Слушать

Мені полегшало, коли я у відповідь почула голос чоловіка під заваленим дахом, - жителька Донбасу

20 февраля 2015 - 13:47 255
Facebook Twitter Google+
В селі Гранітне живе сім’я Миколи та Анни Труш. Під час чергового обстрілу в їхньому будинку провалився дах. Виїжджати вони не збираються, оскільки в пана Миколи немає ноги і він погано бачить

IMGS8232[1]В селі Гранітне під Маріуполем живе сім’я Миколи та Анни Труш. Під час чергового обстрілу в їхньому будинку провалився дах. Виїжджати вони не збираються, оскільки в пана Миколи немає ноги і він погано бачить. Детальніше про теперішнє життя родини Трушів, які лишилися без крову, журналіст Юрій Луканов в програмі «Хроніки Донбасу».

На Донбасі сьогодні нікого не здивуєш людьми, які залишилися без житла через війну. Але в селі Гранітне Волновахського району сталася особливо драматична історія. Тут живе родина на прізвище Труш, яким кілька днів тому проламало дах під час обстрілу. А драматизм полягає в тому, що вони не тільки не можуть виїхати звідти, але й ніколи не ховалися від обстрілів.

Це село сьогодні контролюється українськими військовими. Але від вересня воно перебувало між двох вогнів. Над ним постійно літали снаряди і міни. За цей час загинуло за різними підрахунками від десяти до тринадцяти мешканців цього населеного пункту.

Пенсіонери Анна і Микола Труші ніколи не ховалися від смертельного вогню, бо він їздить на інвалідному візку, у нього нема ноги через діабет, її ампутували. Разом з візком він фізично не може спуститися до льоху. Пан Микола також не бачить майже нічого. Сказав, що на вашому кореспондентові може розрізнити лише колір куртки і все.

А його дружина сказала, що могла б заховатися  у льох. «Але як же я його покину? – питає вона. — Я буду там ховатися. А він тут сидітиме?».

IMGS8188[1]За день чи два до перемир’я у тій кімнаті, де сиділа Анна Труш, раптом провалився дах, за її словами, падали вогняні стріли. Коли вона розповідає про це, то переходить на ридання. Ймовірно, її саму не зачепило хіба що дивом. Відійшовши від страху, вони крикнула чоловіку Миколі, чи він живий. Їй полегшало, коли вона почула його голос.

Коли вона розповідала цей страшний епізод зі свого життя, то через дірку у стелі падали сніжинки. Подружжя нині переселилося до вцілілої кімнати, яка опалюється пічкою. Вона не пошкоджена. Тому подружжя пенсіонерів не може замерзнути.

Вони не можуть виїхати з хати, бо їм просто нема куди і ними нема кому опікуватися. Вони мали трьох синів, які всі загинули. Ще до війни у мирний час, кожен за своїх власних обставин. Рідня Анни живе за річкою, але там відбувалися такі самі обстріли.

Вони розповіли, що до них приходив голова сільради, якого вони називають просто Льоня. Він казав, що начебто допоможе з бригадою. Обіцяли також військові. Але нема шиферу.

Волонтерка Олена Мокренчук дізналася, що шифер має гуманітарна місія Організації Об’єднаних Націй, яка розміщується в Маріуполі. Шифер лежить на складі із жовтня. Ця місія чимало допомагала мешканцям села плівкою, аби закрити вибиті вікна. Але шифер відправлявся у Донецьк та інші частини регіону.

За словами Олени, сьогодні представники місії пообіцяли переправити частину шиферу до села Гранітного.

Представник місії Олександр Воробойов у розмові з вашим кореспондентом натякнув, що допомогу буде надано, але за коментарями запропонував звертатися до польового офіцера місії Ігоря Яцька. Останній сказав, що коментувати телефоном ситуацію не буде і запропонував зустрітися завтра.

Лишається сподіватися, що після завтрашньої зустрічі справа зрушиться з місця.

Репортаж Юрія Луканова з Маріуполя для Громадського радіо. Слухайте. Думайте.

Програма «Хроніки Донбасу» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

Если Вы обнаружили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.