Слушать

Материнство стає причиною відмови у працевлаштуванні для жінок, – результати дослідження

15 апреля 2017 - 08:04 353
Facebook Twitter Google+
З якими проблемами стикаються жінки з внутрішньо переміщених осіб, коли шукають роботу? Результати дослідження «Центру зайнятості вільних людей»

Кількісне і якісне дослідження «Оцінка основних проблем пов’язаних з пошуком роботи або/та з реалізацією інших форм економічної зайнятості цільовою групою жінок з категорії ВПО» проводилось в Києві, Дніпрі та Краматорську Центром зайнятості вільних людей за підтримки НДО «Форум». Під час дослідження був застосований метод фокус-груп та телефонного інтерв’ю. Про те, що виявило дослідження, розповів соціолог Руслан Савчинський.

 

Тетяна Трощинська: Дослідження відбувалося в Києві, Дніпрі та Краматорську. Що ви виявили?

Руслан Савчинський: Міста були обрані, щоб порівняти, чи є специфіка у працевлаштуванні жінок на ринках праці різної інтенсивності. Київ був обраний як найбільш розвинутий ринок праці, у Краматорську специфіка структури економіки і жінки-ВПО досліджувалися з причини близькості до зони АТО.

Ми досліджували не тільки жінок-ВПО, а й жінок-репрезентанток міст, які не мають статусу ВПО, щоб подивитися, чи є якісь фактори загального плану.

Ми проводили дослідження у два етапи. На першому етапі через метод фокус-групи ми збирали жінок, які шукали роботу протягом останнього року. Вони ділилися своїм досвідом пошуку роботи, щоб можна було зрозуміти, з якими проблемами стикаються жінки при пошуку роботи та зробити попередню оцінку і висунути гіпотезу, чи є якась різниця в проблемах у жінок із групи ВПО і не ВПО.

На другому етапі ми спробували оцінити, простежити тенденції. Цифри, про які йдеться в звіті, описують якісь тенденції, це спроба вловити, чи є якась специфіка.

Загалом я би сказав, що більше схожості. Якщо говорити про якісь проблеми, з якими стикаються жінки при працевлаштуванні, скоріше домінують проблеми загального характеру.

Жінки говорили, що дуже важко знайти роботу з гідною оплатою праці, десь перенасиченість ринку праці, відчуття більшої конкуренції, є фобія: якщо зараз відмовлюсь від роботи, не факт, що знайду її.

У відмінностях скоріше простежувалася специфіка,що Київ – більш активний ринок праці. Вказували, що на ринку Києва більше вакансій, з іншого боку –  відчуття більших ризиків наштовхнутися на махінації під час працевлаштування, на ринку в Києві вимогли щодо працівників відчувалися завищеними, в Краматорську – адекватнішими до вакансії.

На розвинутіших ринках праці в Києві і Дніпрі більша частка жінок вказували, що погоджувалися на умови праці, які вважали несправедливими щодо себе, у порівнянні із тим, що простежувалося у Краматорську.

Василь Шандро: Чим найчастіше аргументується відмова?

Руслан Савчинський: Жінки вказували, що вони відчували, що відмова є формальним ритуалом, наприклад: «ви далеко живете». Фактор, який дуже чітко виділений у всіх містах (щодо жінок і ВПО, і не ВПО) – це відмова з причини материнства. Це пов’язано з тим, що працедавець у ситуації, коли на рівні культури розподіл рольових моделей в сім’ї передбачає, що жінка більше займається домашнім господарством, такі стереотипні уявлення розглядає як загрозу, що така жінка буде непостійним працівником. Жінки вказували, що інколи вони відчувають порушення своїх прав, коли на співбесідах питають про наявність дітей чи запитують, чи жінка планує найближчим часом стати матір’ю.

Тетяна Трощинська: Чи можна сказати, що статус ВПО є додатковою проблемою чи причиною дискримінації під час працевлаштування?

Руслан Савчинський: На фокус-групах жінки вказували, що відчувають (особливо це проявлялося у Дніпрі), що статус ВПО є бар’єром. Говорили, що є упереджене ставлення, вказували, що відчувають, що роботодавець, можливо, думає, що вони є непостійними працівниками, які поїдуть найближчим часом. Але в Краматорську була інша ситуація, бо там і жінки-ВПО і представниці громади казали, що в умовах ринку праці в Краматорську, ВПО виявилися більш конкурентоздатними працівниками.

Василь Шандро: Чи йшлося про те, як у випадку дискримінації працює правова допомога?

Руслан Савчинський: Наприклад, коли питання дискримінації через материнство проговорювалося на фокус-групах, була значна частка жінок, які прямо називали це дискримінацією, дехто просто вважав, що це неправильно. Але потім була тенденція, що питання дотримання прав в ситуації, коли є невирішені базові потреби і людина шукає  роботу, щоб забезпечити собі прожиття, ставали другорядними. Хоча в кількісних оцінках велика частка респонденток вказували, що вони відчувають цю потребу в захисті, хоч і зазначали, що не вірять, що в Україні це можна забезпечити.

Тетяна Трощинська: У вашому дослідженні є термін «самодискримінація». Про що йдеться?

Руслан Савчинський: Тут йдеться і про комплексний стан ринку праці. Якщо говорити про відносини працедавця і працівника, домінує дискурс, що людина в пострадянській парадигмі розглядається радше як ресурс, а не капітал. Коли нам описували досвід пошуку вакансій, то звертали увагу, що роботодавець часто ставить завищені вимоги до вакансій, навіть в оголошенні можуть бути вписані такі речі, як понаднормовий робочий день. В силу того, що людина має невирішені базові потреби, вона готова йти на будь-яку роботу, щоб їх вирішити, з іншого боку, сприймає як норму, що роботодавець ставить такі вимоги. Для частини виявляється те, що людина, розуміючи, що це несправедливо і неправильно, погоджується на такі умови. Ми виділили дві форми: повна самодискримінація характерна для людей в дуже скрутних соціальних умовах, а частина респонденток вказували, що вони йдуть на компроміси. 

