцію. Операція тривала 9 годин. У київському військовому шпиталі, за словами Людмили Григорівни Вознюк, мами Олександра, лікарі робили все можливе.  Волонтери забезпечували по максимуму всіма потребами, які виникали у Олександра та його мами. Я знаю декілька історій за цей час, коли Олександрові прагнули допомогти закордонні лікарі з світовими іменами – тому що його  поранення надто складне й надно особливе. Завдяки волонтерам та поширенню історії Олександра через медіа вдалося збирати кошти для допомоги  та  пошуку потрібних фахівців. З липня Олександр переніс  неодноразову операцію на  обличчі, зубах, щелепі.  Станом на сьогодні – триває реабілітація  й допомогти Олександрові ще необхідно. Якщо ви хочете допомогти йому – номер розрахункової картки мами, та її телефон на сайті Громадського радіо і на сайті Українські герої.

Про ситуацію, яка вже станом на сьогодні, грудень 2014 року складається з долею Олександра Вознюка ми говоримо з унікальним волонтером, відомою українською дизайнеркою Тетяною Абрамовою.

Тетяна Абрамова: Доброго дня. Ти так емоційно описала ситуацію з Сашею, аж сльози навернулись на обличчя. Бо ми це все пережили з тобою і знаємо цю історію дуже близько. Вона торкнула нас до глибини душі. Особливо не можна залишатись байдужими після того, як складається зараз ситуація з Сашею. І я трохи була збентежена, коли кілька тижнів тому стало відомо, що Саші не дали інвалідність.

Лариса Мудрак: Це катастрофа, але таких історій, на жаль, багато зараз.

Тетяна Абрамова: І бідна, цілком розгублена мама, не знає в даному випадку, що робити. Його лице зібрали по шматочкам. І як далі відгукнеться цей імплант. Хлопцеві 20 років і пустити його в великий світ, жорстокий і тяжкий. І життя попереду невідоме.

Лариса Мудрак: Без підтримки держави, яка має бути гарантованою.

Тетяна Абрамова: Звісно, зараз ми докладаємо усіх зусиль і звертаємось до юридичної сотні. Вірогідно, подаватимемо позови до суду, аби відвоювати хлопцеві інвалідність. Хоча б третю групу, аби принаймні в майбутньому хоча б якось його застрахувати й убезпечити. Зараз це питання вирішується і усі документи вже зібрані і висновки ВЛК і МСЕК. І ми це все вже дали юристам. Для того, щоб все-таки відстояти не лише добре ім’я воїна, а щоб він ще отримав заслужену нагороду від держави. Хоча б в якості інвалідності. Треба віддати належне, він справді залишився інвалідом. Чудеса хірургів черепно-лицьового відділення військового шпиталю, що йому склали щелепу. Він виглядає дуже навіть добре і, не знаючи деталей, можна й не здогадатись про тяжку поранення. Але це не значить, що ми знаємо, як воно всередині і як воно себе поводитиме далі.

Лариса Мудрак: Це поранення, здобуте в боротьбі за незалежність України, здобуте на фронті, і довідки у нього були. Тому будемо сподіватись, що інформаційні історії допоможуть.

Тетяна Абрамова: І ми зможемо відстояти таке рішення, аби таки дати хлопцеві інвалідність.

Лариса Мудрак: І посприяти, щоб це був супровід від держави не лише з точки зору інвалідності і соціальної підтримки, а й з точки зору благодатного визнання. Ми повинні супроводжувати наших героїв.

Це були наші емоційні слова про Олександра Вознюка, пораненого героя з Київського військового шпиталю. Це була програма  ГРОМАДСЬКОГО РАДІО “Українські герої”  ЇЇ  автор та ведуча – Лариса Мудрак, а зі мною в студії була волонтер, відомий український дизайнер,  директор Дому моди РІТО Тетяна Абрамова. Це була програма «Українські герої».

КОНТАКТИ:
Картковий рахунок Приватбанку 5168 7423 2529 9471

Мама Людмила Григорівна +38(068)-04-01-384

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

Canwordmark_colour

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.