Слухати

Українські герої.Історії про тих, хто їм допомагає. Іван Галенко

27 травня 2015 - 19:36 152
Facebook Twitter Google+
У студії Іван Галенко – експерт, керівник навчально-медодичної ради Академії сучасного політика

201302_originalСьогодні  формат нашої історії не про поранених українських героїв, а для поранених українських героїв. У студії Іван Галенко – експерт, керівник навчально-медодичної ради Академії сучасного політика. Ми запросили Івана, тому що з минулого року він робить все можливе для того, щоб встановити і розпочати проект переорієнтації і перепрофілювання українських героїв, які мають тяжкі поранення.

Лариса Мудрак: Я розпочну з історії, яка розпочалась минулого року, а саме в жовтні. Ті люди, які допомагають госпіталю і роблять це системно – це і відомі люди, і бізнесмени, активісти, волонтери фактично вже зрозуміли, що потрібно пробувати, змушувати, і пропонувати пораненим хлопцям задумуватися про своє майбутнє. Ми почали це робити спочатку окремо, потім комунікували між собою, як це завжди відбувається в госпіталі. От, власне, з того часу я сама допомагала пропозиції Івана Галенка сприяти пошуку для перенавчання поранених героїв. Я знаю, що бізнесмен Юрій Когутяк самочинно формував і пропонував проекти про перепідготовку і перенавчання, перекваліфікацію українських поранених хлопців. Можна сказати, що в грудні минулого року, порадившись між собою після багаторазових невдалих спроб знайти бажаючих перенавчитися поранених хлопців ми цей проект призупинили. Можемо говорити про невдалий старт. Однак, зараз щотижня знову і знову ми стикаємося з такою потребою. Абсолютно зрозуміло, що, фактично, починається другий рік війни, число важкопоранених хлопців збільшується, і ті, які вже стають на ноги, можливо, у них минає посттравматичний синдром. Як ви думаєте, Іване?

Іван Галенко: Тут чисто медичні показники. Людина тільки через 6 місяців після виходу з госпіталю розуміє, що він не такий, як всі. У нього  не ті можливості, не той стан здоров’я, і не так працюють мізки, як у інших. Це по-перше. По-друге, він отримує громадське нерозуміння. Він бачить, що тут, на вулиці, люди гуляють, вони зобов’язані мирним небом йому, а насправді його ніхто не помічає, не бачить, і відсутні механізми оцінити його внесок у їхнє нормальне життя. Опинившись сам на сам, а в біді люди, як правило опиняються самі з собою, ця людина йде в глибоке піке. Якщо в цей момент її не перехопити, створити, є такий термін – коридор медичної соціальної реабілітації. Не реперні точки, коли його раз в 6 місяці викликають подивитися, а це повинен бути постійний коридор, з якого він не має випасти.

Лариса Мудрак: Абсолютно точно. Супровід. Я стикалася з армійськими технологіями США, коли працювала, і це супровід по життєвий. Причому системний, і щоденний, майже.

Іван Галенко: У нас сама вся система суспільства не заточена з такою технологією. Незважаючи на те, що у нас є інформаційні технології, можливості все це робити. Волонтери зробили купу феноменальних сайтів, які залишились недоробленими в житті. А такі прості речі зробити ніхто не зміг. Я спілкуюся з одним – ми вклали 50 тисяч, а інший – ми 15 тисяч доларів вклали в сайт, а він не працює, бо були допущені методологічні помилки і прорахунки. Не було знайдено ключових людей, які це взяли на себе.

Лариса Мудрак: Можливо, тут державний координатор був би доречним?

Іван Галенко: Ні, держава, нажаль, вона консервативна, вона відстає інтелектуально.

Лариса Мудрак: Так, державна лінія відстає шалено він суспільного розвитку.

Іван Галенко: Я сьогодні подивився сучасні системи озброєння, які в світі, я був шокований наскільки Україна відстала від всіх цих речей.

Дар’я Куренная: І все ж таки, як можна адаптувати поранених бійців, залучити їх до цього навчання, який це має бути коридор?

Іван Галенко: По- перше, це має бути якась «фішка», якась цікавинка, процес, який затягує. У мене була теза замінити алко- і наркозалежність комп’ютерною залежністю. Людина повинна вчитися гратися в комп’ютері. Він повинен постійно сидіти в чаті, і це має замінити його реальне життя віртуальним. Це перша фаза. Це потрібно зробити. І поки він в госпіталі, поки йому не потрібно дрова рубати, воду носити він може собі це дозволити – бути у віртуальному світі, стати віртуально залежним.

Лариса Мудрак: Розкажіть тепер про ту програму, яку починали минулого року, бо вона хлопцям  подобалася, але вони не взялись.

