Слухати

«Люди проливали кров за зміни, а натомість отримали поверхові і косметичні жести», — Сергій Жадан

26 березня 2015 - 11:42 503
Facebook Twitter Google+
Про те, як письменнику корисно зависати між минулим, теперішнім та майбутнім. Про те, яку роль грають мобільні телефонів житті та після смерті, про фільм Ярослава Ладигіна по «Ворошиловграду»

Про стан невизначеності. Про Харків та політичні зміни. Про «Біг Мак» довжиною в п’ятнадцять років. Про те, як письменнику корисно зависати між минулим, теперішнім та майбутнім. Про те, яку роль грають мобільні телефонив житті та після смерті, про фільм Ярослава Ладигіна по «Ворошиловграду».  Про символізм епох – в розмові з одним із кращих літераторів України. 

Після прочитання твоєї книги «Біг Мак» в мене твій стиль асоціювався з іронією з вкрапленнями безнадії. Ти дійсно інколи відчуваєш, що ти висиш між теперішнім, минулим і майбутнім, чи це якесь моє помилкове сприйняття?

Ти дуже добре означила цей стан письменника, людини, яка висить між минулим, теперішнім і майбутнім. Але сьогодні цей стан в мене викликає більш позитивні емоції, бо скоріше є надія, тому що майбутнє в цьому синонімічному ряді теж присутнє.

А книгу «Біг Мак» я писав 15 років тому. Це була зовсім інша країна, інше суспільство, і я був зовсім іншою людиною. 15 років тому в мене був зовсім інший досвід за плечима й інше уявлення, що мене чекає попереду. Це була моя перша прозова книга, я взагалі тоді тільки вчився писати прозу. Я завжди керуюсь гаслом «Що написане тобою, тобою не належить. І якщо це друкував, то передруковую, якщо це вже хтось читає». Мені здається переписувати колись написані твори – не дуже хороша ідея.

Але буває ж таке?

Буває. Коли я робив перевидання «Біг Мака», я попросив свого хорошого приятеля і колегу зробити редагування. Бо так і інакше, а ти якісь речі бачиш по-іншому. Те, що стосується суто стилістичних речей, наприклад, орфографія, то такі речі можна міняти.

В поезії ти дуже стилістична людина, я можу ідентифікувати десь 10 символів, що це писав ти. Які б символи ти зазначив, повязані з 2014-2015 роками?

Очевидно, що ці символи пов’язані з війною. Ми зараз з моїм другом-режисером Ярославом Ладигіним готуємо сценарій за книгою “Ворошиловоград”, хочемо кіно зняти. Починається все зі сцени поля бою в ранковому тумані, нічого не видно, десь йде дим, і по всьому полю лунають дзвінки мобільних телефонів, ці дзвінки до загиблих, до тих, хто не може прийняти дзвінок. Тому що з технікою пов’язано дуже багато. Мобільні телефони – це вже певна метафора наших теперійніх комунікацій, через яку ти пов’язаний з цілим світом, і через яку ти залежний. Фактично, тобі хтось телефонує, а ти не береш слухавку, це вже є приводом для паніки і найгірших підозр. Тому телефон і є один з образів.

Завен Баблоян в своєму Фейсбуці говорить про дуже цікаву особливість, що одеська україноцентрична публіка боїться, що в них настане Одеська народна республіка. Харківська україноцентрична публіка зовсім про це не говорить. З чим це повязано?

Я думаю, це пов’язано з якимись суб’єктивними відчуттями. Навряд чи це можна якось співвіднести, що відбувається в місті.

Тобто страх перед створенням Харківської народної республіки є?

Є не страх, є врахування такого можливого розвитку подій, що ситуація в Харкові може перейти на більш гарячий рівень: провокації, введення військ через україно-російський кордон. З’являються інколи такі панічні хвилі.

Що з рослідуванням справи про побиття Вас при штурмі Харківської ОДА?

Я не знаю, я особисто не подавав заяву, я нікого не пам’ятаю і не знаю. Я розумію, що там було багато негромадян України.

Які Ваші очікування результатів Революції Гідності? Справдилися, чи очікувань не було, і Ви як митець глибше бачили цю ситуацію.

Мені видавалось, що цій країні необхідні зміни, і так видававалося не лише мені, інакше люди в такій кількості не вийшли на площу, і не лише в Києві, навіть в Луганську і Донецьку. Чи стались ці зміни? Дуже важко сказати. Люди проливали кров за ці зміни, а натомість отримали якісь поверхові і косметичні жести. За великим рахунком, змінились тільки політики, які знаходились в одній системі. Все-таки, те, що відбулося в Україні, це революція, а не зміна влади, а революція – це зміна системи. Інша річ, що все це перевернулося в формат війни, і це визначило рівень і динаміку оцих ймовірних реформ. Я думаю, якби не війна, ми з вами жили б у зовсім іншій країні. Так чи інакше, не може бути умовного способу в тій реальності, в якій ми живемо, яку нам нав’язали рік тому. Ми зараз живемо в умовах війни, і це набагато важливіше, ніж ті ймовірні реформи.