Тетяна Трощинська: Дослідження відбувалося в Києві, Дніпрі та Краматорську. Що ви виявили?

Руслан Савчинський: Міста були обрані, щоб порівняти, чи є специфіка у працевлаштуванні жінок на ринках праці різної інтенсивності. Київ був обраний як найбільш розвинутий ринок праці, у Краматорську специфіка структури економіки і жінки-ВПО досліджувалися з причини близькості до зони АТО.

Ми досліджували не тільки жінок-ВПО, а й жінок-репрезентанток міст, які не мають статусу ВПО, щоб подивитися, чи є якісь фактори загального плану.

Ми проводили дослідження у два етапи. На першому етапі через метод фокус-групи ми збирали жінок, які шукали роботу протягом останнього року. Вони ділилися своїм досвідом пошуку роботи, із метою зрозуміти, з якими проблемами стикаються жінки при пошуку роботи та зробити попередню оцінку і висунути гіпотезу, чи є якась різниця в проблемах у жінок із групи ВПО і не ВПО.

На другому етапі ми спробували оцінити, простежити тенденції. Цифри, про які йдеться в звіті, описують якісь тенденції, це спроба вловити, чи є якась специфіка.

Загалом я би сказав, що більше схожості. Якщо говорити про якісь проблеми, з якими стикаються жінки при працевлаштуванні, скоріше домінують проблеми загального характеру.

Жінки говорили, що дуже важко знайти роботу з гідною оплатою праці, десь перенасиченість ринку праці, відчуття більшої конкуренції, є фобія: якщо зараз відмовлюсь від роботи, не факт, що знайду її.

У відмінностях скоріше простежувалася специфіка що Київ – більш активний ринок праці. Вказували, що на ринку Києва більше вакансій, з іншого боку –  відчуття більших ризиків наштовхнутися на махінації під час працевлаштування, на ринку в Києві вимогли щодо працівників відчувалися завищеними, в Краматорську – адекватнішими до вакансії.

На розвинутіших ринках праці в Києві і Дніпрі більша частка жінок вказували, що погоджувалися на умови праці, які вважали несправедливими щодо себе, у порівнянні із тим, що простежувалося у Краматорську.

Василь Шандро: Чим найчастіше аргументується відмова?

Руслан Савчинський: Жінки вказували, що вони відчували, що відмова є формальним ритуалом, наприклад: «ви далеко живете». Фактор, який дуже чітко виділений у всіх містах (щодо жінок і ВПО, і не ВПО) – це відмова з причини материнства. Це пов’язано з тим, що працедавець у ситуації, коли на рівні культури розподіл рольових моделей в сім’ї передбачає, що жінка більше займається домашнім господарством, такі стереотипні уявлення розглядає як загрозу, що така жінка буде непостійним працівником. Жінки вказували, що інколи вони відчувають порушення своїх прав, коли на співбесідах питають про наявність дітей чи запитують, чи жінка планує найближчим часом стати матір’ю.

Тетяна Трощинська: Чи можна сказати, що статус ВПО є додатковою проблемою чи причиною дискримінації під час працевлаштування?

Руслан Савчинський: На фокус-групах жінки вказували, що відчувають (особливо це проявлялося у Дніпрі), що статус ВПО є бар’єром. Говорили, що є упереджене ставлення, вказували, що відчувають, що роботодавець, можливо, думає, що вони є непостійними працівниками, які поїдуть найближчим часом. Але в Краматорську була інша ситуація, бо там і жінки-ВПО і представниці громади казали, що в умовах ринку праці в Краматорську, ВПО виявилися більш конкурентоздатними працівниками.

Василь Шандро: Чи йшлося про те, як у випадку дискримінації працює правова допомога?

Руслан Савчинський: Наприклад, коли питання дискримінації через материнство проговорювалося на фокус-групах, була значна частка жінок, які прямо називали це дискримінацією, дехто просто вважав, що це неправильно. Але потім була тенденція, що питання дотримання прав в ситуації, коли є невирішені базові потреби і людина шукає  роботу, щоб забезпечити собі прожиття, ставали другорядними. Хоча в кількісних оцінках велика частка респонденток вказували, що вони відчувають цю потребу в захисті, хоч і зазначали, що не вірять, що в Україні це можна забезпечити.

Тетяна Трощинська: У вашому дослідженні є термін «самодискримінація». Про що йдеться?

Руслан Савчинський: Тут йдеться і про комплексний стан ринку праці. Якщо говорити про відносини працедавця і працівника, домінує дискурс, що людина в пострадянській парадигмі розглядається радше як ресурс, а не капітал. Коли нам описували досвід пошуку вакансій, то звертали увагу, що роботодавець часто ставить завищені вимоги до вакансій, навіть в оголошенні можуть бути вписані такі речі, як понаднормовий робочий день. В силу того, що людина має невирішені базові потреби, вона готова йти на будь-яку роботу, щоб їх вирішити, з іншого боку, сприймає як норму, що роботодавець ставить такі вимоги. Для частини виявляється те, що людина, розуміючи, що це несправедливо і неправильно, погоджується на такі умови. Ми виділили дві форми: повна самодискримінація характерна для людей в дуже скрутних соціальних умовах, а частина респонденток вказували, що вони йдуть на компроміси. 

Більш детальну інформацію ви зможете знайти в Резюме дослідження.

Если Вы обнаружили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.