Іван Галенко: Це перше завдання. Друге завдання – це потрібно знайти те, що йому подобається, до чого він має хист. Тобто, якщо він не програміст, то не потрібно його змушувати бути ним. Але є купа інших в інформаційній сфері професій, то він може бути корисним, якщо тільки у нього є очі. Якщо у нього є очі і голос, він уже може бути працівником, і для нього потрібно шукати і створювати робочі місця. Але це тільки технологія. Потрібно його побачити. Є питання розпізнавання образів, є питання розвідки, задача визначення урожайності полів. Купа задач. Я взяв журнал в студію, ось тут географічні технології і майбутній міст. Це американський журнал, присвячений цим питанням.

Лариса Мудрак: Ми живемо в інформаційному суспільстві. Це окремий мій біль, як медіа-експерта, що ми не визнаємо на офіційному рівні.

Іван Галенко: Ми не в інформаційному світі, ми живемо у фіктивній країні.

Лариса Мудрак: Цивілізація живе в інформаційному світі, а не ми, нажаль.

Іван Галенко: Так, у нас тільки реальними, справжніми виявилися ті хлопці, які пішли і зупинили ворога. От вони виявилися справжніми. А всі інститути влади виявилися фіктивними. І тому зараз потрібно використати цих хлопців для того, щоб повернути країну в реальний світ.

Дар’я Куренная: Як хлопців залучають до цього процесу?

Іван Галенко: Ключова проблема, з якою я зіткнувся. У мене є дуже багато знайомих, і професор культури, викладацький склад кафедри інформаційних технологій, які знають прекрасно. Вони є радниками адміністрації Президента по інформаційних війнах. Один з ким я спілкуюся, став заступником міністра на днях. Вони готові були допомагати і допомагали, є методики виписані, але ключова проблема – це моральний авторитет. Людина, яка буде старостою групи.

Лариса Мудрак: Це може бути хтось з поранених. Ми пробували, щоб це був волонтер, який там постійно знаходиться, якому хлопці довіряють. Але ця формула не спрацювала.

Іван Галенко: Має бути поранений.

Лариса Мудрак: Проблема  в тому, що потрібно цих хлопців 3 місяці возити системно на навчання. Потрібно, щоб вони в палаті з комп’ютером домашнє завдання проходили.

Іван Галенко:Хтось має бути з ними, цим наглядачем.

Лариса Мудрак: Так, це була ваша теорія, моя теорія, що якщо свідомість бажає навчання, то вже можна працювати на те, що хлопець поранений візьметься до роботи. Це така чоловіча технологія до навчання, але все  ж таки давай спробуємо, так як це радіо, нам потрібно розповісти, в чому сутність такого перепрофілювання. Наприклад, у нас був Шевцов Саша, пам’ятаєте? Вражаючий хлопець з хорошим рівнем інтелекту, з хорошою базовою технічною освітою. Він захопився, він приїхав на перше заняття і все, а чому?

Іван Галенко: Бо він переїхав у інше місто, утратив зв’язок, і воно все змінилося.

Лариса Мудрак: Провчившися 3 місяці, давайте розкажемо про формат. Після цього, отримання диплома, кваліфікації інформаційного системного адміністратора – це американська технологія.

Іван Галенко: Так, американці давали йому диплом, він визнається у світі. Я вам скажу, що 4 дні навчання у цій компанії коштувало 400 доларів.

Лариса Мудрак: А пропонувалося безкоштовно для поранених, але там була умова. Обов’язково ми мали відібрати, як волонтери, людей без ноги.

Іван Галенко: Так, а ми підішли по-дорослому. І ця технологія виявилася провальною.

Лариса Мудрак: Чи можна її відновити зараз?

Іван Галенко: До цього я підхожу, як до гри. Я зараз роблю ігровою цю задачу. Тобто, я зараз сюди імплементую саме технологію інформаційних війн. І воно очевидно, він як би залишається на лінії фронту, він залишається у своєму середовищі.

Лариса Мудрак: Але зараз це буде навчання 3 місяці знову?

Іван Галенко:Тут будуть різні можливості, різні варіанти. Чому? Тому що значно ширший спектр задач.

Лариса Мудрак: Ви будете пропонувати диверсифікацію на різний рівень інтелекту?

Іван Галенко: Зараз дефіцит журналістів, які розуміються в медичній тематиці. І фахівці вищого рівня, типу Олег Мусій, готові вчити цих хлопців журналістиці по медичній сфері. Це просто щасливий квиток. Можна просто 5 років в університеті провчитися і нічого не знати, і отримати все дуже стисло, коротко. Технологію, розуміння, сутність процесів з перших вуст. Я зараз цю ігрову технологію і запускаю.

