Слухати

Росія перемагає Україну в інформаційній війні, — Ірена Карпа

04 травня 2014 - 12:07
FacebookTwitterGoogle+
Гості програми: Олена Фанайлова - російська поетка, журналістка радіо "Свобода" та Ірена Карпа - українська письменниця, співачка гурту "Qarpa"

Ірена Карпа Ірена Карпа — українська письменниця, співачка гурту «Qarpa» та Олена Фанайлова — російська поетка, журналістка радіо «Свобода» в ефірі  Громадського радіо висловили думку, що Росія перемагає Україну в інформаційній війні. «Со стороны России это не информационная война, это тяжелая артиллерия советской пропаганды», — вважає Олена Фанайлова.

«Було б добре, якби існував  російськомовний конкурентноспроможний канал для людей на Сході, який би давав об’єктивну незалежну інформацію. Такого, на жаль, немає. Тому явно в цій інформаційні війні ми програємо», — впевнена Ірена Карпа .

Ірина Славінська: Ваші враження у січні в Києві і зараз – як вони змінились:

Олена Фанайлова: Не изменились мои чувства, не изменилось мое внимание к тому, что происходит в Украине, не изменилась какая-то серезная теплота, чувство соучастия к тому, что здесь делается. Потому что, по моему, это большой европейский вызов, большой проект Украины, а Украина, конечно, в моих глазах — это часть Европы: географическая, ментальная, архитектурная.

Я довольно часто для русского человека езжу в Украину, стараюсь раз в год здесь бывать, и не просто езжу как турист, а встречаюсь с колегами по радио «Свобода» (здесь работает киевское бюро радио «Свобода»). Я записывала несколько программ в течение разных литературных фестивалей, я стараюсь говорить с людьми. И я понимаю, что Майдан для людей моего круга знакомств – дело совершенно естественное.

Даже «майдано-скептики» так называемые среди моих друзей примерно через пару недель после начала Майдана спохватились, носили пирожки, чай, девочки знакомые дежурили в больницах, то есть, я увидела, что это такое общее дело. Общее дело, направленное на изменение — тогда речь не шла о власти, и никто не знал, чем это закончится – а на изменение существующего порядка вещей, всей системы общественных отношений, ну, конечно, политических отношений.

В январе было больше тревоги за Киев, за людей, которые здесь стоят, несмотря на холод и прочие неприятности, скажем мягко, в виде «Беркута». Сейчас за Киев мне как-то спокойнее, мое беспокойство очень серьезное за Восток Украины, потому что я недавно вернулась из Харькова, попала на самое начало восточно-украинского конфликта, назовем это так.

Это 6 апреля, когда одновременно в нескольких городах вспыхнули так называемые «народные волнения». Я наблюдала эти уличные потасовки в Харькове, они длились 2 дня довольно активно. И, очевидно, что это какая-то инспирированная история: с хорошей режиссурой, со сценарием и впоєне себе руководимая. Там есть, конечно, разные персонажи, разные агенты этого так называемого «народного бунта».

Я думаю, что эти люди (местные участники – ред.) являются ментальной жертвой информационной пропаганды. Это не информационная война, друзья мои. Информационные войны ведутся более мягкими способами. Это тяжелая артиллерия советской прапаганды. Это хорошая школа. Привлечены к этому делу, видимо, какие-то замечательные специалисты из сфер спецслужб. Достали из старинных своих «карманов» документы времен «холодной войны», возможно, их модифицировали и эта война ведется совершенно бесстыдным образом.

Про поїздку в Донецьк

Ірена Карпа: Стереотип був, що у нас тернопільські номери на машині, і у нас і з собою була зареєстрована зброя, бо це журналіст і спортсмен, ми також дуже довго вирішували, чи це буде як провокація, хоча все таки це законний такий акт.

Але я, як людина, яка намагається все емпірично на собі перевіряти і не довіряю до кінця жодному джерелу масової інформації, ні проукраїнському, ні проросійському, хочу бачити живих людей, говорити з живими людьми. Причому не тільки з якимись там інтелектуалами, культурними діячами і якоюсь модною тусовкою, яка прийшла на фестиваль «Ізоляція», а зі звичайними якимись людьми на зупинках, чи з міліціонерами на постах, чи з ДАІшниками, чи з якимись сторожами, тобто, помоніторити якось настрої людей.

