Слухати

Українці зараз як поляки покоління Солідарності, — польська публіцистка Хруслінська

04 грудня 2014 - 14:07 181
Facebook Twitter Google+
Теперішній етап в Україні нагадує їй події кінця вісімдесятих у Польщі, коли різко зростала самосвідомість, громадянська відповідальність поляків

ХруслінськаІзабела Хруслінська — активістка Фонд Міжнародної Солідарності, публіцистка, яка пише про України, членкиня Громадського комітету солідарності з Україною порівнює етапи розвитку громадянського суспільства в Польщі та Україні. Теперішній етап в Україні нагадує їй події кінця вісімдесятих у Польщі, коли різко зростала самосвідомість, громадянська відповідальність поляків. Водночас є відмінність, бо Польща не знала проблеми самоідентифікації громадян і цілих територій, як в Україні. Хруслінська коментує й останні політичні події в Україні, зокрема, створення міністерства інфлрмації — В Польщі нема міністерства інформації — є Польський інститут при МЗС, який пропагує передовсім польську культуру, Україна такої структури не зробила.

Наталя Соколенко: ви знаєте, що в черговому реформаторскому уряді є аж три іноземці. Скажіть будь ласка, чи був такий досвід у Польщі?

Ізабела Хруслінська: я не пригадую, мені важко сказати чи є люди в уряді, на регіональному певно є, натомість я не бачу в цьому проблеми. Це залежить від того, яке ставлення у людини до України, які знання, та чи добре вона виконує те, за що відповідає – ось важливі питання, а не приналежність до національності  ставлення до України.

Андрій Куликов: під словом національність ви маєте на увазі, певно, громадянство?

Ізабела Хруслінська: так, громадянство.

Наталя Соколенко: скажіть будь ласка – новий уряд, весь склад і ті події, які зараз відбуваються – як їх коментують у Польщі?

Ізабела Хруслінська: я приїхала сьогодні та поки не знаю коментарів з Польщі що до уряду в Україні.

Наталя Соколенко: а як би ви прокоментували?

Андрій Куликов: оскільки ж ви публіцист.

Ізабела Хруслінська: чекайте, я публіцист але не політтехнолог. Треба також сказати, що я не займаюся аналітикою політичної ситуації в Україні. Я слідкую за нею, бо вона важлива для мене для того, щоб зрозуміти деякі речі, але Україна цікавить мене як публіцистку, а саме історія, культура, суспільство, але я не є політтехнологом і політичним аналітиком.

Наталя Соколенко: як змінилося українське суспільство? – погляд з боку Польщі. Є результати виборів, результати формування нового уряду, — це про щось говорить вам?

Ізабела Хруслінська: особисто для мене українське суспільство протягом цього року змінилося, сьогодні я мала нагоду багато поспілкуватися з одним українським журналістом, який мене про це питав. Щоб краще розуміти що відбувається в Україні, можливі зміни,  я маю контакти з людьми через різні проекти. Я ці зміни бачу ,вони різного роду. І до цього це люди з різних регіонів, не тільки з Києва. Передусім є набагато більша самосвідомість людей, чого вони хочуть. Що можна вимагати та чого вони хочуть в своїх нових громадах.

Наталя Соколенко: а коли поляки стали такими?

Ізабела Хруслінська: я не знаю ,чи можна робити таке пряме порівняння з українським суспільством, тому що різниця яку я бачу, чи бачила між українським і польським суспільством  — була у тому, що у Польщі не було такої ситуації після 1945 року, щоб якась частина Польського суспільства не була визначена у тому чи прив’язана вона до Польщі чи ні ,чи вона має польську тотожність чи іншу. Так, були люди ,які мали ментальність, скажемо «совкову», але щодо тотожності проблеми у визначенні не було. Як ви набагато краще знаєте – ця проблема була після 1991 року в Україні, і тому я би не робила прямого порівняння, бо воно не є добрим. Я б зробила інше порівняння – громадська свідомість, бо це також є важливе і це сталося у Польщі завдяки поколінню солідарності, воно напевно набувало цієї свідомості на зламі 70- 80 років. Натомість для покоління, які мають 30-40 років, дуже важливо було те, що сталося на початку 90-х років. Думаю, що найбільша зміна якості в громадському способі мислення.