Лариса Мудрак: Поранені українські наші герої зможуть профілюватися, отримати такий вид, фактично, нової спеціалізації, отриманою за 2-3 місяці безкоштовно. І після цього можна навіть дуже швидко знайти роботу. Я пам’ятаю, що була одна з преференцій пропонування роботи на довгий період.

Іван Галенко: Це, якщо ми запускаємо, то вони мають можливість взяти участь у виборчій компанії у жовтні місяці, а посада депутата – це завжди престижно.

Лариса Мудрак: Ми не говоримо зараз про політичну складову. Ми говоримо про формат, який дається пораненим для того, щоб вони освоїли вже мирне життя, ввійшли в інше мирне життя і стали людьми надзвичайно важливими в країні.

Іван Галенко: Найбільш доступно для них – це інтелектуальна праця. І ми хочемо дати їм робочі місця.

Лариса Мудрак: В ефірі «Громадського радіо» «Українські герої». Перед мікрофоном автор і ведуча проекту Лариса Мудрак. Зі мною в студії моя помічниця Дар’я Куренная. І ми сьогодні говоримо з Іваном Галенко, який пропонує вже не перший місяць розробити і підготувати нову програму перепрофілювання для українських поранених героїв. Ми на хвилі першого каналу Українського  радіо. Слухайте нас на 105.7 фм. І останнє запитання до нашого гостя. Іване, як ви бачите цю програму та її поширення?

Іван Галенко: Я зараз провів цей процес в телевізійну студії ТБ-7. Я почав там це просто на практиці реалізовувати. Я взяв молодих, здорових, амбітних людей, я на них зараз провожу цей експеримент, і отримую методичні рекомендації, технологію, і потім її я хочу використати в цьому процесі. Я шукаю людей, які будуть менеджерами інших. Чому? Бо я не хочу близько до поранених підходити. Я не вмію розмовляти їх мовою, бо можу завдати їм рану ще більше за бандитську кулю. Тому з ними мають спілкуватися люди, які такі самі, як вони, які їм довіряють, і які не завдадуть їм смертельної рани, бо я, будучи здоровим, можу просто вбити пораненого. Тому, я дуже боюся до них підходити, я знаю що це таке.

Лариса Мудрак: Ну ми з Дарією також знаємо, що це таке. Це дійсно не просто, і для того, щоб, наприклад, для нашої рубрики записати поранених хлопців, як мінімум 2-3 тижні працюєш з ними, спочатку волонтери, потім психологи, і після цього ми координуємось і починаємо з ними говорити.

Іван Галенко: У мене немає такого фаху, щоб це собі дозволити. Тому, мені потрібен посередник, який буде з ними спілкуватися.

Дар’я Куренная: А якщо залучити  Міністерство оборони або когось з хлопців, які вже повернулися з війни?

Іван Галенко: Я вам сказав уже бачення цього процесу. Років через 15-20 це все буде успішно. Тобто, до наступної війни вони вже будуть готові.

Лариса Мудрак: Сподіваємося, що наступної війни не буде, тому що цивілізація розвивається інформаційна, а ми вже говоримо з вами про свої з вами вахові експертні речі. А, повертаючись до теми українських героїв, я хочу сказати, що спробувавши перший раз, зрозумівши, що то був ще не той момент, коли українським героям можна пропонувати пораненим цей етап. Громадянське суспільство повинно починати заново вже зараз. Тому що це той час, той період і та фаза, коли ми повинні зрозуміти, що крім нас цього ніхто не зробить. І потрібно це робити, бо  майбутнє у поранених хлопців є. Середній вік поранених 25-35 років – це старт продуктивного, активного віку. Завдяки новітнім технологіям, завдяки інформаційним технологіям вони можуть бути успішними, добре заробляти, і бути потрібними суспільству.

Іван Галенко: Більше того, Міноборони заявило, що якщо я навчу тим речам, яким я знаю, то вони готові їх мобілізувати їх без 2 ніг і без 2 рук на службу.

Лариса Мудрак: Це шанс на високооплачувану роботу в сучасному інформаційному суспільстві. Дуже дякую нашому сьогоднішньому гостю – це був Іван Галенко, експерт, керівник навально-методичної ради Академії сучасного політика. Однак, Іван, крім цього є ініціатором створення нового типу програм, навчання і переорієнтації, як він визначив, коридору соціально медичної орієнтації для поранених українських героїв. Ми дякуємо дуже Іванові. Перед мікрофоном була Лариса Мудрак, мені допомагала Дар’я Куренная, звукорежисер всіх програм «Українських героїв» Ігор Онисенко. І вся наша історія з контактами нашого героя на сайті Громадського радіо.

Виготовлення цього матеріалу стало можливим за допомогою Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена нами інформація не обов’язково відображає точку зору Міністерства закордонних справ Німеччини. 

 

 

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.