Те, що я «намоніторила», було дуже несподівано втішним. По-перше, люди, які були на самому фестивалі, хоча це все-таки кращі з кращих, це ті, хто читають, хто дивляться хороше кіно, хто розбирається в музиці, хто посварився зі своїми батьками через те, що вони «зазомбовані» цими «Росія-24» і т.д…

Я, по-перше, сама себе дозволила «зомбуватися» години 2, я не могла повірити, що оце от – поза межею добра і зла – може бути такою «правдою», ці «зєльоні чєловєчкі», які «дарят котіков» і два «сотники Майдану» з таким явним російським акцентом і «скоро один из них поедет во свій Львов, а второй – в Черновцы», такі наркомани страшні і все таке…

Це «круче», ніж «Комеді Клаб», біда тільки в тому, що люди сприймають це серйозно. Я не знаю, чи варто було відключати «Росію-24». Звичайно, було б добре, якби такого не існувало. Але було б добре, якби існував який конкуретноспроможний канал кольоровий російськомовний для людей на Сході, який буде їм давати об’єктивну справжню інформацію незалежну. Такого, на жаль, немає. Тому явно в цій інформаційні війні ми програємо.

Про російських телеглядачів.

Олена Фанайлова: У нас тоже самое. Я недавно вернулась из Воронежа от своих родителей, и я просто сказала: знаете, давайте мы не будем об этом говорить, чтобы я не кричала на вас, давайте не будем об этом говорить.

Видимо, это доверие к телевидению у старшего поколения, они же Интернетом не пользуются. Меня гораздо больше смущает люди моложе, люди нашего возраста, еще моложе, которых я видела на том же харьковском анти-майдане и которые даже не то, что называется «колорады», не люмпены, не какие-то деклассированные персонажи…

Те личные встречи, необходимость которых сейчас так ясна, как Ира сказала: я тоже человек, который предпочитает все видеть своими глазами. Я верю только собственным глазам, своим ощущения, тому, что говорят люди. Что бы они не говорили. Меня не интересует противник человек мой идеологический или нет, меня интересует информация и возможность рассказать о ней другим людям.

Ірина Славінська: Как события в Крыму и Восточной Украине могут повлиять на взаимоотношения между украинцами и россиянами в будущем?

Олена Фанайлова: Сейчас ответа нет. Понятно, что нанесен большой удар по этим отношениям. Что политики оказались сильнее нас. Что Путин заставляет нас следовать своей «адженде», своим решениям, тому, что он придумал. И вот это мне страшно неприятно, потому что он является нашим «куратором», а мы вынуждены отвечать за его действия. Я сейчас говорю про своих российских колег: мы вынуждены отвечать за его действия.

У меня  был эфир записанной программы, где я обсуждала это с куратором Венецианского Биенале Григорием Ревзиным, которого уволили за то, что он высказался по Крыму. И он сказал: и слава Богу, что меня уволили, потому что, когда бы я приехал сейчас на Биенале, я уверен, что туда придут европейские активисты любые, и хорошо, что не в меня полетят яйца. А отвечать за художественную политику Мединского (это наш новый руководитель, который хочет сделать из Министерства культуры «Министерство пропаганды»), я, говорит, совершенно не намерен.

Ірена Карпа: Ну, що між живими людьми? Якщо вони були адекватні, то ми далі продовжуємо спілкуватись. От є Гріша Охотін, такий відомий культуртрегер, правозахисною діяльністю займається. Вони все життя були якимись дуже, вся його родина прогресивна така. Антипутінська мама, це просто прекрасно, я обожнюю. Що між нами може помінятися? Коли у нас були ці криваві події, Гріша писав: я дивлюсь новини і просто плачу.

Олена Фанайлова: Да, мы плакали все.

Ірена Карпа: Ну що після цього можна додати? Я завжди казала: адекватні люди – вони є адекватні люди. Якщо у людини є десь зерно шовінізму або якихось великодержавних комплексів, то вони в них є. Але я, як правило, з такими людьми із самого початку не спілкуюсь.

 

Запис ефіру від 27 квітня.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.