Слухати

Незабаром Україну чекає нова революція, — Володимир Черемис

11 травня 2014 - 13:41 94
Facebook Twitter Google+
Володимир Чемерис, голова Всеукраїнської громадської організації «Інститут «Республіка», припускає, що причини протестів на Донбасі, як і на Майдані, викликані соціальними проблемами

Володимир Чемерис

Таку думку Володимир Чемерис, голова Всеукраїнської громадської організації «Інститут «Республіка» висловив  в ефірі Громадського радіо. Громадський діяч вважає, що Україну незабаром чекає ще одна революція

 «Ми знаємо з російської історії, що після Лютневої революції була Жовтнева революція. Якщо не зміниться соціальна система, а судячи з усього, вона не зміниться від теперішнього уряду, то, судячи з усього, нас чекає «жовтнева» революція, «груднева», «січнева», не знаю, яка там буде. Але питання в тому, що новий соціальний вибух – він неминучий. І в ньому візьмуть участь і ті люди, які є на Майдані, і на Антимайдані. Вони ж однакові – просто одним людям дали один прапор, іншим людям дали інший прапор. І сказали: воюйте між собою. Це, звичайно, без сумніву, вигідно представникам великого капіталу», — впевнений Володимир Черемис.

Кирило Лукеренко: Ваш коментар – чи ви колись думали, що українське військо в українському місті будуть зустрічати спаленими тролейбусами і пострілами?

Володимир Чемерис: Цього не можна було уявити раніше. Але насправді те, що відбувається зараз на сході України, це продовження Майдану. Людей на Майдан в Києві вивели соціальні причини. Проте тут протест, який постав в результаті падіння режиму Януковича, а він, до речі, підтримується Майданом київським, але він не зміг запропонувати якоїсь соціальної моделі, прийнятної для сходу України. І в принципі, ті самі соціальні причини (а на сході протестний потенціал був зовсім не менший, ніж на заході України).

Можна згадати, що буквально рік тому, весною 2013 року, шахтарі Красного Луча на Луганщини захопили шахтоуправління, яке належало олігарху Ахметову. В той же виступили шахтарі у Червонограді Львівської області. На жаль, попри те, що люди на Майдані київському підтримували соціальні вимоги, вони не були озвучені тими політиками, які стали голосом Майдану. і те, що відбувається на сході, воно має свої соціальні причини.

Сергій Таран: Я би взагалі не порівнював те, що відбувалося на Майдані, і те, що відбувається зараз в Донецькій і Луганській області – це зовсім різні явища. На Майдан люди виходили не через соціальні причини, а через те, що їм набридла корупція і вони хотіли євроінтеграції. Це трохи інший ідеологічний акцент, який дуже мало був пов’язаний із соціальними вимогами.

Що торкається Луганської і Донецької областей, то тут взагалі мова йде про те, що в Україну відбувається військове втручання з боку Росії. На жодному українському Майдані в Києві ми не бачили ні терористів, ні ПЗРК, якими не всі вміють стріляти в армії, а хто вміє стріляти – то це професійні диверсанти. І якщо й говорити про якесь продовження Майдану, це спроба повернути ту Україну, яка у нас була за часів Януковича, але на цей раз це робиться не руками «Беркута», а робиться руками закордонних диверсантів.

Так, звичайно, на східній Україні, і не лише на східній Україні, є соціальні проблеми. Але це не ті проблеми, якими зараз керуються люди, які підтримують терористів, їх небагато, але вони є. І так само на Майдані в Києві не виходили люди за соціальні гасла. Виходили за євроінтеграцію, за європейський вибір. Це різні речі.

Але, в будь-якому разі, те, що зараз відбувається в східній Україні, це величезний виклик для Української держави, яка щойно отримала владу, яка принаймні проголошує європейських вибір і демократичні свободи, але отримала надзвичайно важкий спадок як у сфері економіки і соціальному житті, так і у правових структурах.

Адже ми ніколи не стикалися з загрозою тероризму, у нас ніколи країна не воювала, ніколи! У нас абсолютно була дезінтегрована армія за часів Януковича. І от всі ці проблеми разом вибухнули і зараз, звичайно, надзвичайно складно українським правоохоронцям боротися із загрозою тероризму на сході.

Володимир Чемерис: Цього не можна було уявити раніше. Але насправді те, що відбувається, можна сказати одне: по суті, в Україні почалась гаряча фаза і саме громадянської війни.