Андрій Куликов: ви опікуєтесь солідарністю поляків із українцями. В чому вона зараз виражається? Чимало ми знаємо, а, можливо, і не знаємо.

Ізабела Хруслінська: фонд для якого я працюю має спеціальний статус, тому що це неурядова організація і водночас це є щось на зразок агентства польського НЗСу, який через цей фонд надає допомогу для розвитку прав людини в тих країнах, в яких є така потреба. Україна є одним з пріоритетів. Допомога цього фонду іде від початку майдану, ми можемо реагувати еластично, така є можливість. Коли виявилося, що потрібна допомога незалежним ЗМІ в Україні, які тоді обслуговували майдан, ми вирішили, що одна з перших речей, які будемо робити – це спробувати допомогти з обладнанням. Наша допомога йшла і буде іти дальше, це з обладнанням для тих ЗМІ, які мають таку потребу. Цього також багато в регіоні і свого часу було і для Донбасу і для Запоріжжя, Харкова і в Крим також.

Андрій Куликов: час від часу деякі мої знайому з Польші, які є, скажімо дуже правоснастроєні, надсилають різноманітні матеріали, які на їх думку свілчат про те, що нинішнє польське керівництво насправді підіграє Путіну. Як у Польщі дивляться на цю проблему, якщо вона взагалі є?

Ізабела Хруслінська: я вважаю, що немає суспільства, яке б мало одну думку. Я із такого середовища, яке дуже широке у Польщі, яке має підхід до України. Так, у Польщі є середовище, яке має досвід українсько-польського конфлікту, 1939-1947 років. В контексті цього року і також війни України з Росією, є те, що ці традиційні правові середовища, які завжди були настроєні дуже антиросійською і в контексті цієї війни вони на боці України. Але є люди ,які думають, що Росія має бути приорітетом для Польщі і міжнародних відносинах. Але ця думка не є центральною, серед польського суспільства, або серед політики чи ЗМІ.

Наталя Соколенко: про політику і ЗМІ. Сьогодні у нас величезна дискусія про доцільність створення міністерства інформаційної політики. У Польщі не за радянських часів, а от зараз щось подібне було чи можливо були намагання зробити подібне?

Ізабела Хруслінська: у Польщі немає такого міністерства і тепер це залежить від того, які би мали бути завдання для цього міністерства. Сьогодні я мала нагоду говорити з українськими друзями про те, що не вдалося після 1991 року і особисто я бачу особливу потребу для створення такої інформаційної політики для закордону та для людей з поза України, щоб донести що є Україна, допомогти її зрозуміти. Натомість у Польщі немає такого міністерства, яке б відповідало за інформацію і не було, наскільки я знаю.

Андрій Куликов: пані Ізабело, ви сказали «чим є Україна». А чим для вас вона є?

Ізабела Хруслінська: мені буде важко відповісти одним реченням. Останні 18 років, Україна є частиною мого життя на різних рівнях. Я не тільки професійно займаюся та є громадською активісткою, публіцистка, маю друзів, відкривала для себе Україну та контакти з людьми, які є для мене дуже важливі. Не тільки відомі люди, яких я мала нагоду та щастя знати. Я мала нагоду спілкуватися з відомими українськими дисидентами, брати інтерв’ю та завести зв’язки. Також для мене важливі українські інтелектуали- Ярослав Грицак, Наталля Яковенко чи Микола Рябчук. Письменники – Оксана Забужко.

Андрій Куликов поки ви відповідаєте «ким» для вас є Україна.

Ізабела Хруслінська: для менеУкраїна є ці люди.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.