Українські герої. Юрій Ніколаєв

30 жовтня 2015 - 12:04 249
Facebook Twitter Google+
Юрій Ніколаєв потрапив під арт-обстріл під Маріуполем, в результаті чого втратив праву ногу

Юрій родом з Дніпродзержинська, де у свої 39 років працював машиністом на залізниці. Проходив службу у складі 17-ої танкової бригади.

«Мобилизованный в первых числах августа 2014 года и 28 октября получил такое ранение», — каже він.

Перші обстріли мінометів вразили будинок, де був Юрій. Вже тоді він відчував біль по всьому тілу, через який не мав сил навіть покликати на допомогу. Головне для нього було вижити будь-якою ціною, і цією ціною виявилася втрачена нога.

«Мы стояли на вершине. Они нас выбивали постоянными арт-обстрелами, минометами. Полтора месяца было нормально, уже привыкли, могли действовать. Так получилось, что с первых выстрелов и прямо в комнате накрыло. Это был минометный обстрел. Я оказался в закрытом помещении, и с первых выстрелов разобрало дом, комната, где я находился, и я там уже выживал, как мог. Первый выстрел поломал ногу взрывной волной, осколками порезало тело. Надо было выжить. Со второго этажа потихоньку под этими разрывами спустился вниз, вылез из дома, чтобы увидели меня люди, когда уже закончится все это дело», — розповів Юрій.

Юрій втратив багато крові, в результаті чого знепритомнів. Як отямився, почув знайомі голоси, хотів закричали, але не мав сил. Останнє, що він зміг – це натиснути на курок автомата. Його почули і врятували.

«Большая кровопотеря, потерял сознания. Когда все закончилось, чудом пришел в себя. Услышал голос своих сослуживцев, не мог им ничего сказать, чтобы позвать на помощь, не было сил шевелится. С трудом с автомата выстрелил, и они подбежали», — сказав Юрій Ніколаєв.

Після пораненню Юрій довго приходив до тями, 12 днів знаходився на межі світів, кома, як морок, поглинула його. Потім почалася довга дистанція по лікарнях та військових шпиталях Східної України, яка триває до тепер.

«Забрали, опять была большая кровопотеря, потом 12 дней в коме повалялся, и вынырнул с этой ямы назад в жизнь. Уже была ампутация, без ноги. Потом стал в себя приходить. Сначала в Мариуполь меня отвезли, потом на вертолете перекинули в Днепропетровск в Мечникова, потом в госпиталь военный в Днепропетровске, затем протезный завод, а оттуда в Харьков на операцию повторную в Харьков привезли», — каже Юрій.

Уже минув рік, як Юрій Ніколаєв переїздить з лікарні в лікарню. Нашому герою двічі ампутували ногу так як перша операція була невдала. Днями йому мають зняти шви, після чого лікарі будуть активно готувати бійця до протезування.

«Будем в Харькове протезирования делать. Операцию сделали в сентябре, шов на днях снимут и можно думать о протезировании.

Сьогодні Юрій ще не думає про реабілітацію, яка йому, за словами лікарів, необхідна. Головне — зробити якісний протез, навчитися на ньому ходити і повернутися до нормального життя.

«Операция прошла хорошо, я доволен. Главное, чтобы опять это не повторилось, там наросты вырастают на кости в виде клыков, на которые не ставят протез. После первой операции у меня такое было. Сейчас главное, чтобы не было повторной операции, это тяжело, когда кость рубают, мышцы удаляют, коже вырезают, нервы подрезают, и потом оно все заживает», — говорить боєць.

Для повернення нашого героя до нормального життя, потрібний якісний протез. Як говорить Юрій, протез, що пропонує йому держава, не якісний і не довготривалий.

Допомогти нашому герою ви можете, перерахувавши кошти на картку:

Приватбанк

5168 7572 4782 0956

Ніколаєв Юрій Юрійович

 

Катерина Кадер з Харкова, програма «Українські герої», спеціально для «Громадського радіо»

 Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.