Слухати

В Україні є серйозні ризики техногенних катастроф, — Андрій Єрмолаєв

26 квітня 2014 - 12:15 136
Facebook Twitter Google+
Внаслідок кризових подій в Україні існує небезпека виникнення техногенних катастроф

Андрій ЄрмолаєвВнаслідок кризових подій в Україні існує небезпека виникнення техногенних катастроф. Про це в інтерв’ю «Громадському радіо» розповів Андрій Єрмолаєв, директор інституту стратегічних досліджень «Нова Україна».

«Після загрози № 1, загрози  збройних конфліктів, я б поставив техногенні катастрофи на друге місце», — сказав Андрій Єрмолаєв. Також він висловив свою думку стосовно екологічних ризиків видобутку сланцевого газу в Україні та феномену Майдану.

Андрій Куликов: Несподівано для мене найновіше аналітичне дослідження, яке оприлюднив інститут стратегічних досліджень, стосувалося небезпеки техногенних катастроф в Україні, і зокрема в Донбасі. Ми коли зараз думаємо про Донбас, здебільшого думаємо про терористичні акти, захоплення будівель, антитерористичну операцію, загибель людей і всяке таке. Чому раптом Ви вирішили дослідити тему техногенних небезпек?

Андрій Єрмолаєв: Не випадково.  Оскільки поряд з нами знаходиться величезна кількість промислових об’єктів, і навіть призупинка таких підприємств може призвести до наслідків і по своїй силі нанести біди навіть більше, ніж конфлікти, які ми спостерігаємо на наших майданах та вулицях.

 Я наведу приклад. Зараз зупиняються шахти, зокрема шахти працюючі, люди виходять вже не з політичними гаслами, а з гаслами соціальними: про заробітну платню, про необхідність покращення умов роботи, і при цьому ми ж чуємо коментар про те, що зупинка шахти є небезпечною,  що потрібно постійно підтримувати її нормальну роботу, оскільки є грунтові води, оскільки є загроза підтоплення.

Я вже не кажу про те, що ми високотехнологічна країна, в якої є ядерна мирна енергетика, складні хімічні промислові об’єкти, є надзвичайно складна інфраструктура, про яку потрібно піклуватися, і берегти її технічний стан.

При РНБО має бути створена постійно діюча моніторингова група, а в нас є фахівці, які здатні забезпечити регулярний контроль за функціонуванням об’єктів як на сході, так і на заході, станом справ.

Я говорю не лише про фізичну безпеку цих об’єктів, а в першу чергу про режимність роботи цих об’єктів, про стабільність роботи колективу, про техніку безпеки, оскільки це може вплинути на життєдіяльність цього регіону, а можливо навіть більше.

Андрій Куликов: Якими, скажімо так, за ранжиром, на якому ступені небезпеки, серед усіх небезпек, що зараз загрожують Україні, стоять оці техногенні катастрофи?

Андрій Єрмолаєв: Після загрози № 1, загрози нових конфліктів між озброєними громадянами і спецпідрозділами, взагалі поза загрозою збройних конфліктів, я б поставив техногенні катастрофи на друге місце.

Ірина Славінська: Інститут стратегічних досліджень, як випливає з назви, має займатися дослідженнями стратегії. Чи ці дослідження показували, що інтервенція Росії в Україну є очікуваною?

Андрій Єрмолаєв: Я вважав і вважаю, що ми зіштовхнулися з унікальним феноменом геосоціокультурної стратегії. Оскільки ми звикли мислити мапами, кордонами, арміями, не розуміючи, що ми живемо в ХХІ сторіччі. Зараз сильні держави використовують інформаційні технології, добре організовану пропаганду, мережу впливу (не лише медійну, а й соціальну). Цей інструмент сучасних спецоперацій набагато сильніший і впливовіший, ніж традиційне розуміння того, що таке військові дії.

Кампанія стосовно впливу на демонтаж і трансформацію української державності почалася не в 2013 році, а почалася десь в 2011. Коли почала активно розгортатися кампанія по просуванню ідеї федералізації.

 Просто перший сценарій, який впроваджувався в Україні, був пов’язаний, в першу чергу, з формуванням нових проросійських сил, Росія відчувала дефіцит сильних проросійських сил. Тому проект такої партії, як партія Медведчука, поява спойлерів, різноманітних об’єднань, які почали діяти в медійному просторі… пікантність полягає в тому, що цей проект не спрацював. Я навіть не знаю, скільки грошей було викинуто на цей проект.

Підготовка України до Вільнюського саміту означала фактичну поразку цього сценарію. Більше того, зверніть увагу, що протягом перших двох місяців, незважаючи на критичні заяви і активну контрпропаганду російських ЗМІ, Кремль був розгублений. В нього не було реальних серйозних інструментів втручання в внутрішню політику України.

Але чому в Росії з’явився шанс зіграти в українську карту? Я вважаю, що тут величезна провина лежить на тих політичних силах, які використали перемогу майданного руху задля монополізації влади. Це питання зриву договору 21 лютого, який підписали з одного боку — пан Янукович, який потім втік, а з іншого боку — три політичні лідери, які не втекли.

Слухач із Луцька: Чи вартий бути об’єктом дослідження Інституту стратегічних досліджень феномен «Майдану»? Чи можна цей феномен застосувати для управління суспільством?

Андрій Єрмолаєв: Це дійсно феномен. Якщо коротко… Майдан став  одним із символічних сакральних місць ще починаючи з кінця 80х років. Саме туди приходили студенти наприкінці 80х років, саме там відбувалися найважливіші політичні мітинги, і логічно, що і в 2004 році, і 2013-2014 майдан в Києві. Потім і майдани в інших містах за аналогією стали своєрідними новими соціальними просторами, які були протиставлені режиму, якому не довіряли. Майдан — це не територія, це соціальний простір.

Але не потрібно перебільшувати значення власне території. На мою думку, зараз і в Києві, і в інших містах України, де дійсно відбувалися події 2013-2014 року, можливо є сенс перетворити ці місця на своєрідні гайд-парки. Але нам не потрібні більше ці пам’ятки конфліктів. Я не вважаю, що це позитив постійно підтримувати ось цю картинку трагедії.

Наталія зі Львова: Як Ви оцінюєте ризики пов’язані з видобутком в Україні сланцевого газу, екологічні ризики?

Андрій Єрмолаєв: Саме представники так званої Сім’ї цікавилися цим питанням. Це був, як на мене, варіант спроби легалізації у великому транснаціональному бізнесі, оскільки залучалися потужні американські компанії. Для України насправді сланцевий газ є надзвичайним ризиком і з геологічних причин, і з певної регіональної специфіки. Луганчани знають, що вони переживають, коли зараз відбувається експериментальний видобуток газу.

Але в нас є напрямок, який насправді забутий, проте не менш перспективний. Це так званий газ-супутник, метан, шахтний газ. До речі, були спроби, причому на дуже серйозному рівні, розробити це як національний проект ще на середині 90х років. Цим займалася компанія Shell. Мені здається, що зараз потрібно більшою мірою піклуватися саме про газ-супутник, оскільки це вирішення і проблем безпеки, це вирішення і проблем відродження національної геології.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.