Я нещодавно прочитала твоє оповідання “Бігти, не зупиняючись”, яке ти писав, маючи на меті обєднати демократичних російських письменників та українських письменників. Я побачила такий розпач, мені хотілось всіх твоїх героїв загорнути в кошик, як кошенят, і роздати в хороші руки. З чим ти залишаєш свого героя?

Я його залишаю в цьому тумані, як наприкінці оповідання. Я намагався написати оповідання таким чином, щоб не лишалося якихось оцінок, моралізаторства. Я написав про людину, яка до цього не надто цікавилася країною, в якій вона живе, яка не мала якоїсь чіткої позиції, і тут раптом вона вирішила прийняти одну зі сторін великого протистояння. І велика ймовірність, не маючи до цього нормального погляду та оцінок, зайняти ту сторону, яка не відповідає її святогляду. Це оповідання про хлопця з одного зі східних міст, і для мене було важливо не показувати, які погляди він підтримує, за кого він іде на війну.

Для мене дуже важливо говорити про таких людей, вони стали заручниками, які довірились певній ідеологічній доктрині, вони не мали до цих подій якоїсь чітко окресленої позиції, були аполітичні, хотіли абстрагуватися від суспільно-політичного життя. І коли ця хвиля затопила країну, вони виявилися неспроможними давати якусь холодну і аргументовану оцінку подіям, і тому дуже часто діяли імпульсивно, надто імоційно.

Наскільки політизувався Харків?

Якщо об’єктивно, то я не можу говорити за весь Харків. Ніхто не робив серйозних соціологічних опитувань, і оперувати якимись даними і цифрами, мабуть, не зовсім коректно. За моїми суб’єктивними спостереженнями, Харків не політизувався, не змінилися ні його погляди, ні преференції, ні уподобання.

Дуже дивно, тому що Харків – це студентська вольниця, там багато людей з вищою освітою.

Це студентська вольниця, яка існує в дуже жорсткій пострадянській системі освіти. Український студент – це не європейський студент, і не американський студент.

Зважаючи, де. Згадаємо в Києві Євромайдан, де студенти зіграли неабияку роль.

Зауважте, скільки в принципі тут студентів, а скільки вийшло. Коли я в цю революційну зиму виступав в різних вузах і спілкувався зі студентами, там були дуже різні настрої, тому говорити, що всі київські студенти встали і вийшли, і підтримали революцію, то це теж неправда.

Чи стали харківяни більш україноцентричними?

Харків не змінився. Він змінився в тому прошарку, який найбільш гостро реагує на якійсь зміни і намагається до них долучатись. Це середній бізнес. Це люди, яким є що втрачати, якісь магазинчики, кав’ярні, якийсь капітал, вони намагаються діяти в цьому капіталістичному, неоліберальному проекті. Вони виступали за лібералізм і проти тоталітаризму. Вони виступали проти Януковича і Партії регіонів, яка в Харкові все це підчищала під себе. Для цих людей цей рік був роком змін і якихось світоглядних трансформацій.

Як зменшилась політична вага Кернеса і Добкіна?

Саме на цей прошарок середнього бізнесу це ніяк не вплинуло, тому що вони не їх електорат. “Регіони” отримували підтримку від колишнього пролетаріату, від інших соціальних прошарків, від студентства певною мірою, тому що студентство дуже легко піддається до маніпуляцій і до жорсткого пресингу.

Якщо згадати парламентські вибори, то в нас переміг Опозиційний блок, люди йшли на вибори з гаслом “За Добкіна!”, незважаючи на революцію, на війну, на втечу його патрона Януковича.

Чим він такий симпатичний досі, в чому харизма Добкіна?

Певною мірою присутня інертність політичних уподобань. Себто коли губернатором Харківської області був Добкін, війни в Україні не було. А зараз є. Логіка залізна.

Ти представляєш проект з Миколою Рідним. Що він собою являє, де це можна побачити?

Це проект, який ми реалізували з художником Миколою Рідним у Берліні кілька місяців тому. Він присвячений подіям на Донбасі. Микола зробив певні фотоінсталяції, я додав туди тексти, все це присвячено війні на Донбасі. Нещодавно ми презентували це в Києві, 28 березня – в Харкові, а потім повеземо на Венеціанський бієнале представляти Україну.

До речі, з 30 березня по 15 травня Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ організовує презентації нової книжки Сергія Жадана»Життя Марії», які відбудуться у 33 містах України. Розклад презентацій та виступів читайте на сайті проекту.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.