Слушать

Тут кожна бабця говорить: "Українська армія стріляє по нас", - боєць Снігур

11 декабря 2014 - 19:50 117
Facebook Twitter Google+
Річка Сіверський Донець з’єднує дві сторони протистоянь у Луганській області. Вважається, що територію правого берега контролюють бійці так званої ЛНР

СнегирьРічка Сіверський Донець з’єднує дві сторони протистоянь у Луганській області. Вважається, що територію правого берега контролюють бійці так званої ЛНР. Проте один з командирів 92-ої механізованої бригади з позивним Снігур заперечує цей факт. Військовий наголошує, що єдиний вцілілий міст та частину правого берега все ж контролюють українські бійці.

Ще не так давно їх атакували щодня. Але в кінці листопада офіцерам бригади вдалося домовитися з командуванням найманців про припинення вогню. Поки що умов перемир’я дотримуються обидві сторони.

Військовий з позивним Снігур розповів журналісту Громадського радіо Костянтину Реуцькому про життя воєнних, утримуючих позиції першої лінії оборони, з ким воюють та яка мотивація до боротьби українських солдат.

А де зараз знаходяться позиції?

Ось там на горці – одна позиція, там турбаза була раніше, зараз вони там дислокуються. Наші вибили їх звідти на Весьолку. Там, можливо, один блокпост стоїть. Весела гора – саме село. В основному вони всі знаходяться за горою. Там, говорять, позицій багато, танків…

Вони воювати не хочуть. Вони хочуть додому, справді хочуть додому.

А що їм заважає поїхати?

Назад їм дороги немає. Їх там завалять. Вони приходять, ми їм кажемо – переходьте на нашу сторону. Орел говорив, їх командир, Кадировці говорили — їхали сюди воювати з фашистами, прийшли на переговори з вами – ви російськомовні хлопці, нормальні, адекватні, сенс з вами воювати? Ви воюєте за свої землі, як ми, у свій час, воювали за свої. Це російська пропаганда дає своє. Там якщо й лишилися ярі сепаратисти, то це просто мізки розжижені. Вони не по своїй волі, це в мізках черв’як сидить, який з’їв їх давно. Зараз намагаємося не відкривати вогонь на цих хлопців, поки вони не відкривають у нас.

Ми по мості ходили тільки в темний час доби – або дуже рано, або дуже пізно. Був час, коли місяць дуже світив, навіть тоді ми не ходили, тому що була загроза. Вони мали чіткий наказ – будь-яку техніку, що з’являється на мості, відразу гасити ПТУРами. Будь-яку – цивільну,не цивільну. Вони хотіли взяти нас змором, щоб ми не могли доставити сюди продтовари. Ми переправляли по річці продукти першої необхідності – воду, хліб, консерви…

Ось тут затишшя. Це добре, звичайно, що тут тихо, але Трьохізбенка і …

Я ж кажу, тому що тут стоять люди під командуванням Орла (Орел, за моїми даними – російський ГРУшник). Він сказав – я офіцер та своє слово стримаю. Ви не стріляєте по мені – я не стріляю по вас. Він має силу, якою може нас тут, грубо кажучи, артилерією закласти. Десь півтора місяця тому тут за якихось три години впало близько ста мін. Розбомбило все.

Ну а так, в принципі, тримаємося. Міст здавати не збираємося. Щастенським пообіцяли, що будемо стояти до кінця. Вони, звичайно, хочуть ТЕС захапати в свої руки, але я маю надію, що ми не дамо цього зробити. Ми зробимо все, щоб втриматися на цих позиціях, і, мало того, ми ще хочемо забрати свої землі назад. Свої землі, щоб російські каблуки не топтали наші землі…

А нова Верховна рада, як ти вважаєш, здатна провести реформи в Україні?

Ну як сказати, я просто за весь цей час в зоні АТО побачив дуже багато людей, які дійсно можуть змінити Україну. Але ці люди зараз допомагають тут, в АТО. Ці люди в основному тут. А ті люди, які в Києві, вони політики… Приїжджав до нас один депутат, він пройшов якось до Верховної ради… його спонсорували ті ж люди, які сиділи і сидять… тобто він під каблуком. Реально під каблуком. Треба міняти систему, щоб не бабло туди просувало людей, а ідея. Щоб ідейні люди, йдучи у ВР, приймали закони не для себе, не для товариша, в якого там заводи і цехи, а для людей, які останній (хрін?) без солі доїдають.

Щодо сусідніх позицій, я правильно розумію, що все залежить він конкретних командирів, які знаходяться на позиції. Хто хоче воювати, той воює…

Так. Це так зване бандформування, як зараз їх називають. Тут одне бандформування, яке вже не хоче воювати. Реально не хоче. Їм нема чого воювати, тому що вони зрозуміли, з ким воюють. Вони воюють з мирними людьми, скажемо так. Ми просто прийшли, ми не хочемо їх вбивати, але нам прийдеться для того, щоб пройти далі.

… і кожна бабця говорить – так ось Українська армія стріляє по нас… а що ж нас слухати? Вже навіть в дискусії з ними не вступаєш, бо немає сенсу. Ти їм щось кажеш, а вони ще більше зляться, в них ще більше агресії, ще більше в їхніх очах ти стаєш ворогом. Тому просто послухав і все.

І багато таких тут?

Тут так. Дуже багато. Я б сказав відсотків 95. Якщо їх так багато, чи є сенс боротися за цих людей? Є. є сенс показати їм краще життя. Вони думають, що як було при Януковичу, при Кучмі, що краще не буде. Передаю привіт своїй сім’ї, дружині моїй коханій Наташі, своїй дитині – Артему. Не хвилюйтеся за мене. Все буде добре, я повернуся і обійму вас міцно-міцно. Люблю вас.

 

Констянтин Реуцький

 

Програма «Хроніки Донбасу» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

Canwordmark_colour

Если Вы обнаружили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.