Євромайдану не було. Євромайдан закінчився 30 листопада. В принципі, він уже йшов на спад, тому що, очевидно, він не підтримувався більшістю українців. Ми розуміємо, що якщо би підписали угоду про асоціацію з   Євросоюзом, ми б отримали Грецію. І люди би виходили якраз проти Євросоюзу. Але 30 листопада вийшла маса людей, почалось повстання. Повстання проти порушення соціальних прав. Дослідження «демократичних ініціатив» показують, що питання євроінтеграції стояло майже на передостанньому місці у тих людей, які вийшли з 1 грудня на Майдан Незалежності.

І це були саме соціальні причини, які не були вирішення ні під час «України без Кучми», ні у 2004 році. Вони продовжували діяти, вони виштовхнули людей знову у 2013-му. Якщо ця соціальна система не буде змінена, то люди знову вийдуть на Майдан.

Те, що люди підтримували саме соціальні вимоги, я можу судити по тому, що… Наприклад, 18 січня я виступав зі сцени Майдану саме з цими вимогами про те, що необхідно змінити олігархічну систему і провести парламентську республіку, децентралізація. Це, до речі, вимоги не тільки сходу, але й заходу. І люди абсолютно все це підтримували.

…..

І по своїй соціальній природі теперішній уряд не може запропонувати соціальних реформ. І тому діалог зараз безпредметний.

Ми знаємо з російської історії, що після Лютневої революції була Жовтнева революція. Якщо не зміниться соціальна система, а судячи з усього, вона не зміниться від теперішнього уряду, то, судячи з усього, нас чекає «жовтнева» революція, «груднева», «січнева», не знаю, яка там буде. Але питання в тому, що новий соціальний вибух – він неминучий. І в ньому візьмуть участь і ті люди, які є на Майдані, і на Антимайдані. Вони ж однакові – просто одним людям дали один прапор, іншим людям дали інший прапор. І сказали: воюйте між собою. Це, звичайно, без сумніву, вигідно представникам великого капіталу.

Кирило Лукеренко: Як посадити людей за один стіл переговорів? Як припинити оцю фазу гарячу, яка зараз триває?

Сергій Таран: Українські політики дуже часто бувають на сході. Більше того, українські політики дуже часто самі зі сходу. Тому сказати про те, що немає там діалогу – не можна, діалог є. Дуже важко його вести просто з людьми, які стріляють в тебе зі зброї.

Тут зовсім питання не в тому. Якщо подивитися на соціальний зріз в Україні, то ми побачимо, що соціальні проблеми є усюди. Але ж чомусь тільки 2 області – найбільш олігархічні, які пов’язані з російськими політиками зараз перебувають у центрі подій. Хоча соціальна ситуація у сусідньому Дніпропетровську чи на Київщині мала би бути така сама. Тому справа зовсім не в соціальних гаслах, справа в свободах. Якщо подивитись на соціологію, то схід і захід відрізняються не стільки питаннями мови, хоча це теж є, а очікуваннями від держави.

От на центральній Україні, на західній Україні громадяни більше за все прагнуть свободи. А на сході – у них є такі патронажні очікування від держави, що держава прийде і за тебе все вирішить. І на цьому дуже спекулювали місцеві олігархи, які забезпечували певною мірою зарплати цим людям, які там, але зараз вони можуть отримувати повний контроль над тими ж людьми, які там є. і справа зовсім не в якихось соціальних гарантіях. Тому що соціальні гарантії могли би бути дані в Дніпропетровську будь-ким. Але це не працює.

Євромайдан показав, що люди в першу чергу хочуть свободи, і це надзвичайно важливо. Це надзвичайно важливо, бо це основа. Якщо буде свобода — свобода слова, свобода приватної власності, свобода можливості управляти своєю країною, то потім і прийде соціальний добробут.

Якщо ми побачимо на старті багатьох східно-європейських країн, які так само бували у надзвичайно важких соціальних ситуаціях, більше того, окремі країни, наприклад, Румунія і Болгарія були в набагато гіршій ситуації, ніж зараз Україна, але вони почали реформи. Ці реформи іноді були дуже болючими, в тому числі – із соціального боку. Але ці реформи мали одну основу: це забезпечення прав і свобод. Після цього почалось соціальне зростання.

Тому соціальні стандарти безперечно важливі. Але соціальні стандарти не можна побудувати, спираючись лише на олігархів чи на державу. Основа будь-яких соціальних стандартів – це права і свободи. І оце саме це, за що виходив Майдан. І це саме, чого іноді не вистачає тим громадянам, які живуть на сході, і які звикли отримувати або від держави, або від олігархів все, що вони хочуть.

Запис ефіру від 3 травня

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.